З метою вияснення можливості застосування раннього курортного лікування хворих досліджувалися 75 пацієнтів віком 19 - 50 років, які у зв'язку з ускладненням виразкової хвороби перенесли операції на шлунку та 12-палій кишці. У результаті проведеного відновлювального лікування у 93,7 % покращувалося самопочуття хворих. Санаторне лікування у перші дні після операції значно підсилює компенсаторні можливості тих органів травлення, які не зазнали оперативного втручання, стимулює механізми саморегуляції організму, запобігає формуванню післяопераційних синдромів.

С целью выяснения возможности использования раннего курортного лечения больных обследовались 75 пациентов в возрасте 19 - 50 лет, которые в связи с осложнением язвенной болезни перенесли операции на желудке и 12-перстной кишке. В результате проведенного восстановительного лечения в 93,7 % улучшалось самочувствие больных. Санаторное лечение в первые дни после операции значительно усиливает компенсаторные возможности тех органов пищеварения, которые не подверглись оперативному вмешательству, стимулирует механизмы саморегуляции организма, препятствует формированию послеоперационных синдромов.

Ключ. слова: дуоденальна виразка, перфорація, хірургічне лікування, шлункова секреція, pH-метрія, фамотидин (Квамател)
Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.204.6-52

Рубрики:

Хірургічне лікування виразкової хвороби

Шифр НБУВ: Ж16999 Пошук видання у каталогах НБУВ 

The author has analyzed the data of 163 patients operated because of their duodenal ulcer disease. There were in existence 30 % of the first degree, 53 % of the second degree and 17 % of third degree emaciated patients. The author developed a new scheme of the enteral feeding. This new scheme proved to be effective based on the analysis of biochemical indices in patients at the early postopeartive period.

Обобщен опыт лечения 43-х больных, оперированных по поводу перфоративной гастродуоденальной язвы. У 23-х из них в раннем послеоперационном периоде с лечебно-профилактической целью назначали амоксиклав, что способствовало уменьшению частоты осложнений и продолжительности лечения больных в стационаре. Отмечена хорошая переносимость препарата.

Проведено ретроспективний аналіз діагностичного та лікувального процесів у Київському міському центрі з надання допомоги у разі шлунково-кишкової кровотечі за період 1999 - 2003 рр. у 1 131-го хворого. Запропоновано класифікацію ерозій і гострих виразок шлунка та дванадцятипалої кишки (ДПК), ускладнених кровотечею, орієнтовану на етіологічний чинник. Залежно від етіології визначено характерні прояви ураження слизової оболонки, їх локалізацію та тяжкість кровотечі. Показано доцільність впровадження для контролю результатів лікування цитобіохімічних досліджень активності дегідрогеназ, вмісту внутрішньоклітинного глікогену та стану перекисного окиснення ліпідів. Вивчено клінічну ефективність синтетичного аналогу соматостатину Октрестатину в лікуванні ерозій і гострих виразок шлунка і ДПК у 26-ти пацієнтів. Застосування Октрестатину сприяло нормалізації обміну ліпідів, прискоренню загоєння виразок слизової оболонки на 2 - 3 доби.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.204.6-5

Рубрики:

Хірургічне лікування виразкової хвороби

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.204.6-5

Рубрики:

Хірургічне лікування виразкової хвороби

Шифр НБУВ: Ж24001 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.204.6-5

Рубрики:

Хірургічне лікування виразкової хвороби

Шифр НБУВ: Ж23117 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Удосконалено діагностику та лікування осіб з хворобами оперованого шлунка (постваготомічною рецидивною виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічним гастритом кукси шлунка) у віддалені терміни (6 - 12 місяців) після проведеної операції. Проаналізовано залежність клінічного перебігу захворювання від морфофункціональних змін слизової оболонки шлунка, зумовлених хронічним гастритом кукси шлунка та постваготомічними рецидивними виразками. Визначено стан секреторної, кислото-продукуючої функції шлунка. Проведено морфологічні, морфометричні, імуноморфологічні дослідження слизової оболонки у хворих на хронічний гастрит кукси шлунка. Виявлено, що резекція шлунка у віддаленому періоді призводить до виражених атрофічно-склеротичних (у 5,71 % хворих), альтеративних (у 4,29 %), інфільтративних (у 20 %), судинних розладів (у 52,86 %), порушення локального імунного гомеостазу (у 48,57 %), виснаження та зниження компенсаторно-адаптаційних резервів органа. Розроблено медикаментозну реабілітацію осіб з визначеними хворобами оперованого шлунка з урахуванням патогенезу захворювань даної категорії хворих.

