Дисертацію присвячено вивченню на фоні гіпо- і гіперфункції щитовидної залози та за умов корекції особливостей ультраструктури та гістохімічних характеристик підщелепних слинних і підшлункової залоз, їх морфофункціональному взаємозв'язку. Встановлено локалізацію інсуліноподібного білка та глюкагону, їх зміни у підщелепних слинних залозах щура та людини, співвідношення між інсулін- та глюкагонвміщуючими клітинами підщелепних слинних залоз щура. Вивчено активність імунореактивного інсуліну у сироватці крові щура та людини в нормі і при дисфункції щитовидної залози.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р661.25

Рубрики:

Хвороби слюнних залоз

Шифр НБУВ: Ж14683 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведенный анализ позволил установить, что по сравнению с нормой, площадь воспалительной инфильтрации в слюнных железах людей в группе болеющих эмфиземой легких, увеличена незначительно (1,4 раза). Более выраженным было увеличение площадей соединительной и, особенно, жировой тканей. Гистологическая картина органа имела вид хронического продуктивного воспалительного процесса.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р661.25

Рубрики:

Хвороби слюнних залоз

Шифр НБУВ: Ж14683 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р661.25-25

Рубрики:

Хвороби слюнних залоз

Шифр НБУВ: Ж14683 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Дисертацію присвячено вивченню на фоні гіпо- та гіперфункції щитовидної залози за умов корекції особливості ультраструктури та гістохімічних характеристик підщелепних слинних і підшлункової залоз, їх морфофункціональний взаємозв'язок. Встановлено локалізацію інсуліноподібного білка та глюкагону, їх зміни у підщелепних слинних залозах щура та людини, співвідношення між інсулін- та глюкагонвміщуючими клітинами підщелепних слинних залоз щура. Визначено активність імунореактивного інсуліну у сироватці крові щура і людини в нормі та у випадку дисфункції щитовидної залози.

Дисертацію присвячено питанням клініки, діагностики, профілактики та лікування ускладнень з боку слинних залоз, що виникають під час проведення телегамматерапії та після її завершення у хворих зі злоякісними пухлинами голови і шиї. За результатами експерименту встановлено, що опромінення ділянки голови та шиї у щурів викликає розвиток дистрофічного процесу з автоімунним компонентом у патогенезі в опромінених слинних залозах і тих, що були екрановані. Під час курсу променевої терапії та протягом дворічного терміну спостереження основні прояви зміни у слинних залозах характеризувались поступовим зниженням салівції, активацією процесів перекисного окисилення ліпідів, зниженням анитоксидантного захисту в ротовій рідині та крові хворих, розвитком Т-супресорного імунодефіциту. Діагноз даних змін трактовано як радіаційний сіалоз. Лікувально-профілактичний комплекс у складі вілозену, дибунолу та настойки женьшеню виявився ефективним для профілактики та лікування радіаційного сіалозу.

Обсследованы 157 больных с хроническими интерстициальным, паренхиматозным сиалоаденитами и синдромом Шегрена. Определяли характер сопутствующих заболеваний железистой ткани, у 37 пациентов произведена биопсия малых слюнных желез нижней губы. Материал биопсии изучали методом культур перевиваемых тканей на наличие персистирующей ретровирусной инфекции. Результаты обследований на наличие сопутствующей патологии указывают на преобладание поражений печени, поджелудочной, половых и щитовидной желез. В культурах перевиваемых тканей получен цитопатический эффект, характерный для вирусов цитомегалии и эпидемического паротита.

Вперше визначено вплив персистуючих вірусів мумпус і цитомегалії, як етіологічних чинників первинно-хронічних запальних захворювань слинних залоз (ЗЗСЗ). Встановлено залежність клініко-імунологічних змін у хворих на хронічні ЗЗСЗ від вірусного критерію та визначено ступінь його впливу на імунопатогенез даних захворювань. Запропоновано робочу схему розподілу хворих з ЗЗСЗ, яка грунтується на клініко-імунологічних і сіалосонографічних даних, враховує головні ланки патогенезу, спрощена за структурою, адаптована до міжнародної термінології та передбачає розподіл на хронічні сіалоаденіти за поширенням захворювання ізольовано або у поєднанні з ураженням інших органів і систем, із переважним характером структурних ектазійних чи склерозуючих змін; наявністю сіалолітіазу у слинних залозах. Визначено особливості характеру, частоти перенесеної та супутньої патології у пацієнтів із різними хронічними ЗЗСЗ. Вперше застосовано та доведено доцільність використання малоінвазивних досліджень одномоментно усіх слинних залоз, незалежно від клінічних проявів захворювання в одній з них. На основі природних складових розроблено рецептуру препарату "Ліковір" для лікування персистуючої вірусної інфекції у залозистих тканинах, теоретично та експериментально об'єктивізована його фармакодинаміка як адаптогена імуномодулювальної дії. Запропоновано комплекс лікувально-профілактичних заходів для пацієнтів з хронічними ЗЗСЗ, заснований на етіотропних, патогенетичних та симптоматичних принципах дії.

