Виявлено, що частота інфікованості Hp унаслідок хронічної гастродуоденальної патології (ХГДП) у дітей складає 82,1%; високий ступінь інфікованості частіше відзначається на фоні деструктивних змін слизової оболонки шлунка (СОШ) та дванадцятипалої кишки (ДПК), зростає пропорційно тривалості гастроентерологічного анамнезу, віку дитини. Діагностику Hp-інфекції проводили за допомогою уреазного тесту, бактеріологічного дослідження та реакції аглютинації (РА). У педіатричній практиці можна обмежитися використанням одного з методів, вибір якого зумовлено ступенем інвазивності та спроможністю лікувального закладу. ХГДП у 100 % випадків супроводжувалася дисбіотичними порушеннями товстої кишки, які характеризувалися дефіцитом анаеробних мікроорганізмів. У випадках ХГДП, асоційованої з Hp, у 62,3 % дітей діагностовано дисбактеріоз товстої кишки, який протікав у субкомпенсованій формі та супроводжувався вираженими клінічними проявами. Ступінь тяжкості дисбіотичних порушень залежав від наявності гелікобактерної інфекції, характеру ендоскопічних змін слизової оболонки гастродуоденальної зони ХГДП, асоційованої з Hp, у 80,4 % випадків супроводжувався запаленням слизової оболонки товстої кишки. Частота та виразність дисбіотичних порушень товстої кишки під час ХГДП, асоційованої з Hp, у дітей визначала необхідність поєднаної терапії гелікобактеріозу та дисбактеріозу. Комплексна терапія гелікобактеріозу з використанням антибактеріальних препаратів і пробіотичної терапії призводила до санації СОШ від Hp і добре впливала на характер біоценозу товстої кишки, що доведено результатами спостережень в динаміці. Рецидив

Проведено комплексне обстеження клінічного перебігу, функціонального стану шлунка, мікробіоценозу кишківника і показників специфічної та неспецифічної резистентності організму у 180 хворих на хронічний гастродуоденіт віком від 6 до 15 років. Вивчено вплив електромагнітного випромінювання надвисокої частоти низької інтенсивності на клінічну симптоматику і основні досліджувані показники. Доведено, що використання мікрохвильової терапії в лікуванні хронічного гастродуоденіту у дітей сприятливо впливає на клінічний перебіг захворювання, кислотоутворюючу функцію шлунка, дисбіотичні порушення в кишківнику, покращує функціональні можливості і енергетичний потенціал лейкоцитів периферичної крові, підвищує показники неспецифічного захисту, гуморального і клітинного імунітету. Надвисокочастотне випромінювання шляхом дії на біоактивні точки в комплексі з традиційними методами має найбільш позитивний ефект.

Проведено морфологічне та морфометричне дослідження біоптатів слизової оболонки товстої кишки у підлітків з гастродуоденальними захворюваннями. Показано, що у хворих на гастродуоденальну патологію виявляються як мінімальні зміни слизової оболонки, які відповідають морфологічній картині colon irritable, так і запальні процеси слизової катарального характеру, що потребує включення в комплексне лікування гастродуоденальної патології адекватних терапевтичних заходів, направлених на нормалізацію морфофункціонального стану товстої кишки.

Вивчено психовегетативний статус 95 дітей віком 8 - 15 років з виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки, ерозивним гастродуоденітом та 52 їх здорових однолітків за допомогою інтерпретаційних коефіцієнтів кольорового тесту Люшера. Проведено порівняльний аналіз показників гетерономності, концентричності, вегетативного та особистого балансу, працездатності, стресового стану у хворих та здорових дітей, оцінено їх динаміку протягом лікування традиційними медикаментозними засобами та шляхом НВЧ-впливу на індивідуально підібрані біологічно активні зони. Зроблено висновок щодо ефективності впливу НВЧ-терапії на вегетативну нервову систему.

Наведено результати клініко-лабораторних досліджень особливостей перебігу хронічного пієлонефриту з супутньою патологією гастродуоденальної зони у дітей на фоні ендотоксикозу. Встановлено наявність синдрому ендогенної інтоксикації, порушення імунного захисту, про що свідчить зниження загальної кількості та функціональної активності T-лімфоцитів, зростання рівня нульових і B-клітин, порушення співвідношення імунорегуляторних T-клітин, зміни в імуноглобуліновому спектрі, підвищення активності процесів ліпопероксидації, що підтверджується достовірним зростанням концентрації малонового диальдегіду, дисбалансом у напрямку відповіді системи антиоксидантного захисту на активацію процесів перекисного окислення ліпідів, що проявлялося зниженням внутрішньоклітинної та зростанням позаклітинної активності ферментів. Удосконалено комплекс лікування дітей із поєднаним ураженням органів сечовиділення та травної системи шляхом застосування ентеросорбенту "Силлард П", що дозволило скоротити перебування пацієнтів у стаціонарі, покращити перебіг основних захворювань.