Досліджено клінічні варіанти перебігу постгастрорезекційної хвороби як окремої нозологічної одиниці в ранні терміни після резекції шлунку (РШ) з приводу виразкової хвороби (ВХ) гастродуоденальної зони (ГДЗ), втягнення в патологічний процес як кукси шлунка, так і інших органів травної системи. На цій основі розроблено принципи комплексного диференційованого поетапного лікування хворих в ранні терміни після РШ з приводу ВХ ГДЗ, наведено практичні рекомендації патогенетично обгрунтованої лікувальної корекції порушень, виявлених у оперованих в ранні терміни після РШ з приводу ВХ ГДЗ.

Розглянуто найбільш оптимальний варіант інтенсивної терапії у хворих з гастродуоденальними кровотечами. Досліджено функціональний стан печінки і нирок, кровотік у печінці у 124-х прооперованих хворих з підгострою важкою крововтратою. Обстеження хворих проведено за допомогою загальноклінічних, біохімічних, інструментальних та статистичних методів. Проаналізовано вплив різних варіантів інтенсивної терапії на функціональний стан печінки та нирок. Доведено, що найбільш оптимальним є інфузійно-трансфузійна терапія (ІТТ) із застосуванням перфторану як компонента замісної ІТТ через усування тривалої лабораторно встановлюваної дисфункції печінки і неолігуричної ниркової недостатності в постгеморагічному періоді. Відзначено, що включення стабізолу до складу замісної ІТТ для корекції дефіциту ОЦК у разі підгострої важкої крововтрати доцільне через скорочення тривалості дисфункції печінки і неолігуричної ниркової недостатності в постгеморагічному періоді.

На основі проведених морфологічних, морфометричних досліджень, вивчення моторно-евакуаторної, секреторної функцій, регіонарного кровобігу, мінеральної щільності кісткової тканини доведено переваги органозберігаючих і органощадних оперативних втручань. Розроблено та впроваджено в клінічну практику принципово нові методики, направлені на профілактику та лікування як ранніх, так і пізніх післяопераційних ускладнень: спосіб безперервної тривалої внутрішньошлункової оксигенотерапії, спосіб профілактики інфікування очеревини після хірургічних втручань на шлунково-кишковому тракті, екстракорпоральне ультрафіолетове опромінення трансфузійних рідин, спосіб корекції ендогенної інтоксикації під час лікування перфоративних виразок з розвитком перитоніту та кишкової непрохідності; спосіб формування холедоходуоденоанастомозу, який попереджує рефлюкс дуоденального вмісту не тільки в жовчні шляхи, а й в шлунок, спосіб моделювання інтестиноплікації за розвитку в післяопераційному періоді злукової кишкової непрохідності, для лікування нагноєнь післяопераційних ран розроблена пов'язка на підставі цинк-желатинової з додаванням екстракту нативної живиці хвойних дерев і гідрокортизону з застосуванням змінних марлевих прокладок-касет.

Зазначено, що після оперативних втручань з приводу виразкової хвороби можливе виникнення моторно-евакуаторних розладів шлунково-кишкового тракту. Фізіотерапевтичні методи лікування ефективно впливають на корекцію порушень і дають можливість уникнути повторних оперативних втручань. У разі динамічних розладів найкращі результати одержано під час застосування електростимуляції, а у випадку запальних процесів черевної порожнини - за комплексного призначення фізіотерапевтичних засобів.

