Зроблено філософське дослідження апокрифічної апокаліптики у контексті патристики. Проаналізовано проблему походження "вічності" зла в світі, ідею апокаліпсиса. Значну увагу приділено апокаліптичним темам у ранніх пам'ятках словесності Руси-України, особливостям рецепції у різних слов'янських традиціях.

Розглянуто питання літературного джерелознавства і текстології, присвячені пам'яті видатного літературознавця М.Савченка, зокрема, висвітлено спогади і статті про вченого, матеріали з його архіву, наведено бібліографію наукових праць. Описано принципи розташування поезій та поем в академічному зібранні творів Лесі Українки. Розкрито текстологічні аспекти ранньої поезії М.Грушевського: композицію, датування, авторство. Висвітлено текстологічні проблеми дослідження української новітньої літератури.

Рассмотрены вопросы литературного архивоведения и текстологии, посвященные памяти известного литературоведа Н.Савченко, в частности, освещены воспоминания и публикации об учёном, материалы из его архива, приведена библиография научных трудов. Описаны принципы размещения поэзий и поэм в академическом собрании сочинений Л.Украинки. Раскрыты текстологические аспекты ранней поэзии М.Грушевского: композиция, датирование, авторство. Освещены тектологические проблемы исследования украинской новейшей литературы.

Наведено результати досліджень художньої культури слов'ян. Описано образ рівноапостольної Марії Магдалини у слов'янській та світовій іконографії. Проаналізовано урбаністичні пейзажі Т.Г.Шевченка у контексті європейського пейзажного живопису першої половини ХІХ ст. Висвітлено проблеми сучасної славістики, зокрема, художня традиція і сучасна культура, тенденції розвитку слов'янських літератур у ХХ ст., текстологія фольклору та його жанрова система. Розглянуто питання категорії модальності слов'янського фольклорного тексту в аспекті когнітивної та антропоцентричної парадигм. Викладено стильові аспекти південнослов'янської вокальної фольклорної музики.

Приведены результаты исследований художественной культуры славян. Описан образ равноапостольной Марии Магдалины в славянской и мировой иконографии. Проанализированы урбанистические пейзажи Т.Г.Шевченка в контексте европейской пейзажной живописи первой половины ХІХ ст. Освещены проблемы современной славистики, в частности, художественная традиция и современная культура, тенденции развития славянских литератур в ХХ ст., текстология фольклора и его жанровая система. Рассмотрены вопросы категории модальности славянского фольклорного текста в аспекте когнитивной и антропоцентрической парадигм. Изложены стилевые аспекты южнославянской вокальной фольклорной музыки.

Висвітлено джерелознавчі та текстологічні дослідження з історії української та білоруської літератур. Розглянуто проблеми основного тексту прозових творів П. Мирного 1870-х рр. Проаналізовано творчі матеріали О. Олеся в еміграційному архіві. Подано описи фондів українських письменників.

Освещены источниковедческие и текстологические исследования по истории украинской и белорусской литератур. Рассмотрены проблемы основного текста прозовых произведений П. Мирного 1870-х гг. Проанализированы творческие материалы А. Олеся в эмиграционном архиве. Даны описания фондов украинских писателей.

Розкрито невивчені та дискусійні текстологічні аспекти творчої спадщини Ю.Яновського, О.Гончара, Л.Українки, Г.Григоренка, наведено листування У.Самчука та Ю.Лавріненко. Подано описи фондів В.Барки, В.Костащука, Г.Лащенко. Проаналізовано діяльність журналу "Основа" на підставі жандармських матеріалів.

Раскрыты малоизвестные и дискуссионные аспекты творческого наследия Ю.Яновского, О.Гончара, Л.Украинки, Г.Григоренко, приведена переписка У.Самчука и Ю.Лавриненко. Дано описание фондов В.Барки, В.Костащука, Г.Лащенко. Проанализирована деятельность журнала "Основа".

