Проаналізовано результати дослідження афективного компонента емоцій (емоційного переживання). Доведено, що у випадках параноїдної шизофренії значною мірою зруйновано афективний компонент позитивних емоцій. Відзначено, що зміни позитивних емоцій мають характер дефіцитарних внаслідок зниження їх частоти, інтенсивності, активуючого впливу. З'ясовано, що позитивні емоції сприймаються як менш приємні на відміну від негативних. Зроблено висновок, що під час хвороби збільшується частота зміни негативних емоцій, яка поєднується зі зменшенням інтенсивності й активуючого впливу.

Исследовано 109 женщин, больных параноидной шизофренией с непрерывным типом течения. Обоснована зависимость аутоагрессивных тенденций физического и вербального уровня от патопсихологических особенностей личности и клинической картины шизофренического процесса. Выявлены факторы, повышающие риск возникновения аутоагрессивных форм поведения у женщин, больных непрерывнотекущей параноидной шизофренией.

Предложена структура современного психологического диагноза при шизофрении.

Обследованы 150 мужчин, страдающих параноидной шизофренией (ПШ), из них 100 с несуицидальным аутоагрессивным поведением (НАП) и 50 совершивших суицидальные попытки. В результате исследования установлены основные сходства и отличия в психосимптоматике, которая непосредственно влияет на развитие несуицидального и суицидального аутоагрессивного поведения у больных с параноидной формой шизофрении. Описанные особенности отдельных вариантов НАП рекомендовано использовать в целях профилактики самоповреждений у больных ПШ.

Изучены особенности анамнеза жизни, заболевания, клинических проявлений, течения параноидной шизофрении, не ассоциированной со стрессом, у 80 женщин, вошедших в контрольную группу обследования. Рассмотрены особенности ремиссии, дефектного состояния. Определена зависимость обострения заболевания от сезона. Подчеркнута роль поддерживающей терапии как возможности профилактики психозов.

Наведено дані дослідження міжособистісних відносин (за допомогою методики опитувальника міжособистісних відносин В. Шутца) 60 хворих на параноїдну шизофренію із симптомами шпиталізму та 35 хворих із тим же діагнозом, але без ознак шпиталізму (група порівняння). Для основної групи хворих була характерною дефіцитарна поведінка в усіх галузях міжособистісного спілкування, що потребує розробки специфічних реабілітаційних впливів для подолання як труднощів у міжособистісному спілкуванні, так і симптомів шпиталізму.

Проведено обстеження 200-т пацієнтів чоловічої статі, хворих на параноїдну шизофренію, з них 100 осіб - з проявами несуїцидальної аутоагресивної поведінки, 50 - з проявами суїцидальної аутоагресивної поведінки, 50 - без аутоагресивних дій і тенденцій. На підставі одержаних результатів визначено основні форми та частоту нанесення самоушкоджень хворими на параноїдну шизофренію. Виділено основні клінічні варіанти несуїцидальної аутоагресивної поведінки (маревний, галюцинаторний, афективний, компульсивний, кататонічний). Вивчено й описано особливості психопатологічної симптоматики, яка домінує в генезі несуїцидальної аутоагресивної поведінки за наявності параноїдної шизофренії. Визначено типи й особливості формування несуїцидальної аутоагресивної поведінки. Із використанням результатів наукового дослідження розроблено рекомендації щодо прогнозування, корекції та профілактики несуїцидальної аутоагресивної поведінки у хворих на параноїдну шизофренію.

Комплексно досліджено динаміку клініко-психопатологічних, патопсихологічних і нейрохімічних змін стану хворих з різними типами перебігу параноїдної шизофренії та визначено ефективність лікування даної патології атиповими антипсихотиками. Встановлено закономірності динаміки позитивної та негативної психопатологічної симптоматики в процесі лікування рисполептом в якості монотерапії та комбінацією даного препарата з азалептином. Визначено характер побічних розладів у разі застосування різних терапевтичних стратегій. Вивчено динаміку патопсихологічних порушень функції мислення, пам'яті, уваги, емоційної сфери, самооцінки у процесі лікування. Виявлено особливості стану катехоламінергічної та серотонінергічної систем у процесі лікування. Вперше для оцінки ефективності лікування параноїдної форми шизофренії використано комплексний підхід. На підставі одержаних результатів істотно поглиблено уявлення про диференційовану терапію, що враховує особливості перебігу досліджуваної психічної патології.