Мета роботи - поліпшити результати лікування стенозу пілородуоденальної зони виразкової етіології шляхом використання ендоскопічної балонної пілоро- та дуоденопластики. У відділенні хірургії органів травлення ДУ "Інститут гастроентерології НАМН України" у 2015 - 2017 рр. проведено обстеження та лікування 17 хворих зі стенозом пілородуоденальної зони виразкового генезу з використанням методу ендоскопічної балонної пілоро- та дуоденопластики. Чоловіків було 14 (82,4 %), жінок - 3 (17,6 %). Середній вік - (57,2 +- 10,4) року. Усім пацієнтам проведено клініко-лабораторне, ендоскопічне, рентгенологічне і морфологічне обстеження. Стан слизової оболонки та ступінь змін оцінювали згідно з "Мінімальною стандартною термінологією". Виконували від 3 до 5 сеансів балонної пілородуоденопластики залежно від ступеня звуження з інтервалом між сеансами 1 - 3 доби. У 2 (11,8 %) пацієнтів діагностовано декомпенсований стеноз вихідного відділу шлунка (звуження просвіту дванадцятипалої кишки (ДПК) до 4 - 6 мм), у 10 (58,8 %) - субкомпенсований стеноз (звуження просвіту ДПК до 7 - 8 мм), у 5 (29,4 %) - компенсований стеноз (звуження просвіту ДП К до 9 - 11 мм). Уточнено чинні та розроблено нові показання до виконання ендоскопічної балонної пілородуоденопластики. Ускладнень не було. У 16 (94,1 %) пацієнтів досягнуто відновлення норматьного діаметра просвіту ДПК (до 16 - 20 мм). В одному (5,9 %) випадку декомпенсованого стенозу зберігалися симптоми гастростазу та гастропарезу, що потребувало оперативного втручання. Висновки: метод ендоскопічної балонної ппілоро- та дуоденопластики під час лікування стенозу пілородуоденальної зони виразкового генезу має високу ефективність (94,1 %) за відсутності ускладнень та рецидиву захворювання у віддалений період.

Мета роботи - оцінити ефективність і доцільність застосування малоінвазивних технологій під час хірургічного лікування перфоративної виразки дванадцятипалої кишки (ПВДПК). Проаналізовано результати діагностики та лікування 124 пацієнтів із ПВДПК, яких було госпіталізовано в ургентному порядку, вони перебували на лікуванні у хірургічних клініках Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги в 2016 р. У хворих другої (36 пацієнтів) групи на відміну від першої (88 пацієнтів) групи було розширено показання до застосування малоінвазивних технологій. Клініко-діагностичний алгоритм включав лабораторні, інструментальні та біохімічні методи дослідження, а також статистичні методи дослідження. Результати аналізу діагностики та лікування пацієнтів із ПВДПК виявили суттєве превалювання хворих віком від 20 до 40 років чоловічої статі, і лише кожен дванадцятий пацієнт був похилого чи старечого віку. Переважна більшість хворих (64,18 %) госпіталізувалася протягом перших шести годин з моменту перфорації виразки, у більшості пацієнтів (76,24 %) перебіг перитоніту за Mannheim Peritonitis Index досягав 21 бала. Комплексне застосування інструментальних методів надало змогу встановити першопричину захворювання в 111 (89,52 %) випадках, а їх недооцінка чи тяжкість перебігу перитоніту стала підставою до інтраопераційного встановлення діагнозу в 11 (10,48 %) пацієнтів. Розширення показань до застосування малоінвазивних технологій у пацієнтів другої групи на відміну від першої групи надало змогу у половини хворих виконати лапароскопічну дуоденографію, у 5 (13,89 %) пацієнтів - лапароскопічну дуоденопластику та у 2 (5,56 %) хворих - лапароскопічно-асистовану дуоденопластику. Це супроводжувалось зменшенням регіонарних ускладнень на 3,66 %, системних ускладнень - на 4,67 %, летальності - на 1,14 %, також суттєво скорочувався термін післяопераційної реабілітації та соціальної адаптації. Висновки: проведення інструментальної верифікації перфоративної виразки дванадцятипалої кишки надало змогу у разі застосування лише первинної рентгеноскопії виявити перфорацію у 70 (58,06 %) хворих, але відсутність її рентгенологічних ознак за недотримання всього діагностичного комплексу у кожного десятого пацієнта призвела до інтраопераційного встановлення діагнозу. Застосування невідкладної лапароскопії у хворих другої групи з ПВДПК надало змогу у 22 (61,11 %) пацієнтів виконати лапароскопічну дуоденокорекцію, у 2 (5,56 %) хворих - лапароскопічно-асистовану дуоденокорекцію, але у кожного шостого (18,18 %) пацієнта були підстави до виконання хірургічного втручання через лапаротомний доступ.