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)6-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено рукописні повісті про царя Соломона, які є оповідним циклом у російській середньовічній книжності з залученням усіх списків творів на підставі виявлених єврейських джерел. Проаналізовано історію вивчення пам'ятки у російській і зарубіжній науці, виникнення та розвиток сюжету про Соломона, проблеми історії тексту давньоруських повістей, зокрема, археографічні та текстологічні особливості, проблематику та поетику повістей у порівнянні з оригінальними текстами. Повісті циклу досліджено у контексті російської середньовічної культури та російсько-єврейських літературних і культурних контактів.

Проведено комплексне дослідження загальних тенденцій та особливостей функціонування неавтентичних документів Києво-Печерського монастиря у поземельному контексті протягом XVI - XVIII ст. Із використанням результатів текстологічного аналізу зроблено структурно-змістову характеристику документів і реконструйовано взаємозв'язки між виявленими списками. До наукового обігу введено окремі списки неавтентичних грамот Андрія Боголюбського та Романа Галицького останньої чверті XVII - XVIII ст. На підставі результатів джерелознавчого аналізу встановлено мотиви фальсифікації протографічних текстів, визначено причини їх редагування та методи роботи укладачів і редакторів, які працювали з даними матеріалами пізніше. Виявлено особливості прав власності Києво-Печерського монастиря на вказані у фальшивих грамотах земельні одиниці у Київському та Житомирському повітах Київського воєводства, розглянуто питання використання цих текстів у судовій практиці. Проаналізовано результати дослідження неавтентичних списків, викладено схеми їх генеалогічної залежності.

Розглянуто закономірності художньої специфіки неоромантичної стильової течії у рамках міжлітературного процесу кінця XIX - початку XX ст. шляхом окреслення типології наративного дискурсу неоромантичної прози в обох літературах та аналізу основних елементів ритуально-міфологічної поетики, що стало результатом проекції архетипної моделі на художню прозу неоромантизму. Висвітлено національні особливості українського та англійського неоромантизму у плані їх типології, встановлено основні тенденції та розкрито їх значення з метою подальшого розвитку світової літератури XX ст.

Досліджено історію української духовної пісні XVII - XVIII ст. Розглянуто питання аналізу духовної піснетворчості. На підставі вивчення численних праць доведено, що дослідження духовної пісні тривалий час мало філологіоцентристське спрямування, з кінця 1980-х - початку 1990-х рр. музикознавчий напрямок студіювання жанру почав набувати системного характеру. Внаслідок проведених узагальнень щодо опрацьованих наукових праць запропоновано напрямки перспективних досліджень духовної пісні у контексті інтердисциплінарних студій. Увагу приділено вивченню рукописних і друкованих співаників XVII - XVIII ст. Вивчено пісні, записані або надруковані у богослужбових книгах. Обгрунтовано та проаналізовано етапи розвитку рукописної та едиційної традиції від кінця XVII - до початку XIX ст. Завдяки збереженим текстам проведено джерелознавчо-текстологічний аналіз вибраних духовних пісень. Розглянуто генезу духовної пісні, специфіку її розвитку впродовж XVII - XVIII ст. Проаналізовано її жанрову стилістику. Відзначено, що у процесі розвитку в духовній пісні визрівала та шліфувалася методика нового типу з багатим арсеналом характерних поспівок, зворотів, інтенсифікувався процес кристалізації ладо-фукційних метро-ритмічних особливостей музичних текстів, збагачувалася тематика поетичних текстів. Висвітлено питання релігійно-дидактичної, національно-патріотичної та історико-культурної значущості духовних пісень.

Розглянуто концепт кількості в англійській мові з точки зору лінгвістики. Висвітлено історичні передумови появи німецьких прізвищ на півдні України. Досліджено особливості німецьких юридичних текстів періоду середньовіччя. Проаналізовано портфоліо як перспективну технологію у професійному самовизначенні майбутнього вчителя-філолога. Наведено специфіку викладання іноземної мови на факультеті міжнародних відносин в контексті глобалізації. Розкрито труднощі й особливості перекладу німецькомовних рекламних текстів.

