Висвітлено етносоціальні процеси в Галичині у першій половині ХІХ ст. та питання зародження русофільського руху. Проаналізовано децентралізаторські перетворення в Австрійській імперії та їх вплив на становище галицьких українців, політичну діяльність русофілів. Розглянуто основні види та розкрито зміст діяльності національно-культурних організацій русофільського напряму, зокрема, Галицько-руської матиці, Руського народного інституту "Народний дім" у Львові, Товариства ім. М.Коцюбинського. Визначено російський чинник у громадсько-політичному житті Галичини, описано образ Галицької Русі в російській політиці та суспільстві першої половини ХІХ ст.

Освещены этносоциальные процессы в Галиции в первой половине ХІХ ст., вопросы зарождения русофильского движения. Проанализированы децентрализаторские преобразования в Австрийской империи, их влияние на положение галицких украинцев, политическая деятельность русофилов. Рассмотрены основные виды и раскрыто содержание деятельности национально-культурных организаций русофильского направления, в частности, Галицко-русской матицы, Русского народного института "Народный дом" во Львове, Общества им. М.Коцюбинского. Определен русский фактор в общественно-политической жизни Галиции, описан образ Галицкой Руси в русской политике и обществе первой половины ХІХ ст.

У контексті суспільно-політичного, релігійного та культурного життя Галичини кінця ХVІІІ - 60-х рр. ХІХ ст. досліджено діяльність єдиної (до 1848 р.) світської інституції українського населення краю - Ставропігійського інституту у Львові. Простежено еволюцію правового статусу Ставропігії відповідно до австрійського законодавства, її внутрішню структуру, фінансово-господарську, релігійну, видавничу, освітню діяльність Інституту та його місце у процесі національного відродження галицьких українців. Ставропігію показано як інституцію, що об'єднувала представників української інтелектуальної еліти, патронувала Львівську Успенську церкву, утримувала українську книгарню та школу для українських дітей, користувалася значним моральним авторитетом серед галицької суспільності, відігравала важливу роль у період "весни народів" 1848 - 1849 рр. З'ясовано, що внаслідок ідейних та організаційних трансформацій в національному русі 50 - 60-х рр. ХІХ ст. та формування провідних суспільно-політичних течій (русофільської та народовської) Інститут поступово втратив свої колишні позиції, поступився значною частиною своїх функцій на користь нових, здебільшого національно зорієнтованих культурних і політичних сил та інституцій.

У контексті історизму та наукової об'єктивності висвітлено процес формування етнічної ідентичності русинів Закарпаття у період від середини XVIII ст. до останньої третини XIX ст. Проведено узагальнений аналіз історіографії, а також об'єктивне оцінювання джерел, частину яких уперше введено до наукового обігу. Висвітлено конкретні факти та доведено, що реформи та політика освіченого абсолютизму сприяли піднесенню національної самосвідомості закарпатських русинів. З'ясовано причини та наслідки еміграції до Росії покоління русинських вчених кінця XVIII - початку XIX ст. та суть розуміння їх національної ідентичності ("карпатороссы"). Критично оцінено суперечливу роль слов'янської ідеї (слов'янської взаємності) у процесі формування та розвитку ідентичності русинів Закарпаття. Доведено, що її розповсюдження та сприйняття русинськими діячами призвело до піднесення їх самосвідомості на загальнослов'янському рівні, однак гальмувало розвиток власної етнічної ідентичності. Проаналізовано значення революції 1848 - 1849 рр. для етнополітичного розвитку русинів Закарпаття. Революція сприяла національному та політичному становленню русинської спільноти. Водночас, русинські національні діячі, не знайшовши порозуміння в угорських революціонерів, перейшли на бік контрреволюційних сил династії Габсбургів та Російської імперії. Саме у цей час з'явився феномен народного русинського русофільства як міфічної надії на протидію тиску мадярського націонал-шовінізму. Висвітлено політичну діяльність русинських громадських діячів у післяреволюційний період та проаналізовано підготовлені ними програмні

Висвітлено життєвий і творчий шлях П.Куліша в аспекті літературних й паралітературних відносин із галицькими й буковинськими українцями. Досліджено проблемні питання участі П.Куліша в західноукраїнському національно-культурному русі. Проаналізовано вплив письменника на становлення народовського літературного напрямку, його критика русофільської культурної парадигми, ідейні підоснови відносин з русофілами, вплив на формування культу Т.Г.Шевченка в регіоні та поширення невідомих текстів поета, редакторство П.Куліша в часописі "Правда". Розкрито причини самоусунення від літературного процесу. Встановлено зв'язок творчості письменника (оригінальної та перекладної) з перцепцією галичан.