Роль фіброезофагогастродуоденоскопії незаперечна в діагностиці ускладнень виразкової хвороби, але ендоскопічний етап лікування займає провідне місце в терапії механічної жовтяниці, псевдокіст підшлункової залози, гострої високої тонкокишкової непрохідності, що вимагає подальшого вдосконалення методу та розширення можливостей для його ургентного використання. Мета роботи - проаналізувати роль ургентної фіброезофагогастродуоденоскопії в лікувально-діагностичному алгоритмі у хворих з гострою хірургічною патологією. Проведено ретроспективний аналіз історій хвороби пацієнтів, госпіталізованих в хірургічне відділення з підозрою на гостру хірургічну абдомінальну патологію, яким за екстреними показаннями була виконана фіброезофагогастродуоденоскопія. 377 пацієнтам виконано 489 ургентних фіброезофагогастродуоденоскопій. Показаннями до ургентної фіброезофагогастродуоденоскопії були: підозра або клініка гострої шлунково-кишкової кровотечі - 225 (59,7 %) хворих; підозра на гостру хірургічну патологію черевної порожнини - 123 (32,6 %) хворих; підозра або клініка стороннього тіла верхніх відділів шлунково-кишкового тракту - 29 (7,7 %) хворих. У пацієнтів з підозрою на гостру шлунково-кишкову кровотечу діагностували неварикозну кровотечу у 171 (76 %) пацієнта та провели комбінований ендоскопічний гемостаз у 61 хворого. У 22 пацієнтів виконана успішна ендоскопічна екстракція сторонніх тіл стравоходу. У 33 (26,8 %) хворих за допомогою фіброезофагогастродуоденоскопії верифікували прикриту перфоративну виразку. У 22 (17,8 %) хворих були виявлені ознаки стискання ззовні, що у 8 хворих відповідало ендоскопічному симптому панкреатичного порогу (псевдопанкреатична кіста, парапанкреатичний інфільтрат), а у 14 хворих виявлено здавлення латеральної стінки дванадцятипалої кишки (підпечінковий абсцес, паравезікальний інфільтрат). У 17 % випадків за допомогою фіброезофагогастродуоденоскопії була виключена гостра хіругічна патологія і верифіковане гастроентерологічне захворювання. Висновки: ургентна фіброезофагогастродуоденоскопія є високоінформативним діагностичним методом, що дозволяє своєчасно підтвердити гостру хірургічну патологію і провести її корекцію.

Висвітлено можливості покращення результатів хірургічного лікування пацієнтів з пілородуоденальним стенозом (ПДС) виразкового ґенезу шляхом застосування ізольованої ендоскопічної та комбінованої ендолапароскопічної балонної дилатації. Обстежено та проведено лікування 114-ти хворих з компенсованим, субкомпенсованим та декомпенсованим стенозом. Чоловіків 71 (62,3 %), жінок 43 (37,7 %) віком 34 – 65 років (середній вік (45,3 ± 5,2) років). Науково обґрунтовано патогенетичні підходи до лікування стенозу виразкового ґенезу з урахуванням показників тиску в пілородуоденальній зоні та співвідношення факторів агресії та захисту в шлунковому соці. Доведено, що манометрія має високу чутливість та специфічність в діагностиці ступеню ПДС виразкового ґенезу, дозволяє обгрунтувати тактику хірургічного лікування стенозу з застосуванням ізольованої ендоскопічної та комбінованої ендолапароскопічної балонної дилатації. На підставі даних манометрії розроблено критерії відбору хворих для виконання мініінвазивних пілородуоденозберігаючих оперативних втручань, а саме, ізольованої ендоскопічної та комбінованої ендолапароскопічної балонної дилатації. Вперше досліджено співвідношення факторів агресії та захисту в шлунковому соці у хворих з ПДС виразкового ґенезу та визначено показання до ізольованої ендоскопічної та комбінованої ендолапароскопічної балонної дилатації у лікуванні стенозу.