Відображено виникнення реактивного сіалозоаденіту малих слинних залоз (РСМСЗ) порожнини рота у випадку гнійних запальних процесів, травматичних ушкоджень навколишніх м'яких тканин або відновлення жувальної ефективності частковими знімними протезами верхньої щелепи. Доведено, що наявна патологія залоз характеризується зниженням їх функцій, морфологічними змінами та підвищенням процесів перекисного окиснення ліпідів у тканинах залоз, зменшенням рівня секреторного імуноглобуліну А та лізоциму у секреті, що призводить до порушення місцевого захисту порожнини рота, а у віддалені терміни - до розвитку патології твердих тканин зубів і парадонта у пацієнтів. Розроблено додатковий лікувально-профілактичний комплекс, що складається із різного сполучення препаратів і методик залежно від патогенезу та клінічного прояву основного захворювання. Встановлено, що його дія спрямована на корекцію РСМСЗ, прискорення процесів гоєння уражених м'яких тканин порожнини рота. Доведено, що у даному випадку відбувається запобігання порушенню гомеостазу ротової порожнини, що у віддалені терміни є попередженням розвитку патології твердих тканин зубів і пародонта, сприяє адаптації пацієнтів до знімних пластинкових протезів верхньої щелепи.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.452-436.1 + Р661.25-436.1

Рубрики:

Пухлини щитоподібної залози

Хвороби слюнних залоз

Шифр НБУВ: Ж14579 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р661.25-3 + Р413.204.6-3

Рубрики:

Хвороби слюнних залоз

Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки

Шифр НБУВ: Ж26810 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Надано порівняльний аналіз зв'язків з вірусологічних, імунологічних, бактеріологічних досліджень у хворих на хронічні сіалоаденіти. Виявлено провідну роль анаеробної мікробної флори у формуванні хронічного запального процесу в слинних залозах.

Представлено дані вивчення мікрофлори у нормі та патології у разі хронічних запалень слинних залоз, що дозволили визначити етіологічний фактор захворювання. Під час дослідження ексудату слинних залоз виявлено зміни співвідношення анаеробної і аеробної мікрофлори у бік значного збільшення аеробних мікроорганізмів (у контролі - 1:1, патологія - 1:6). Можна припустити, що більш значну роль у хронічних запальних процесах відіграють аеробні мікроорганізми. Вивчення антибіотикограм показало низьку чутливість виділених мікроорганізмів до найбільш широко використовуваних антибіотиків у стоматологічній практиці.

На розробленій моделі адаптації до гострого стресу обгрунтовано превентивний її ефект, про що свідчить запобігання деполімеризації сполучнотканинних структур, нормалізація протеїназно-інгібіторного потенціалу та гальмування процесів перекисного окиснення ліпідів у тканинах слинних залоз у стресонестійких щурів.

У результаті проведених клініко-діагностичних заходів одержано певні дані про наявність неврологічної патології у хворих на хронічний сіалоаденіт вірусної етіології. Ступінь пошкодження нервової тканини визначається типом етіологічного чинника.

Досліджено 72-х хворих, які страждали на хронічні сіалоаденіти на фоні персистувальної вірусної інфекції. У ході психологічного тестування серед досліджених виділено групи хворих з різними рівнями реактивної та особистої тривожності, на що мали вплив структурні зміни в слинних залозах, визначено тенденції до формування типів особи та вплив на них виду персистувального вірусу.

Вперше вивчено топографію під'язикового вузла в осіб похилого та старечого віку з різною формою мозкового відділу голови та лицьової частини черепа. За допомогою методів анатомічного препарування, напівтонких серійних зрізів і гістологічного досліджено зовнішню будову та структуру під'язикового вузла та його корінців і встановлено їх зв'язок з іншими органами. Визначено внутрішню будову під'язикового вузла та його оболонок за максимальних збільшень світлової оптики та під електронним мікроскопом. Вперше виявлено внутрішньовузлові структурно-функціональні одиниці, вивчено особливості внутрішньоорганного мікроциркуляторного кровоносного русла під'язикового вузла та доведено відповідність структурної будови досліджуваного органа в осіб похилого та старечого віку.

Вивчено показники кількості та якості аеробної та анаеробної мікрофлори протоків великих слинних залоз у хворих на різні форми сіалоаденітів у порівнянні зі здоровими пацієнтами. Установлено взаємозв'язок кількісно-якісних показників мікробної мікрофлори у зазначених хворих з рівнем імунорезистентності на тлі персистування тропної до залозистої тканини вірусів мумпус та цитомегалії. Уперше досліджено взаємозв'язок зміни показників лізоциму слини з характером перебігу запального процесу у слинних залозах, ступенем розповсюдженості патологічного процесу - ізольованого сіалоаденіту чи поєднаного з синдромом Шегрена. Проаналізовано можливу активацію факторів запрограмованої загибелі клітини у хворих на різні форми хронічних сіалоаденітів з урахуванням особливостей мікробного фактора на тлі вірусної персистенції. Удосконалено лікувальний комплекс для хворих на хронічні запальні захворювання слинних залоз, який передбачає застосування медичного озону як киснево-озонової суміші та препарату "Лісобакт".

Вивчено психологічні та нейрорегуляторні порушення у хворих на хронічні сіалоаденіти (ХС) на фоні персистенції вірусів мумпус і цитомегалії. Проаналізовано патогенетичні ланки розвитку хронічного сіалоаденіту на рівнях центрального та периферичного відділів іннерваційного залозистого апарату, що впливає на кількісні та якісті показники роботи слинних залоз. На підставі результатів імунологічних, вірусологічних і сіалосонографічних досліджень діагностовано ступінь системності захворювання та структурні зміни у цих залозах. Запропоновано методи обстеження та психологічного тестування, що передбачають використання певних апаратів з метою діагностики хронічного сіалоаденіту. Розроблено схему комплексного лікування хворих на ХС з урахуванням їх психологічного стану та рівня ураження нервового апарату слинних залоз.