Обгрунтовано диференційований підхід до вибору антисекреторних препаратів, який базується на визначенні резистентності слизового бар'єру шлунка та 12-палої кишки, активності патологічного процесу, а також ефективності цитопротективної дії антисекреторних препаратів. Запропоновано диференціально-діагностичні критерії основних клініко-морфологічних форм хронічного гастродуоденіту (ХГД) у дітей, алгоритм побудови діагнозу ХГД з урахуванням стану резистентності слизової оболонки шлунка та 12-палої кишки, показання з метою диференційованого призначення блокаторів М1-холінорецепторів та Н2-гістамінових рецепторів.

Розглянуто питання удосконалення лікування та діагностики хронічних захворювань шлунка та дванадцятипалої кишки у дітей. Розроблено новий напрямок у патогенетичній терапії за результатами комплексного фазового дослідження функціональних моторних взаємозв'язків органів проксимального відділу шлунково-кишкового тракту у випадках гастродуоденальних захворювань у дітей та підлітків. Визначено фазові показники pH, моторики та внутрішньопорожнинного тиску шлунка і дванадцятипалої кишки, а також фазові зміни жовчного міхура і підшлункової залози у нормі у випадках час захворювань гастродуоденальної зони у дітей і підлітків, запропоновано принципи диференційної корекції рухових порушень органів травлення.

Дисертацію присвячено питанням оптимізації лікування хронічного дуоденіту в дітей (ХГД), як патології органів травлення, що зустрічається найчастіше. Експериментально доведено зниження захисних можливостей слизової оболонки, порушення процесів енергозабезпечення тканини шлунка та еритроцитів периферичної крові на тлі змодельованих запально-деструктивних пошкоджень СОШ щурів. Відновленню порушених процесів сприяє комплексне лікувальне та профілактичне призначення препаратів маалокс, смекта та відвар солодкового кореня. У періоді загострення у хворих з деструктивними пошкодженнями визначено різний ступінь змін енергетичного гомеостазу. Доведено залежність даних процесів від клініко-морфологічної форми ХГД та стану кислотопродукції шлунка. Обгрунтовано доцільність та розроблено методику комплексного лікувального та профілактичного призначення препаратів маалокс, смекта та відвар солодкового кореня у пацієнтів з ХГД. Доведено, що комплексне застосування препаратів покращує клінічний перебіг захворювання, сприяє зменшенню проявів та зворотньому розвитку синдромів, призводить до більш вагомих, ніж за умов базової терапії, позитивних репаративних процесів на слизовій оболонці, відновленню енергетичного обміну та функціонального стану клітинних мембран. Спостереженням у катамнезі встановлено подовження терміну ремісії ХГД.

Встановлено високий ступінь розповсюдженості карієсу та катарального гінгівіту серед дітей, хворих на хронічний гастродуоденіт (ХГД), в регіоні з помірно підвищеним вмістом фтору у питній воді. Виявлено пряму залежність між тривалістю перебігу загально соматичного захворювання, віком дитини, розповсюдженістю основних стоматологічних захворювань. Зазначено, що перебіг карієсу у дітей, хворих на ХДГ, супроводжується змінами у ротовій порожнині - знижується мінералізувальний потенціал, спостерігається дисбаланс вмісту кальцію та магнію, відзначається значна інтенсифікація процесів ліпопероксидації на фоні зниження активності антиоксидантних ферментів. Констатовано, що гінгівіти у дітей, хворих на ХГД, мають переважно хронічний перебіг, легкий або середній ступінь тяжкості. Застосування запропонованого лікувально-профілактичного комплексу, до складу якого входили пластівці з зародків пшениці, ремтерапія, полоскання розчином "Полімінерол", дозволило знизити приріст інтенсивності карієсу на 37,2 %, зменшити поширеність запальних явищ у тканинах пародонта.

