Зазначено, що адекватність аналгезії при тяжкій закритій торакальній травмі (ЗТТ) забезпечується регіонарними методами знеболювання, одним із яких є торакальна паравертебральна блокада (ТПБ), яка вже довела свою ефективність. Проте не наведені дослідження впливу ТПБ на перебіг саме ушкодження серця після ЗТТ. Мета роботи - виявлення впливу ТПБ, проведеної в гострому періоді ЗТТ, на перебіг первинних і вторинних травматичних ушкоджень серця. Контрольоване проспективне нерандомізоване дослідження засновано на аналізі лікування 82 постраждалих із ЗТТ: 70 (85,4 %) чоловіків, 12 (14,6 %) жінок, віком 53 (45, 65) роки. Групи сформовані за тяжкістю ЗТТ, де у підгрупах ("a", "b") порівнювалася ефективність системної аналгезії (нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) та опіоїд) і ТПБ, проведеної у гострому періоді й надалі упродовж 4 - 5 діб. 1-ша групa - Injury Severity Score (ISS) - 16,0 +- 4,4 бала, APACHE II - 11,7 +- 3,6; 2-га група - ISS - 17,1 +- 3,9 бала, APACHE II - 13,8 +- 4,1; 3-тя група - ISS - 18,5 +- 4,9 бала, APACHE II - 14,5 +- 2,3. ЗТТ (ISS - 18 (14, 20) балів) із контузійним ушкодженням легенів I і II ступеня у 62 (76 %) постраждалих (у 22 % виявлено на 1-шу добу, у 79 % - на 2-гу - 3-тю добу) ускладнювалася струсом чи забоєм серця до 70 % спостережень, післятравматичною міокардіодистрофією у ранньому та відновлювальному періодах - майже в усіх постраждалих. На електрокардіограмі (ЕКГ) - субендокардіальні та субепікардіальні зміни, пробіжки тахікардії, екстрасистоли, неспецифічні зміни кінцевої частки шлуночкового комплексу, ознаки інфаркту міокарда травматичного походження, а також і II типу через крововтрату (у 2 пацієнтів). Не виявлено різниці ЕКГ-ознак між гемодинамічно стабільними і нестабільними пацієнтами. Застосування НПЗЗ та опіоїду (n = 43, підгрупи "а") достатньою мірою не усувало біль і гіпоксемію, зберігався периферичний вазоспазм (загальний периферичний судинний опір (ЗПСО) - 1987 +- 159 дин/с і см2), тахікардія (86 +- 13 уд і хв-1), зменшення роботи серця (серцевий індекс (СІ) - 2,71 +- 0,27 л/м2 і хв). Застосування ТПБ (n = 39, підгрупи "b") одразу знижувало біль на 68 +- 7 %, забезпечувало ліпше SрО2 95,6 +- 1,7 % проти 94,1 +- 1,5 % та РаО2/FіО2 340 +- 25 проти 312 +- 50 у підгрупах "а", що поєднувалось зі зменшенням тахікардії (80 +- 7 уд і хв-1) та периферичного судинного опору (ЗПСО - 1692 +- 157 дин/с~ і см2; p = 0,01) при одночасному сприятливому збільшенні продуктивності серцевої діяльності (СІ - 3,1 +- 0,17 л/м2 і хв). На 5-ту добу на фоні ТПБ РаО2/FiО2 був вищий, ніж у підгрупах "а" - 380 +- 28 % проти 362 +- 27 %; SрО2 - 96,8 +- 0,7 % проти 95,1 +- 1,1 % (p = 0,02). Висновки: ТПБ, проведена одразу в гострому періоді ЗТТ через усунення болю і гіпоксемії, має кардіопротекторну дію, що виявляється в антиаритмічному та протиішемічному ефектах, запобігаючи ускладненому перебігу струсу чи забою серця, зменшуючи прояви первинної і вторинної посттравматичної міокардіодистрофії.

Представлено результати вивчення основних патофізіологічних механізмів травматичної хвороби поєднаної торакальної травми (ПТТ) у ранньому посттравматичному періоді. Достовірно погіршує прогноз поєднання торакальної травми з тяжкою черепно-мозкова травма (ЧМТ). Встановлено бажаний рівень гемоглобіну у разі тяжкої ПТТ на 1-2-гу добу. Порушення обміну мікроелементів характеризується зниженням їх концентрацій в плазмі крові за рахунок крововтрати. Неможливість ентерального харчування негативно впливає на метаболізм міді та заліза. Уперше виявлено вплив інфузійної терапії на концентрації маркерів оксидативного стресу. Дуже високі, а також дуже низькі концентрації малонового діальдегіду та карбонільні групи білків - достовірні прогностичні ознаки несприятливого результату. Протягом раннього посттравматичного періоду критичного значення набуває активація синтезу α1-глобулінів. Вперше виявлено асоціацію рівня травматичного шоку з концентраціями церулоплазміну та гаптоглобіну на 1-2-гу добу після травми. Розроблено прогностичну модель оцінки тяжкості порушення гомеостазу, на основі якої створено схему прогресування травматичної хвороби ПТТ.

Мета роботи - судово-медичне визначення тяжкості закритих травм грудної клітки зі збереженням цілості ребер у постраждалих, госпіталізованих до спеціалізованого хірургічного стаціонару для встановлення діагностичних експертних ознак, які необхідно враховувати при експертній оцінці такої травми. Проаналізовано 52 медичні карти стаціонарних хворих пацієнтів, яких було госпіталізовано до Харківського інституту загальної та невідкладної хірургії ім. В. Т. Зайцева. Пацієнтів, виходячи з динаміки морфофункціональних патологічних змін травмованих органів, кінцевих результатів травми та наявності небезпечних для життя явищ, було розподілено на чотири групи. Аналіз спостережень показав, що основним травматичним фактором виникнення досліджуваної травами є ударний механізм тупих твердих предметів на грудну клітку. Пацієнтів із закритою тупою травмою грудної клітки було розподілено залежно від морфології одержаних тілесних ушкоджень у групах спостережень. Виділено такі основні варіанти одержаної травми: без забою та забоєм грудної клітки і наявністю інтраплевральних ушкоджень та ускладнень, забоєм грудної клітки без ускладнень. Проведено судово-медичну оцінку тяжкості тілесних ушкоджень у пацієнтів за матеріалами медичних карт стаціонарного хворого. Тяжкі тілесні ушкодження було встановлено в 15,4 % випадків травм із виникненням гострої дихальної недостатності та у випадках втрати частини або всієї легені. Ушкодження середньої тяжкості встановлено у 26,9 % випадків травм за відсутності небезпеки для життя. Легкі тілесні ушкодження встановленоі в 57,7 % випадків травм за наявності інтраплевральних ушкоджень та ускладнень або легких травм без будь-яких ускладнень. Висновки: за судово-медичного визначення ступеня тяжкості закритих травм грудної клітки необхідно оцінювати морфологію травми і клінічні, функціональні прояви небезпечних для життя явищ. Діагностичні ознаки, які необхідно враховувати при цьому: наявність клініко-функціональних ознак гострої дихальної недостатності, втрата частини або всього органа дихання (легені), динаміка та тривалість відновлення посттравматичних морфофункціональних змін травмованих органів.