Зазначено, що кінець XX ст. відзначився суттєвим зростанням значення спелеології серед сучасних наук про Землю. Надано огляд розвитку та основних напрямів геоспелеології. Знання з походження печер досягло стану повноцінної теорії. Спелеогенетична теорія посіла центральне місце у гідрогеології карсту та суттєво поліпшила розуміння еволюції та функціонування карстових колекторів. Іншими областями спелеології, в яких відбулися значні просування і які набувають великого значення для суміжних геолого-географічних дисциплін, є палеореконструкції по карстових та печерних "архівах", геомікробіологія печер, спелеогенетичні методи оцінки карстопровальної небезпеки, спелеогенез на позаземних тілах. Сучасна спелеологія має яскраво виражений міждисциплінарний характер.