За даними результатів дослідження стану органів гастродуоденальної зони та товстої кишки встановлено, що особливістю перебігу хронічних захворювань органів гастродуоденальної зони у підлітків є наявність патологічного процесу товстої кишки. Виявлено зміни товстої кишки запального (47 %) та функціонального характеру (42 %). Визначено клінічні та морфологічні особливості запальних і функціональних змін товстої кишки, встановлено залежність структурно-функціональних порушень від тривалості основного захворювання. Встановлено порушення стану імунної та мікробної регуляторних ланок гомеостазу. Показано, що зміни стану товстої кишки у підлітків із хронічними захворюваннями органів гастродуоденальної зони виникають на фоні пригнічення Т-системи, активації В-системи імунітету та порушень процесів імунорегуляції. У 58 % підлітків з хронічними захворюваннями органів гастродуоденальної зони встановлено порушення мікробіоценозу кишечнику. Доведено відмінності у виразності дисбіотичних зрушень залежно від стану товстої кишки. Показано, що хронічні захворювання органів гастродуоденальної зони в підлітків супроводжуються змінами шкірної аутофлори, яка є сумарним показником неспецифічної резистентності організму, встановлено зв'язок між мікроекологічними зрушеннями та структурно-фунціональним станом товстої кишки. На підставі одержаних результатів обгрунтовано диференційоване застосування препаратів, які нормалізують моторику кишки, препаратів пробіотичної

На підставі вивчення клініко-параклінічних особливостей перебігу та факторів ризику виникнення хронічного гастродуоденіту (ХГД) у дітей в різних клімато-географічних регіонах розроблено метод прогнозування вірогідності формування ХГД та Hp-інфікованості та удосконалено схему первинної профілактики ХГД у дітей з групи ризику його розвитку, диференційовані методив етапного комплексного лікування та реабілітації. Встановлено особливості клінічного перебігу ХГД у дітей, які мешкають у Києві, що відрізняється від перебігу хвороби у дітей, які мешкають у Бішкеці. Виявлено, що діти-кияни мають більш тяжкий перебіг захворювання. Визначено основні фактори ризику формування ХГД та досліджено їх характерні відмінності у дітей, які мешкають у зазначених містах. Розроблено диференційовані математичні моделі прогнозування можливості виникнення ХГД та Hp-інфікування у дітей Києва та Бішкеку. Удосконалено схему первинної профілактики ХГД у дітей з групи ризику його розвитку. Висвітлено методику етапного комплексного лікування та реабілітації ХГД із включенням пробіотиків на стаціонарному етапі лікування та застосуванням біогенних стимуляторів і продуктів лікувального харчування на поліклінічному етапі реабілітації, диференційовано до дітей з Києва та Бішкеку. Доведено ефективність запропонованого комплексного методу етапного лікування та реабілітації дітей.

Запропоновано удосконалену методику патогенетичного лікування ерозивних гастродуоденітів і виразкової хвороби у дітей та оптимізації диспансерного нагляду за хворими цієї групи. Визначено вплив ряду чинників на виникнення ерозивно-виразкових уражень (ЕВУ) гастродуоденальної зони у дітей, вивчено особливості клінічного перебігу, показано взаємозв'язок органної патології з порушенням імунологічного, психоемоційного та вегетативного статусу хворого. На підставі отриманих даних модифіковано програму НВЧ-пунктури шляхом впливу на біологічно активні точки, функціонально співвіднесені з надсегментарними структурами вегетативної нервової системи. Доведено, що включення даної методики до програми комплексного лікування дітей з ЕВУ гастродуоденальної зони позитивно впливає на швидкість зникнення основних клінічних проявів хвороби, морфофункціональний стан слизової оболонки шлунка та верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, на показники психовегетативного й імунологічного гомеостазу. Розроблено програму медико-соціального моніторингу дітей з даною патологією, що дозволяє створити регіональний банк пацієнтів, планувати, своєчасно проводити й оцінювати ефективність лікувальних і профілактичних заходів.

Шляхом вивчення ранніх проявів порушення мінеральної щільності кістки, мінерального обміну досліджено стан кісткової системи у дітей, хворих на хронічний гастродуоденіт. Встановлено клініко-параклінічні особливості перебігу хвороби у дітей з різною мінеральною щільністю кісткової тканини та виділено чинники ризику виникнення остеопенічного синдрому, зумовлені вказаною патологією. Показано, що у хворих на хронічний гастродуоденіт з остеопенічним синдромом, тривалість якого більше трьох років, захворювання супроводжувалося затримкою фізичного та статевого розвитку, зниженою кислоутворювальною функцією шлунка дуоденогастральним рефлюксом, субатпрофічними й атрофічними змінами слизової шлунка, дисбактеріозом II ступеня тяжкості. У дітей, хворих на хронічний гастродуоденіт, остеопенічний синдром спостережено у 50,2 %, причому в хлопчаків остеопенію діагностовано на 15,3 % частіше, ніж у дівчаток. Запропоновано та впроваджено методики клінічної та прараклінічної діагностики, корекції остеопенії та остеропорозу дітей, хворих на хронічний гастродуоденіт. З'ясовано, що корекція остеопенії препаратами кальцію ефективна лише у дітей молодшого віку. Серед дівчаток 12 - 15 років позитивний ефект мав місце лише у разі комплексного застосування препаратів кальцію та "Відеїну-3", а для поліпшення стану хлопчиків доцільно застосовувати препарати, що позитивно впливають на стан кісткової тканини та активізують руховий режим.

