Проаналізовано організаційну структуру російської православної церкви (РПЦ) та особливості її функціонування у політичній системі Росії. Висвітлено процеси офіційного формування та соборної легітимації соціальної доктрини РПЦ. Розглянуто трансформації її політичного статусу у міжреволюційний період (лютий - листопад 1917 р.). Досліджено взаємодію Вищого церковного управління з українськими державними утвореннями у 1917 - 1921 рр. Показано особливості реформування системи управління РПЦ, суперечності та перспективи розвитку автокефального руху українських церковно-демократичних сил у 1920 - 1921 рр. Проаналізовано канонічне та політичне становще Київської митрополії у концепціях національної ідентифікації. Висвітлено боротьбу міністерства Ісповідань уряду Директорії за визнання Української Церкви у всеправославному та всехристиянському контекстах.

Проанализирована организационная структура российской православной церкви (РПЦ) и особенности ее функционирования в политической системе России. Освещены процессы официального формирования и соборной легитимации социальной доктрины РПЦ. Рассмотрены трансформации ее политического статуса в межреволюционный период (февраль - ноябрь 1917 г.). Исследованы процессы взаимодействия Высшего церковного управления с украинскими государственными организационными структурами в 1917 - 1921 гг. Проанализировано каноническое и политическое положение Киевской митрополии в концепциях национальной идентификации. Освещена борьба министерства Исповеданий правительства Директории за признание Украинской Церкви в общеправославном и всехристианском контекстах.

Індекс рубрикатора НБУВ: Э372.24-36-021.5

Рубрики:

Руська Православна Церква

Шифр НБУВ: Ж69635 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(2)5-55 + Э372.240.92(4УКР)-35-021.5

Рубрики:

Історія

Руська православна церква за межами Росії

Шифр НБУВ: Ж72651 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено порівняльний аналіз з залученням даних Державного комітету України у справах релігій та відділу релігійної освіти та катехізації РПЦ щодо стану духовності у пострадянських країнах: Україні та Росії. Суттєвий, у порівнянні з Україною, досвід Російської Федерації у сфері розвитку духовної освіти, а також розгалужена мережа православних навчальних закладів дали змогу класифікувати московські православні навчальні заклади та висвітити основні засади виховного та навчального процесу. Вказано основні напрямки вдосконалення розвитку православних навчальних закладів Москви, які можуть бути прийнятними для нашої країни.

Проведен анализ с использованием данных Государственного комитета по вопросам религии, а также отдела религиозного образования и катехизации РПЦ состояния духовности в постсоветских государствах: Украине и России. Существенный, по сравнению с Украиной, опыт Российской Федерации в сфере развития духовного образования, а также обширная сеть православных учебных заведений дали возможность классифицировать московские православные учебные заведения, а также обозначить основные принципы воспитательного и учебного процесса. Указаны основные направления усовершенствования развития православных учебных заведений Москвы, которые также могут быть приемлемы для Украины.

Досліджено процес конфесійного трансферу значної частини греко-католицького духівництва, парохіян і храмів під юрисдикцію Московського патріархату, що відбувався після Львівського псевдособору 8 - 10 березня 1946 р., а також тотальний наступ Російської православної церкви (за активного сприяння державної влади) на колишню греко-католицьку територію, перші кроки з уніфікації релігійної традиції "возз'єднаного" західноукраїнського духівництва й парохіян із московським православ'ям.

Узагальнено та проаналізовано нормативно-правові акти, постанови партійних органів, які визначали основні принципи контролю та регламентації з боку держави діяльності релігійних організацій в Криму в 1940 - 1960 рр. Аргументовано прийняття низки інструкцій, що санкціонували протиправні дії влади, визначено новий правовий статус Російської православної церкви (РЦП), простежено хід виконання цих документів. Досліджено й узагальнено форми та методи діяльності партійних організацій, державних органів стосовно антирелігійної роботи, яка фактично перетворилась у боротьбу з релігійними організаціями. Висвітлено особливості антирелігійної роботи в Криму, зокрема, обгрунтовано тезу, що вона проводилась за умов діяльності різних релігійних конфесій та багатонаціонального складу населення півострова. Простежено генезис діяльності нового інституту державної влади - Ради у справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР та її підрозділу - уповноваженого Ради Кримської області. Проведено періодизацію основних етапів руйнації релігійних організацій у Криму. Установлено основні напрямки боротьби з ними: економічні утиски духовенства; нищення матеріальної бази конфесій; розкольницьку діяльність серед духовенства та віруючих; постійні переслідування церковнослужителів та репресії серед них. Узагальнено та викладено характеристику трагічних наслідків закриття та знищення православних храмів, монастирів, пам'ятників архітектури зазначеного періоду в Криму.