Вивчено особливості клінічної картини першого психотичного епізоду, динаміки хвороби в жінок з параноїдною формою шизофренії, за якої не було спостережено впливу стресорів перед першим психотичним епізодом. За результатами проведеного дослідження з'ясовано особливості сучасних проявів шизофренії, характер перебігу захворювання, що важливо для визначення його прогнозу. Науково обгрунтовано комплексну терапію з метою проведення ефективного лікування шизофренії та профілактики загострень процесу. Відзначено, що використання результатів дослідження дозволяє вдосконалити терапевтичні заходи, підвищити ефективність фармакотерапії, психотерапії та методів медико-соціальної профілактики хворих на шизофренію. Розглянуто фактори й умови, які впливають на подальший перебіг шизофренії.

Визначено загальні та специфічні предиктори формування вербальних і фізичних форм гетеро- й аутоагресивної поведінки у жінок, хворих на параноїдну шизофренію з безперервним перебігом. Розроблено спосіб диференційованого прогнозу індивідуального ризику даної поведінки жінок. Досліджено, що загальними предикторами агресивного поводження жінок, хворих на безупинну поточну параноїдну шизофренію є преморбідні особливості агресивності, а також прояви емоційно-вольової неспроможності. Висвітлено специфічні предиктори фізичних і вербальних форм гетероагресивного поводження, зокрема, параноїдна симптоматика, спрямована на "вузьке" коло осіб, дисимулятивні тенденції. Доведено, що питомими предикторами фізичних і вербальних форм аутоагресивного поводження є розлади сприймання, пов'язані з негативними апатичними змінами.

Досліджено клініко-психопатологічні особливості сексуальних порушень у хворих на параноїдну шизофренію. У пацієнтів з сексуальними розладами поєднаного характеру виявлено виражену піруватдегідрогеназну недостатність і дисрегуляцію гліколізу та глюконеогенезу. Розроблено комплекс терапевтичних заходів для корекції сексуальних порушень у хворих на параноїдну шизофренію із застосуванням поряд з базовою нейролептичною терапією антидепресантів групи селективних інгібіторів зворотнього захоплення серотоніну та психотерапевтичних методів (сімейної, когнітивно-біхевіоральної, елементів раціональної психотерапії, комунікативного та сексуально-еротичного тренінгів). Доведено, що використання комплексу терапевтичних заходів у лікуванні хворих на параноїдну шизофренію із сексуальними порушеннями сприяє зменшенню їх вираженості, а також покращанню та стабілізації афективної сфери.

Проведено комплексне загально-клінічне, психопатологічне, клініко-імунологічне та біохімічне обстеження 540-а хворих на параноїдну шизофренію з безперервно-прогредієнтним, нападоподібно-прогредієнтним перебігом, епізодичним перебігом зі стабільним дефектом. Виявлено найбільш значущі клінічні, психологічні, біохімічні та імунологічні фактори, які свідчать про наявність зв'язку клініко-патогенетичних механізмів з особливостями клітинного імунітету й доцільність включення в терапевтичні схеми засобів, які впливають на імунні механізми. Показано, що використання в комплексному лікуванні хворих на шизофренію диференційованої імунокорекції та ентеросорбції забезпечує рівнобічне поліпшення імунологічних та клінічних показників. Розроблено ряд методів сполучення ентеросорбції та імунокорекції у хворих на шизофренію для подолання терапевтичної резистентності. Клінічна ефективність застосування запропонованого лікувального комплексу виявляється формуванням більш високої якості ремісій у всіх групах зі скороченням термінів лікування значної частини хворих і зниженням загальнонеобхідної для досягнення позитивного ефекту кількості психотропних препаратів.