У разі хронічних захворювань гастродуоденальної зони в дітей шкільного віку встановлено, що ступінь гіпомікроелементозу залежить від вираженості запально-деструктивних змін. Обгрунтовано необхідність корекції гіпомікроелементозу шляхом поєднаного призначення мікроелементовмісного препарату - краплі "Береш Плюс" та електродрегінгу.

Доведено, що поєднана патологія гастродуоденальної та гепатобіліарної систем (ППГГС) супроводжується порушенням мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ). Досліджено, що зростання відсотка поширених та тяжких форм ураження слизової оболонки шлунка у дітей визначається наростанням остеопенічного синдрому. Встановлено частоту синдрому (56,6 %) в дітей з ППГГС. Виявлено залежність МЩКТ від ступеня ураження жовчовивідних шляхів та слизової оболонки шлунка. Доведено, що в патогенезі розвитку остеопорозу важливу роль відіграє тривалість грудного вигодовування, якість харчування в наступні роки життя та характер протирецидивного лікування захворювань травної системи. На підставі взаємозв'язку між дефіцитом кісткової тканини, величиною кісткової маси, отриманих за допомогою денситометрії розроблено математичну комп'ютерну програму прогнозування ступеня дефіциту та контролю за ефективністю корекції остеопенічного синдрому.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.413.201.1-4

Рубрики:

Гастрити, дуоденіти у дітей

Шифр НБУВ: Ж23117 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Встановлено залежність наявності Helicobacter pylori (HP)-інфекції від віку, статі дитини та тривалості захворювання. Визначено клінічні та ендоскопічні критерії для виявлення хронічного гастродуоденіту (ХГД), асоційованого з HP. Визначено, що морфологічні зміни слизової оболонки шлунка (СОШ) та дванадцятипалої кишки залежать від ступеня обсіювання слизової оболонки HP. Відзначено, що ХГД перебігає на фоні зміненого місцевого та загального імунітету, у разі HP-асоційованого ХГД відбувається значне підвищення імуноглобуліну A. Доведено, що діагноз HP-інфекції є достовірним лише за умов проведення не менше двох методів діагностики (уреазного та цитологічного; уреазного та гістоморфометричного). Вперше за умов експерименту на інтактних тваринах і з модельованим деструктивним ураженням СОШ доведено відсутність ознак гострої та хронічної токсичності озонованої обліпихової олії, визначено її позитивну лікувальну дію. Вперше доведено, що оптимізовані лікувальні комплекси мають вищу ерадикаційну ефективність, ніж терапія загальновизнаними антихелібактерними засобами.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.413.201.1-3

Рубрики:

Гастрити, дуоденіти у дітей

Шифр НБУВ: Ж20661 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено питання підвищення ефективності лікування хронічного гастродуоденіту (ХГД) з урахуванням особливостей стану регіонарного кровоплину (РК) слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки. Визначено, що суттєву роль у підтриманні резистентності слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки відіграє стан РК, який у період загострення ХГД у дітей знижується й обумовлений впливом наростання ендогенної інтоксикації, порушенням рівноваги між процесами перекисного окиснення ліпідів та антиоксидантної системи, хелікобактеріозом. Доведено відставання нормалізації показників РК від строків клінічного одужання дітей з ХГД. Встановлено, що поєднане застосування ренорму та сунамолу-С у комплексній терапії ХГД у дітей сприяє прискоренню клінічного одужання, зниженню ендогенної інтоксикації, зменшенню інтенсивності перекисного окиснення ліпідів і активізації антиоксидантної системи захисту, а також прискорює нормалізацію РК слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки. Запропоновано схему протирецидивної терапії з включенням до комплексного лікування ХГД ренорму та сунамолу-С.

Досліджено питання удосконалення діагностики та лікування деструктивних захворювань органів гастродуоденальної зони в дітей. Виявлено, що основними чинниками їх формування є спадкоємна обтяженість, тривалий гастроентерологічний анамнез, інфекційний, психо-емоційний чинники, кислотно-пептична агресія, особливо виражені в дітей з виразковою хворобою. Показано провідну роль у виникненні деструктивних захворювань порушень захисного слизового бар'єру (гемодинамічні порушення, зниження секреторної активності та вироблення незрілого мукоїда CO шлунка). Розроблено принципи диференційованої терапії за різних типів гастродуоденальних деструкцій у дітей з урахуванням етіологічних чинників, морфологічних і функціональних особливостей захворювання. Показано, що включення до диференційованого лікувального комплексу препаратів цитопротективної дії (смекти) сприяє більш швидкій репарації деструкції та подовжує період ремісії захворювання.