Досліджено епістолярні тексти письменниці на матеріалі автографів листів Лесі Українки, опублікованих в 12-томному зібранні її творів 1975 - 1979 рр. Проаналізовано редакторські правки лексичного характеру, неточності та помилки, допущені упорядниками видання. Доведено, що вибір лексем в ході підготовки до друку епістолярію Лесі Українки проводився виключно з позицій осучаснення тексту. Наголошено на дисгармонії у висловлюваннях, перекрученні змісту, недотриманні особливостей авторської манери письма на основі живого мовлення українців, яке виникло в результаті бажання редакційної колегії звести написане поетесою до усталених нині норм.

Исследованы эпистолярные тексты писательницы на материале автографов писем Леси Украинки, опубликованных в 12-томном собрании сочинений 1975 - 1979 гг. Проанализированы редакторские правки лексического характера, неточности и ошибки, допущенные составителями издания. Доказано, что выбор лексем при подготовке к печати эпистолярия Леси Украинки проводился исключительно с позиций осовременивания текста. Отмечены дисгармония в высказываниях, извращение содержания, несоблюдение особенностей авторской манерыписьма на основе живой украинской речи, возникшие в результате желания редакционной коллегии свести написанное поэтессой к сложившимся ныне нормам.

Studied epistolary texts writer on the material autograph letters Lesia Ukrainka published in the 12-volume Collected Works 1975-1979. An analysis of the lexical nature of editorial revisions, inaccuracies and errors drafters edition. Proved that the choice of tokens in preparation for printing epistolyariya L. Ukrainka conducted solely in contemporization text. Disharmony were noted in the statements, distortion of the content, features the author's failure to comply with manner of writing on the basis of live Ukrainian speech, resulting from the desire of the editorial board written by the poet to bring the current prevailing standards.

Вивчено різножанрові народнопоетичні твори з елементами й сюжетами гончарської тематики як культурний текст. Приділено увагу реконструкції міфо-ритуальних і семіотичних функцій гончарства та глиняних виробів. Показано комплексну, багатоаспектну репрезентацію гончарства в традиційній культурі українців. Визначено елементи концептосфери, висвітлено генезу та формування мотивної структури в площині "образного поля" гончарського фольклору. Охарактеризовано специфіку фольклору гончарів, загальні змістово-формальні та функціональні закономірності жанрового явища. Досліджено гончарні виміри дитячого фольклору, його жанрової специфіки, вербальних та естетичних кодів, функціональних принципів. Розкрито символічний аспект кераміки в малих формах фольклору. Реконструйовано функції й семантику глиняних виробів у календарно-обрядовій творчості.

Означено труднощі та наукові колізії, пов'язані з виданням оповідань і новел В. Стефаника. Вони стосуються вироблення наукових принципів такої роботи, мовно-правописних особливостей, добору основних текстів, визначення меж власне художньої спадщини, новеліста, проблем текстологічного коментаря і т. ін. Надано авторський погляд на спірні питання й окреслено шляхи їх вирішення.

Окреслено принципи мовного опрацювання творів фольклору в літературно-художньому типі видань. На прикладі сучасних збірників усної народної творчості проаналізовано особливості лексичних, фонетичних, морфологічних і пунктуаційних змін у тексті. Розглянуто спірні думки науковців щодо втручання у мову творів фольклору.

Зазначено, що гімнографія - один із найбільш поширених і репрезентативних жанрів середньовічної літератури, який уже понад півтора сторіччя є об'єктом наукових студій. Помічено два умовні періоди: ранній (1860 - 1970-ті рр.), пізній (1970-ті рр. - до наших днів). У ранній період текстологи передусім прагнули надрукувати окремі гімнографічні твори та збірки, супроводжуючи видання палеографічною характеристикою досліджуваних рукописів. У пізній період текстологічних студій науковці здійснюють історико-типологічний опис гімнографічних об'єктів, і серед них не лише твори або збірки, а й постаті гімнографів та навіть окремі пісенні жанри. Водночас в означений період триває видання творів за стародавніми рукописами.