Обстежено 130 хворих на параноїдну шизофренію з терапевтичною резистентністю (ТР) та виявлено провідні психопатологічні синдроми. Хворим трьох основних груп (100 осіб) проведено 1 - 3 сеанси краніоцеребральної гіпотермії (КЦГ). 30 осіб контрольної групи одержували медикаментозну терапію. Відокремлено провідні психопатологічні синдроми, характерні для резистентної параноїдної шизофренії, а також види ТР. Установлено високу ефективність застосування методу КЦГ для подолання ТР, за якого відбувається посилення парасимпатичної спрямованості вегетативних реакцій. В результаті психодіагностичного обстеження з використанням тесту Люшера й опитувача MMPI встановлено пряму кореляцію зміни кольорового вибору та висоти шкал MMPI з динамікою афективної, дереалізаційно-деперсоналізаційної, іпохондричної симптоматики, за цього зменшився сумарний показник тривоги. В результаті проведеного нейрофізіологічного електроенцефалографічного (ЕЕГ) обстеження встановлено прогностичні критерії стосовно призначення кількості сеансів КЦГ, а також три види особливостей ЕЕГ та їх динаміку після подолання ТР. Рекомендовано використання методу КЦГ для подолання ТР у хворих на пароноїдну шизофренію й оптимізації психофрмакотерапії.

Вивчено соціально-демографічні, клініко-психопатологічні особливості, якість життя та соціальне функціонування хворих на параноїдну шизофренію (ПШ) за різних типів перебігу. Розроблено та проведено оцінювання ефективності використання психофармакологічних засобів і психоосвітніх програм за умов психіатричного стаціонару з метою лікування таких хворих. У 2004 - 2007 рр. проведено комплексне обстеження 90-та хворих з різними типами перебігу ПШ, а також 30-ти пацієнтів з гострим психологічним розладом з симптомами шизофренії з використанням соціально-демографічного, клініко-психопатологічного, соціально-психологічного, математично-статистичного методів дослідження. Розроблено терапевтичний комплекс, який передбачає проведення біологічної терапії, застосування психоосвітніх програм. Показано, що використання такого комплексу сприяє підвищенню ефективності лікування, зниженню ймовірності рецидиву захворювання протягом року, зменшенню тривалості наступного психотичного епізоду, покращанню якості життя та соціального функціонування хворих на ПШ.

Поглиблено уявлення про значення та роль матері у сім'ї, зокрема, у житті її дитини; про взаємовідносини психічно хворої жінки зі своїми дітьми та з іншими членами сім'ї, сприйняття себе та оцінку своєї ролі у системі сімейних відносин. Виявлено особливості впливу порушень в емоційній сфері на оцінку жінками відносин з власними дітьми, їх сприйняття реальної моделі сім'ї та тієї, якій віддається перевага. Визначено фактори, які складають основу подібної оцінки. Незважаючи на відсутність психотичної симптоматики, виявлено ознаки дисоціації в емоційній сфері у стадії ремісії. Проведено порівняльний аналіз материнсько-дитячих відносин у сім'ях психічно хворих і психічно здорових жінок. Досліджено відсутність зв'язку оцінки сімейного функціонування з фактором проживання жінки у власній сім'ї або сім'ї своєї дорослої дитини. Чинник тривалості захворювання не є статистично значущим в процесі визначення психічно хворими жінками особливостей власного сімейного оточення. Виявлено збережені компоненти психічної діяльності, особистісні характеристики, здібності та схильності у сімейних відносинах, формування в них уявлення про свою хворобу. Проаналізовано прихильності та переваги, що дозволили значно підвищити ефективність лікування, скоротити інтенсивність рецидивів захворювання, оптимізувати психокорекційні заходи діяння, знизити негативний вплив психозу матері на членів її родини та на її дітей.

Розроблено нову структурно-функціональну модель терапевтичного середовища (ТС) як складної динамічної системи взаємин, уявлень, настанов і контактів, що створюється у психіатричному відділенні та впливає на ефективність лікувально-реабілітаційного процесу. Структура ТС містить суб'єктну, об'єктну й організаційну складові. Запропоновано нову типологічну класифікацію, відповідні критерії діагностування рівня та варіанта терапевтичного середовища (травмуючого, відчужуючого, нейтрального, адаптуючого та терапевтичного типів). На підставі обстеження 62-х хворих на параноїдну шизофренію виявлено специфічні особливості сприйняття та репрезентації стаціонарного терапевтичного середовища у пацієнтів з різною тривалістю ендогенного процесу. Досліджено відмінні особливості образу психічно хворої людини у свідомості здорових осіб. Запропоновано комплекс рекомендацій щодо підвищення рівня терапевтичного середовища та психокорекційної роботи з хворими на параноїдну шизофренію.