Проаналізовано політичну діяльність товариства "Руська Рада" (РР) русофільського напрямку в Галичині в останній третині XIX - початку XX ст. З'ясовано історичні передумови, особливості утворення та розвитку русофільської течії в краї. Висвітлено програмні й організаційні засади діяльності РР, висвітлено її вплив на громадське життя. Увагу приділено дослідженню взаємодії РР з народовцями, громадськими інституціями в краї, владними структурами. Розглянуто основні етапи діяльності товариства, охарактеризовано періоди зростання його впливу серед населення краю, утримання ним провідних позицій у національному русі у 1870 - 1880-х рр. і спаду політичної активності, втрати політичного лідерства та кризових явищ. Визначено причини та сутність внутрішнього розколу в РР, наслідком якого був поділ товариства на "ново"- та "старокурсників", утворення москвофільської РР та "Галицько-Руської ради". Досліджено перехід товариства на позиції політичного москвофільства на початку XX ст., визначено місце та роль РР у процесі модерного націотворення.

Встановлено роль і місце ліберальної та консервативної партій у політичній системі Болгарії в кінці XIX - на початку XX ст., для визначення яких вперше використано термін "правоцентристські". Обгрунтовано твердження, що усталені в історіографії поняття "русофіли" та "русофоби" спотворюють справжню зовнішньополітичну орієнтацію ліберальної та консервативної партій. Запропоновано їх нову диференціацію, зокрема, виділено праві й помірковані правоцентристські та найближчі до центру політичного спектра. 1899 - 1908 рр. охарактеризовано як період панування класичної болгарської демократії. Показано специфічну роль правоцентристських партій у системі державної влади Болгарії, що обумовлена низьким рівнем політичної культури, значно швидшими темпами модернізації державного управління у порівнянні зі змінами менталітету громадян, перевагою виконавчої гілки влади над законодавчою та судовою, відсутністю демократичних традицій внаслідок тривалого перебування держави у складі Туреччини - імперії східного типу. Висвітлено участь правоцентристських партій у діяльності парламенту. Проаналізовано діяльність урядів Болгарії даного історичного періоду, що складалися з ліберальних або консервативних політичних сил. Досліджено боротьбу правоцентристських партій за владу, проаналізовано їх взаємодію з інститутом монархії.

Досліджено етнополітичні процеси, що відбувалися у суспільно-політичному житті галицьких українців XIX - початку XX ст. у контексті впливу на цей регіон російського офіційного та суспільно-політичного чинника. Зауважено, що процеси національної самоідентифікації сприяли утвердженню у свідомості галицької інтелігенції розуміння спорідненості галицьких русинів з "південноруським" ("малоруським") населенням у складі Росії, а також призводили до трансформації ідеології русинства ("старорусинства") у русофільську течію. Зазначено, що внаслідок децентралізаторських реформ 1961 - 1867 рр. в Австрійській імперії відбулися усунення галицьких українців від активної політики та орієнтація на схід. Наслідком цього стала еволюція русофільської ідеології до москвофільства, представники якого проголошували національну та культурну єдність з Росією та були головними опонентами українського національного руху.

Проаналізовано діяльність Русько-народного Інституту "Народний дім" у Львові у контексті громадського життя галицьких українців середини XIX - початку XX ст. Визначено правовий статус Інституту, охарактеризовано соціальний склад його учасників, визначено світоглядні засади їх діяльності. Досліджено еволюцію ідейної концепції Народного Дому - від старорусинства до русофільства. Особливу увагу приділено вивченню культурно-просвітницької роботи Народного дому, його співпраці з іншими товариствами, наведено відомості про русофільсько-народницьке суперництво за контроль над установою. Висвітлено основні здобутки, прорахунки та суспільну значимість Русько-народного Інституту "Народний дім" у Львові.