Проаналізовано епіграфи в тексті російського роману "Чорна рада", їх функціонування в ньому від початку створення до публікації 1857 р. Через епіграфи автор уводив російський текст у силове поле українськості, водночас вони слугували своєрідним коментарем: письменник пропонував подивитися на текст під певним ракурсом, наголошував або відтіняв якусь ідею, тему, проблему. Вони кореспондували з текстом, і не тільки з російським, а й з українським, відлунювали в ньому прямими цитаціями, алюзіями і грою смислів. Прив'язані до тексту того розділу, якого стосуються, вони надають читачеві уявлення про майбутній розвиток дії або, навпаки, є "універсальні" щодо змісту.

Проаналізовано епіграфи в тексті російського роману "Чорна рада", їх функціонування в ньому від початку створення до публікації 1857 р. Через епіграфи автор уводив російський текст у силове поле українськості, водночас вони слугували своєрідним коментарем: письменник пропонував подивитися на текст під певним ракурсом, наголошував або відтіняв якусь ідею, тему, проблему. Вони кореспондували з текстом, і не тільки з російським, а й з українським, відлунювали в ньому прямими цитаціями, алюзіями і грою смислів. Прив'язані до тексту того розділу, якого стосуються, вони надають читачеві уявлення про майбутній розвиток дії або, навпаки, є "універсальні" щодо змісту.

Проаналізовано епіграфи в тексті російського роману "Чорна рада", їх функціонування в ньому від початку створення до публікації 1857 р. Через епіграфи автор уводив російський текст у силове поле українськості, водночас вони слугували своєрідним коментарем: письменник пропонував подивитися на текст під певним ракурсом, наголошував або відтіняв якусь ідею, тему, проблему. Вони кореспондували з текстом, і не тільки з російським, а й з українським, відлунювали в ньому прямими цитаціями, алюзіями і грою смислів. Прив'язані до тексту того розділу, якого стосуються, вони надають читачеві уявлення про майбутній розвиток дії або, навпаки, є "універсальні" щодо змісту.

Мета дослідження - висвітлення умовного "другого періоду" життя Федора Любартовича, який він провів в основному на руських землях Польського королівства (орієнтовно 1406 - 1407 - 1431 рр.), а також у визначенні складу тогочасних володінь князя, їх державно-правового статусу. Методологічну основу становлять принципи історизму, науковості, об'єктивності, системності. Застосовано такі загальні та спеціальні методи, як аналіз, синтез, історично-хронологічний, порівняльно-історичний, історично-системний, внутрішня й зовнішня критика джерел, порівняльна текстологія. Зібрано, проаналізовано та систематизовано максимум інформації, що стосується досліджуваного періоду біографії Федора Любартовича; складено повний і критично перевірений список його "жидачівських грамот" (у тому числі з використанням деяких неопублікованих текстів, що містяться в Коронній метриці); визначено державно-правовий статус володінь, належних князеві на території Польського королівства. Висновки: стосунки Федора (Федюшка) Любартовича з його двоюрідним братом королем Владиславом Ягайлом у першій третині XV ст. (на відміну від кінця XIV ст.) були стабільно-приязними. Найвірогідніше в 1406 - 1407 рр. князь отримав пристойні володіння в руських землях Польського королівства, а саме Стрий, Жидачів і Коропець з округами-повітами (districtus). Проте це не були повноцінні удільні князівства, а лише пожиттєві держання (tenuta), що надавалися близьким родичам Ягайла. В їх межах Любартович мав право юрисдикції над місцевими феодалами, але не міг надавати земельні володіння, оскільки власником останніх залишався польський король. Таким чином, термін "Жидачівське князівство", який можна зустріти в новітній літературі, не зовсім коректний. Федір Любартович усе життя залишався вірним православ'ю. Князь офіційно був держателем і ктитором Унівського монастиря, а після смерті його ім'я внесли до кількох православних пом'яників.