Вперше на основі сучасних досліджень життєдіяльності хворих з психічними та поведінковими розладами вивчено загальну поведінкову дисфункцію та здатність виконувати соціальні ролі. Виділено "слабкі" - "неконтрольовані" соціальні ролі, в яких хворі мають низький адаптаційний потенціал. Встановлено фактори середовища, що провокують вживання алкоголю та є предикторами соціальної дезадаптації, впливають на життєдіяльність пацієнтів з коморбідними розладами (КР). Розроблено модель оцінки соціального функціонування (СФ) даних пацієнтів, яка дозволяє встановити основну дезадаптуючу сферу СФ. Виявлено основні критерії соціальної дезадаптації з визначенням п'яти рівнів функціональних можливостей хворого. Виділено п'ять рівнів загального соціального функціонування (РЗСФ), надано характеристику даного функціонування хворих з КР, вивчено типологію розладів у різних сферах СФ. На основі концепції наслідків хвороби розроблено вітчизняну технологію оцінки СФ хворих з КР у психіатричній практиці, запропоновано підхід, який об'єктивізує встановлення інвалідності залежно від РЗСФ і ступеня обмеження життєдіяльності. Наведено шляхи використання даних дослідження у розробці та корекції індивідуальної реабілітаційної програми з урахуванням можливостей динамічного контролю СФ хворих.

Вивчено особливості синдромокінезу, клінічних закономірностей формування та патопсихологічної структури постшизофренічних депресій (ПШД). Обстежено 91 хворого на ПШД (чоловіки віком 20-45 років). Визначено шість типів ПШД і чотири варіанти їх протікання у ремісіях. Доведено, що визначені типи ПШД підлягають певному синдромокінезу залежно від стадії захворювання. Тривожно-депресивний тип змінюється на дистимічний, астено-депресивний на депресивно-апатичний, депресивно-дистимічний на депресивно-іпохондричний. Протікання ПШД змінюється від ремітивного до континуального. Доведено, що типи ПШД формуються залежно від клінічної структури нападів; на патопсихологічному рівні депресивний афект характеризується різними змінами його сенсової основи. Встановлено, що ПШД - це складні процесуальні депресивні симптомокомплекси, які характеризують різний ступінь прогредієнтності шизофренії у ремісіях.

Розглянуто проблему запобігання хроніфікації параноїдної шизофренії. Наведено результати комплексного клініко-описового дослідження маніфестних станів і перебігу параноїдної шизофренії у пацієнтів, а також результати інструментально-психологічних методів дослідження особистості осіб із мікросередовища пацієнтів з безпечним та епізодичним типами перебігу захворювання з різним типом генетичного зв'язку з пацієнтом. Доведено, що констеляція факторів, які формують пасивно-залежну особистісну позицію родича, з яким проживає хворий, може розглядатися в ролі предиктора безперервного перебігу параноїдної шизофренії. Розроблено алгоритм визначення психологічного мікроклімату в найближчому оточенні пацієнта шляхом спілкування з родичами та проведення психологічного тестування, що дозволяє знизити ризик рецидиву захворювання та сприяє кращій сімейній і соціальній адаптації пацієнта.

Наведено клініко-психопатологічну структуру сучасних форм параноїдної шизофренії (ПШ) в періоді загострень патологічного процесу під час підтримуючої терапії у межах безперервно-, нападоподібно-прогредієнтного й епізодичного типів перебігу. Встановлено, що перебіг даного патологічного процесу під час підтримуючої терапії супроводжується виразними змінами або відхиленням імунних і метаболічних показників. Показано, що максимальні порушення вивчених показників відзначаються за безперервно-прогредієнтного типу перебігу шизофренії, а мінімальні - у разі епізодичного. Виявлено зв'язок клініко-патогенетичних механізмів, які визначають перебіг шизофренічного процесу, з особливостями біохімічного гомеостазу та клітинного імунітету у випадку цього захворювання. Визначено доцільність включення в терапевтичні схеми засобів, які впливають на ці ланки патогенезу. Обгрунтовано доцільність використання імуноактивних препаратів і засобів з детоксикуючою дією, проаналізовано їх ефективність під час лікування хворих на параноїдну шизофренію.