Досліджено діяльність Ставропігійського інституту - однієї з консервативних українських установ русофільського напрямку у контексті взаємодії різних національно-політичних орієнтацій, релігійного та культурного життя Галичини другої половини XIX - початку XX ст. З'ясовано його нормативно-правовий та економічний статус, розглянуто організаційну структуру, висвітлено книговидавничу, культурну, освітню, меценатську, наукову та пам'яткоохоронну діяльність, роль у протидії полонізаційним процесам, еволюцію ідейної платформи староруського архаїчного патріотизму до москвофільства та причини втрати суспільного авторитету.

Розглянуто історіографію українського національного руху в Галичині XIX - початку XX ст. Виявлено й охарактеризовано методологічні та концептуальні засади наукових досліджень, показано вплив ідеологічних догм і стереотипів на формування наукових уявлень з історії національного руху галицьких українців. Показано, що українська та зарубіжна історіографія розкрила не лише цілісну картину розвитку українського руху в підавстрійській Східній Галичині, але й досліджувала окремі його аспекти: діяльність перших просвітницьких гуртків і громадських організацій, розвиток галицького русофільства та народовства, виникнення політичних партій і традицій парламентаризму, участь духовенства, селянства, студентства та інтелігенції в національному русі. Обгрунтовано необхідність подальшого вивчення й інтерпретації таких наукових проблем, як вплив українського середовища у Відні на розвиток національного руху в краю, походження та сутність полонофільської й австрорусинської течій, трансформація модерної української ідеї, діяльність протопартійних організацій в Галичині. Проаналізовано праці українських і зарубіжних учених й виявлено дискурсійні питання, які залишаються актуальними для історіографії українського руху в Галичині XIX - початку XX ст., а саме: хронологічні межі та періодизацію національного відродження, походження та сутність галицького русофільства та австрорусинства, роль греко-каталицького духовенства в національному русі, феномен Галичини як "П'ємонту України".

Висвітлено історію Галичини другої половини ХІХ ст. в контексті інституційного становлення українського руху, формування його новочасної ідеології у взаємозв'язку з українсько-польським розмежуванням, подоланням русофільських напрямів та утвердженням ідеї національної єдності українців. Увагу приділено національному руху української гімназійної молоді в Тернополі, національним взаємовідносинам в Тернополі й на Поділлі. Проаналізовано політичну діяльність партії народовців, наслідки політичного процесу проти русофілів.

Розглянуто еволюцію волинського православного духовенства у XX ст. як соціальної групи. Встановлено, що упродовж досліджуваного періоду представники верстви подолали кілька етапів формування, які співпадали з соціально-політичними переломами, а основною тенденцією змін стало поступове розмивання видових ознак групи. Волинське духовенство структурувалося за походженням, майновою та соціальною ознаками. Переємність традицій втілено у священичих династіях. Ментальні горизонти православного священицтва упродовж століття зсунулись у бік меркантилізації поглядів, практикування подвійних стандартів. Панівною ідейною орієнтацією кліру Волині залишалось русофільство. Авторитет і впливовість духовенства реалізовано через церковно-громадську та культурно-просвітницьку роботу, участь у самоуправлінні, співпрацю з політичними силами. Статус, економічні важелі та сакральний авторитет відвели волинському духовенству лідируючі позиції в соціумі.

На підставі неопублікованих матеріалів Австрійського державного архіву у м. Відень і Центрального історичного архіву України у м. Львів висвітлено реакцію австро-угорських військових кіл стосовно розгортання русофільського руху на східних кордонах імперії Габсбургів у 1908 - 1909 рр. Розкрито її вплив на переоцінку центральними органами влади свого бачення перспектив розвитку українського національного руху та заходи протидії русофільській агітації.

Висвітлено політико-правові погляди Т. Масарика на соціальні, культурні і державно-політичні проблеми Росії, а також вплив російської політики на формування політичного клімату Європи. Досліджено прояви русофільства у чеському політичному середовищі та суперечливий процес європеїзації Росії.

