Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.412.2-3 + Р733.412.3-3

Рубрики:

Хвороби бронхів у дітей

Хвороби легень у дітей

Шифр НБУВ: ДС41239 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.412.2-3 + Р733.412.3-3

Рубрики:

Хвороби бронхів у дітей

Хвороби легень у дітей

Шифр НБУВ: ДС41239 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.412.2-3 + Р733.412.3-3

Рубрики:

Хвороби бронхів у дітей

Хвороби легень у дітей

Шифр НБУВ: ДС41239 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.412.2-3 + Р733.412.3-3

Рубрики:

Хвороби бронхів у дітей

Хвороби легень у дітей

Шифр НБУВ: ДС41239 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.412.3-356

Рубрики:

Хвороби легень у дітей

Шифр НБУВ: ДС48831 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.412.3-356

Рубрики:

Хвороби легень у дітей

Шифр НБУВ: ДС48831 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.412.3-356

Рубрики:

Хвороби легень у дітей

Шифр НБУВ: ДС48831 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.412.3-356

Рубрики:

Хвороби легень у дітей

Шифр НБУВ: ДС48831 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.412.301.1-5

Рубрики:

Пневмонії у дітей

Шифр НБУВ: ДС50501 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Дисертація присвячена питанням діагностики та раціональної лікувальної тактики гіпоплазії легень у дітей в віковому аспекті. Вивчена особливість клінічного перебігу гіпоплазії легень в віковому аспекті та установлено: чим молодший вік дитини, тим гнійно-запальний процес частіше набуває дифузного характеру. Функціональними та рентген-інструментальними методами обстеження визначено обсяг ураження як первинною гіпоплазією легень так і вторинними змінами (деформуючим бронхітом та бронхоектазами). На основі отриманих результатів дослідження, з урахуванням незадовільних та повторних операцій, обгрунтована раціональна хірургічна тактика з використанням: типових резекцій, комбінованих (поєднання резекції частки з екстирпацією та сегментарною резекцією бронхів), економних операцій. Оперативне лікування проведено 205 (80,39%) хворим із 255. Удосконалені методи лікування хворих. Розроблена програма післяопераційної реабілітації хворих. Застосування індивідуально обгрунтованої хірургічної тактики дозволило досягти зниження рівня післяопераційних ускладнень до 12,19%, незадовільних результатів до 4.83%. Віддалені результати хірургічного лікування розцінені як добрі у 87.64%, а задовільні - у 7.53%.

Дослідження проводились на 114 доношених новонароджених дітях, у 73 з яких діагностовано гіпоксично-ішемічну енцефалопатію, у 41 - пневмонію на тлі перинатальної енцефалопатії. Групу порівняння склали 15 здорових доношених новонороджених малюків. Усім дітям проведено комплексне клінічне, лабораторне (біохімічне), імунологічне та інструментальне обстеження, визначено фактори перинатального ризику щодо розвитку гіпоксії плода і асфіксії новонародженого. У всіх дітей виявлено клінічні розлади пізньої постнатальної адаптації: порушення приросту маси тіла, зміни рухових реакцій, вроджених рефлексів, м'язового тонусу. Виявлено збільшення вмісту середніх молекул у сироватці крові, підвищення активності плазматичних креатинкінази і лактатдегідрогенази, пригнічення гуморальної та клітинної ланки імунітету. Рівень середніх молекул є більш високим у дітей з пневмонією на тлі перинатальної енцефалопатії за немовлят із гіпоксично-ішемічною енцефалопатією, що дозволяє використовувати цей показник як критерій приєднання запалення легень до гіпоксично-ішемічної енцефалопатії. Зміни з боку імунної системи полягають у зменшенні частки розеткоутворюючих клітин з еритроцитами барана, теофілінрезистентних розеткоутворюючих лімфоцитів і лімфоцитів розеткоутворюючих клітин з еритроцитами барана, навантажених комплементом, зниженні концентрації сироваткових імуноглобулінів класу G. Доведено, що порушення протиінфекційного захисту у новонароджених із перинатальною енцефалопатією є сприятливою основою для розвитку вторинної пневмонії. У всіх обстежених малюків виявлено підвищену активність

Дисертацію присвячено поліпшенню діагностики уражень перикарда у дітей з пневмонією на основі розробки комплексу клініко-лабораторно-інструментальних критеріїв. Реактивний перикардид на фоні пневмонії виявлено у 6,19 % дітей віком від 1 місяця до 14 років, переважно з обтяженим преморбідним фоном, які часто і тривало хворіли на ГРВІ, мали хронічні осередки інфекції. Реактивний перикардид поєднувався з ураженням міокарда у 30,19 % хворих, реактивним панкреатитом - у 26,42 %, плевритом - у 30,19 %, полісерозитом - у 7,55 %, частіше (у 75,47 %) він розвивався у хворих двосторонньою осередковою пневмонією. Клінічні, електрокардіографічно та ехокардіографічно виявлені порушення кардіогемодинаміки, ішемічні зміни у міокарді залишались стабільними протягом 2 - 3 тижнів і починали зникати за 3 - 4 місяці. У таких хворих відзначено стійке підвищення рівня циркулюючих імунних комплексів з вираженою диспротеїнемією.

