Охарактеризовано взаимодействие общечеловеческих и национальных ценностей как отражение взаимодействий культур. Рассмотрены графический символ как средство развития духовного потенциала человека и общества, а также создание системы дистанционного интерактивного обучения как одно из педагогических условий духовно-интеллектуального развития молодежи с ограниченными физическими возможностями. Определены педагогические условия формирования образного мышления у будущих специалистов. Проанализированы особенности формирования у студентов ценностного отношения к другому человеку, стилистической культуры студентов-журналистов на занятиях по стилистике как компонента их профессиональной культуры. Освещено место убеждений, ценностей и идеалов в функционировании мировоззренческой системы.

Визначено, що факторами впливу на формування екологічної культури особистості за умов суспільного ризику є регіон проживання, соціокультурний ресурс сім'ї та профіль навчання у вузі. Проведено дослідження екоантропоцентричної парадигми, теорій "суспільства ризику" У.Бека та глобальних ціннісних зрушень Р.Інглехарта. Запропоновано визначення та емпіричну інтерпретацію понять "екологічна культура", "екологічна культура суспільства", "екологічна культура соціальної групи", "екологічна культура особистості", а також категорій "інвайронментальні цінності" та "екологічна соціалізація". На підставі застосування цивілізаційного критерію здійснено типологію цінностей, що відображають ставлення особи до природи. Виділено природні, екологічні та інвайронментальні цінності. Здійснено регіоналізацію України за екологічним критерієм, наведено класифікацію ризиків, що існують в українському соціумі, проаналізовано вплив техногенних і соціогенних ризиків, зокрема, постчорнобильського синдрому на процес формування екологічної культури українців. Встановлено декларований характер поширених серед студенства України інвайронментальних цінностей та проекологічних установок. Зафіксовано значний вплив регіонального фактора та соціокультурного ресурсу сім'ї на формування екологічної культури майбутніх фахівців. Запропоновано схему неперервної екологічної освіти як одного з головних механізмів екологічної соціалізації студентської молоді.

Проаналізовано теоретичні та методологічні засади соціологічного дослідження становлення та розвитку чинників соціалізації й адаптації студентів до умов перебування в іншій країні. Уточнено зміст понять "соціалізація", "середовище соціального впливу". Визначено й обгрунтовано причини відмінності соціалізації студентів-іноземців від студентів української національності, а також встановлено причини потенційної віктимності студентів-іноземців в українському суспільстві. Запропоновано в контексті дослідження розглядати роль соціалізації як певної соціальної технології, пов'язаної з підготовкою індивіда до виконання соціальних ролей. Запропоновано технологію соціальної роботи зі студентами-іноземцями та соціально технологізаційні підходи щодо процесу адаптації студентів до економічної сфери життєдіяльності.

Розглянуто деякі теоретичні концепти, які виступають методологічними принципами дослідження економічної культури особистості. Зокрема, наголошено на важливості визначення категоріального апарату дослідження (розглядається співвідношення понять "культура, "економічна культура суспільства", "економічна культура особистості"). Виділено "раціональність" як модель економічної поведінки і як ознаку "економічності" в економічній культурі. Особливу увагу приділено визначенню структурних складових економічної культури особистості та аналізу їх змісту. Проаналізовано зміст когнітивного, афективного та конативного компонентів економічної культури особистості. Відмічено, що на основі психологічних одиниць, одержаних в результаті операціоналізації змістовних характеристик тих структурних компонентів, що виділено в результаті аналізу, можна побудувати емпіричну структурно-функціональну модель дослідження економічної культури особистості.

Монографія присвячена комплексному аналізу процесу організації соціокультурного простору закладу загальної середньої освіти гірської місцевості регіону Українських Карпат кінця XX - початку XXI ст. У виданні увиразнено діяльність гірської школи як освітньо-педагогічного феномена, проаналізовано ефективні механізми територіально-просторового підходу до організації освітнього процесу; описано дієві компоненти соціокультурного простору, розкрито соціокультурні та професійно-педагогічні детермінанти освітньої діяльності вчителів, з’ясовано умови інтелектуального зростання та особистісного розвитку учнів гірських шкіл, визначено позитивну динаміку соціокультурної спрямованості державно-громадського управління інноваційним закладом освіти в гірській місцевості. Рекомендовано науковцям, учителям, менеджерам освітньої діяльності, студентам, усім, хто цікавиться проблемами організації соціокультурного простору інноваційних закладів загальної середньої освіти в контексті глобалізаційних викликів та суспільних трансформацій.

Шляхом теоретичного аналізу джерельної бази та методологічного конструкту соціокультурного простору гірської школи обґрунтовано сутність поняття "соціокультурний простір" в контексті міждисциплінарного дискурсу. Окреслено теоретико-методологічні засади організації соціокультурного простору закладу загальної середньої освіти. Охарактеризовано специфіку соціокультурного простору загальноосвітньої школи гірської місцевості регіону Українських Карпат як освітньо-педагогічного феномену. Розроблено концепцію та обґрунтовано структурно-функціональну модель організації соціокультурного простору загальноосвітньої школи, яка сприятиме забезпеченню оптимальних умов для професійного розвитку та саморозвитку педагога гірської школи. Узагальнено, що діяльність суб'єктів соціокультурного простору загальноосвітньої школи гірської місцевості сприяє реалізації запитів громади гірського села на якісну освіту, високий рівень культури, організованого дозвілля та спорту, який перебуває повсякчас під її постійним контролем і безпосереднім впливом. Визначено, що під час підготовки програми реалізації структурно-функціональної моделі соціокультурного простору загальноосвітньої школи гірської місцевості враховано її цільові орієнтири, завдання, принципи, концепти, компоненти, методи, форми та засоби діяльності на макро-, мезо- та мікрорівнях, беручи до уваги якісні та просторові показники. За результатами дослідження виявлено соціокультурну спрямованість державно-громадського управління інноваційним закладом загальної середньої освіти та значимість соціально-освітнього партнерства для формування його позитивного іміджу.