Досліджено проблему національної самоідентифікації галицьких русинів-українців у ХІХ ст. Вперше розкрито еволюцію української національної ідеї в Галичині в контексті якісних (а не лише кількісних) змін, процес усвідомлення місцевими русинами себе частиною загальноукраїнського простору. Показано в динаміці розвиток уявлень українських діячів Наддніпрянщини про Галичину та її населення. Удосконалено погляди про внесок Галичини у кристалізацію новочасної української національно-політичної свідомості. Проаналізовано загальну схему українського національного руху в підавстрійській Галичині, що розглядається не лінійно, як наперед задана реальність, а в контексті перехресної дії національно-політичних орієнтацій. Набули подальшого розвитку сучасні оцінки русофільства ("москвофільства") і полонофільства як органічної частини "українського відродження" ХІХ ст. Висвітлено зв'язки Галичини з Наддніпрянською Україною австрійського періоду.

Вперше проведено комплексне дослідження функціонування преси москвофільського руху в Східній Галичині 1900 - 1939 рр. - тривалого та складного історичного відтинку. З'ясовано основні ідейно-політичні засади функціонування цієї преси, особливості її структури, виокремлено періоди функціонування. На підставі аналізу публікацій преси москвофільського руху та відповідних публікацій з української й зарубіжної преси досліджено еволюцію москвофільського руху та його преси, вказано на роль цієї преси у всеукраїнському контексті. З'ясовано принципову відмінність між змістом понять "москвофільство" та "русофільство", "радянофільство" та "політична орієнтація". Підтверджено актуальність дослідження історії української преси в усіх її аспектах.

Систематизовано історичний матеріал з теми, розкрито головні риси розвитку краю в складі ЧССР. Запропоновано методичні розробки із зазначеного питання, розроблені авторами з врахуванням сучасних вимог до змісту освіти, дидактики навчання історії. Матеріал подано за основними проблемами даної теми з супровідними завданнями і запитаннями на його закріплення. Визначено основні поняття теми: "автономія", "українофіли", "русофіли", "русинофіли", "Карпатська Україна", виділено основні дати.

Систематизирован исторический материал по теме, раскрыты главные черты развития края в составе ЧССР. Предложены методические разработки по данному вопросу, разработанные авторами с учетом современных требований к содержанию образования, дидактике обучения истории. Материал представлен по основным проблемам данной темы с сопроводительными заданиями и вопросами на его закрепление. Определены основные понятия темы: "автономия", "украинофилы", "русофилы", "русинофилы", "Карпатская Украина", выделены основные даты.

Розглянуто роль розвитку освіти в Західній Україні в громадсько-політичій діяльності та публіцистичній спадщині А. Добрянського в середині – другій половині ХІХ ст. Визначено, що саме з його іменем пов'язаний процес пробудження національного життя українців Закарпаття в 1848 - 1850 рр. З'ясовано, що завдяки діяльності А. Добрянського та інших закарпатських “будителів” в багатьох місцевостях краю створювалися двокласні народні школи і недільні відділи для дорослих з рідною мовою навчання, здійснювалося реформування у шкільній сфері, що мало важливе значення для підвищення рівня освіченості українців, виховання підростаючого покоління в національному дусі та патріотизмі. Зафіксовано й негативний аспект його діяльності, зокрема – русофільство.

Рассмотрена роль развития образования в Западной Украине в общественно-политической деятельности и публицистическом наследии А. Добрянского в середине – второй половине XIX в. Определено, что именно с его именем связан процесс пробуждения национальной жизни украинского Закарпатья в 1848 - 1850 гг. Выяснено, что благодаря деятельности А. Добрянского и других закарпатских "будителей" во многих местностях края создавались двухклассные народные школы и воскресные отделы для взрослых с родным языком обучения, осуществлялось реформирование в школьной сфере, что имело важное значение для повышения уровня образованности украинцев, воспитания подрастающего поколения в национальном духе и патриотизме. Зафиксирован и негативный аспект его деятельности, в частности – русофильство.

Проаналізовано вплив польського фактора на формування головних ідей галицького русофільства. Простежено трактування русофілами історії українців (русинів) і поляків, висвітлено дискусії з приводу мовного й обрядового питань. Відображено еволюція окремих русофільських діячів Галичини (І. Наумовича, Б. Дідицького) від полонофільства до протиставлення всьому польському.

Проаналізовано утвердження серед лемків русофільських ідей, їх розвиток і занепад. Простежено спроби російських авторів дуже суб'єктивно інтерпретувати лемків-русинів у контексті історичних реалій XX - початку XXI ст. Зроблено висновок щодо не стільки формування дослідницького середовища, скільки штучної популяризації ідей "російського світу".