Наведено результати обстеження 224 дітей, серед яких 115 хворих на пневмонію без ускладнень, 38 хворих на деструктивну пневмонію, 71 - з хронічним неспецифічним захворюванням легень. Проаналізовано стан оксидантно-антиоксидантної та протеазно-антипротеазної системи в бронхоальвеолярному секреті, а також стан клітинної й гуморальної ланок імунітету. Для кожної нозологічної форми виявлено неоднаковий за силою зв'язок характерних порушень в цих системах з віком, статтю, групами крові, резус-належністю дітей. Найбільшу кореляцію порушень відзначено з B(III) групою крові, Rh+, жіночою статтю, віком до 3 років. Це дозволило виділити серед хворих на пневмонію групи ризику за розвитком деструкції та хронізації процесу, а також рекомендувати індивідуальну спрямованість лікувальних і профілактичних заходів.

Дисертацію присвячено питанням пощуку та опрацювання нових високоефективних засобів і методів впливу на гнійне вогнище. Запропоновано, опрацьовано та застосовано у кліниці метод інтегральної сорбційної детоксикації, який базується на внутрішньопорожнинному (плевра, абсцес) застосуванні сорбенту на основі високодисперсного аморфного кремнезему. Метод передбачає санацію гнійних вогнищ 0,5%-ю суспензією сорбенту за спеціальною методикою. Визначено показання, протипоказання, оптимальну концентрацію, експозицію, форму введення сорбенту. Застосування інтраплевральної сорбційної детоксикації на фоні традиційного комплексного лікування ускладнених форм гострої деструктивної пневмонії у дітей дозволило зменшити об'єм і терміни антибактеріальної, інфузійної та посиндромної медикаментозної терапії, тривалість дренування та санації гнійних вогнищ, закриття бронхоплевральних сполучень, попередити розвиток важких септичих синдромів та інших ускладнень, скоротити терміни лікування.

Розглянуто проблему спільності механізмів виникнення та розвитку патологічного процесу у випадку легеневих хвороб без урахування домінуючого значення їх нозології. Про це свідчать результати аналізу клінічних спостережень, що виявив скоріш кількісні, ніж якісні відмінності у стані метаболічних процесів у разі рецидивуючих та різних хронічних захворювань у дітей. Вказано на універсальність реакцій організму під час запального процесу легень, а також на злагодженість реагування різних органів і систем на подразнення (запалення) незалежно від нозологічної форми захворювання.

За допомогою методу лазерної кореляційної спектроскопії (ЛКС) спостерігали зміни плазмового гомеостазу в 40 дітей віком від 2 до 7 днів з пневмонією і пневмопатією. Зроблено висновок про можливість застосування ЛКС для діагностики генезу синдрому дихальних порушень і вирішення питання про інфекційний або неінфекційний генез запального процесу.

Визначено два клінічних варіанти перебігу пневмонії у немовлят з обтяженим преморбідним фоном. Охарактеризовано стан їх імунобіологічної реактивності. Встановлено відхилення в імунологічному статусі новонароджених - ранній старт синтезу IgM і IgA, а також прискорений катаболізм материнських IgG. У немовлят імунологічні зміни характеризувались елементами первинної, а також вторинної імунної відповіді на інфекцію та віддзеркалювали фазність інфекційного процесу. Вперше проведено клініко-імуноморфологічне зіставлення, що дозволило встановити структуру перебудови у головних органах імуногенезу - тимусі та селезінці дітей, які померли від пневмонії. У новонароджених реакція імунної системи була слабка та неадекватна силі подразника. Встановлено домінування реакцій Т-клітинної ланки над В-клітинною та макрофагально-моноцитарною системою. З'ясовано, що у немовлят імунні органи на інфекцію реагували більш адекватно. Незалежно від віку померлих у легенях макрофаги переважно були представлені клітинами моноцитарного походження за наявності дефіциту альвеолярних макрофагів кістково-мозкового походження. Наведено результати, які дають можливість глибше зрозуміти особливості реагування імунних органів новонароджених і дітей раннього віку на інфекцію нижніх відділів респіраторної системи відповідно до збудника та віку хворих.

Представлена краткая характеристика антибиотиков, применяемых в лечении пневмонии, дана оценка эффективности и определен срок антибиотикотерапии. Рассмотрены критерии выбора стартового антибиотика, а также их дозировка. Предложена клиническая классификация пневмоний у детей, утвержденная на Втором съезде фтизиатров и пульмонологов. Приведен перечень исследованных антибиотиков.

Експериментально доведено, що антибактеріальна терапія у разі гострої гнійної деструктивної пневмонії (ГГДП) не повною мірою запобігає порушенням у компонентах аерогематичного бар'єру в легенях білих щурів, а застосування замісної сурфактантної терапії (ЗСТ) препаратом "Сукрим" дозволяє їм запобігти. З'ясовано, що доза даного препарату для ендотрахеального введення внаслідок ГГДП у дітей визначається з врахуванням фізіологічного вікового дихального об'єму (ДО) легень і становить для дітей до 5 років - 2 мг/мл ДО, а для дітей старшого віку - 1,5 мг/мл ДО. Дослідження клінічного перебігу інфільтративно-деструктивної форми первинної ГГДП у хворих дитячого віку встановило, що застосування ЗСТ препаратом "Сукрим" у комплексному лікуванні даного захворювання дозволяє запобігти розвитку й прогресуванню плевральних ускладнень у вигляді піотораксу та піопневмотораксу, прискорити одужання й реабілітацію дітей, знизити на них медикаментозне навантаження, а також скоротити термін лікування хворих у хірургічному стаціонарі вдвічі.

  Скачати повний текст