Показано, що у другій половині 1940-х рр. церковна політика передбачала перехід до завуальованих форм і методів переслідувань, публічних утисків, намагалась замаскувати свою незмінну войовничу атеїстичну суть щодо релігії; в цей час відбулось перетворення Руської православної церкви (РПЦ) на "державну церкву". Формування нової доктрини радянського керівництва в релігійній політиці супроводжувалося виробленням нової правової бази, спрямованої на повне підпорядкування церкви владі. Зазначено, що боротьба влади з церквою набувала крайніх форм і проводилася за напрямами: економічні утиски православного духовенства, знищення матеріальної бази парафій, розкольницька діяльність поміж духовенства та віруючими, постійні переслідування церковнослужителів. Встановлено, що своєрідним посередником між державою та церквою була Рада у справах РПЦ, через яку реалізовувалася політика влади щодо релігії. Відзначено, що на районні, селищні та сільські ради партійні осередки покладали функцію контролю за діяльністю церкви. Одним із злочинів державної влади, скоєних проти православної церкви у 1940-х - 1950-х рр., було впровадження репресивно-каральної системи, спрямованої на фізичне та моральне знищення духовенства.

Комплексно досліджено стан, основні етапи та тенденції розвитку Російської Православної Церкви (РПЦ) в Україні останньої чверті XIX ст. Проаналізовано особливості еволюції адміністративно-територіальної структури та системи управління православної церкви в Україні. Виявлено специфіку кадрового забезпечення єпархії, яке передбачало врахування національного чинника, а саме: серед єпископату, середньої ланки управління (благочиній) і духовних навчальних закладів переважали етнічні росіяни або випускники академій і семінарій , які функціонували поза межами України. З'ясовано характер взаємодії православної церкви з іншими, зокрема, римо-католицькою та сектантськими конфесіями. Зроблено висновок про наростання міжконфесійного протистояння за умов збереження панівного статусу РПЦ і статусу "терпимих" і "нетерпимих" іноконфесійних організацій. Доведено, що під впливом ліберальних реформаційних процесів, наявних у суспільстві на етапі 1861 - 1874 рр., православна церква зазнала не лише внутрішніх змін ліберального (до початку 1880-х рр. і консервативного (до 1905 р.) спрямування, але й значно активізувала свою участь у суспільних і національних процесах, зокрема відбулось залучення православного духовенства до системи місцевого самоуправління, а також мала прояв його суперечлива реакція на процеси українського національного відродження.

Комплексно досліджено політику радянської влади у Криму щодо Російської Православної Церкви (РПЦ) в 1921-1929 рр., що дозволило глибше вивчити форми та методи впливу більшовицької держави на тенденції розвитку суспільно-політичного та релігійного життя цього періоду. Досліджено сутність релігійної політики Радянської держави щодо РПЦ, визначено фактори, що впливали на її формування та еволюцію, визначено та досліджено створені для її проведення адміністративні, партійні та громадські органи, розглянуто методи їх роботи. Проаналізовано масив документів щодо участі партійних і державних органів у процесі нищення РПЦ, релігійного життя та світогляду. Надано загальну характеристику стосунків радянської держави та РПЦ в Криму в означений період, підсумовано результати проведення адміністративними органами республіки антирелігійної політики радянської держави.

Висвітлено особливості відносин радянської держави, комуністичної партії та Російської православної церкви (РПЦ) у Донецькій області. На підставі джерельної бази та наявної історіографії проаналізовано форми та методи державної політики щодо церкви, реакцію самої церкви на політику стосовно неї, яка здійснювалась державою та партією, а також наслідки цієї політики. Розглянуто особливості розвитку РПЦ на Донеччині, а саме: структуру, напрямки діяльності, проблеми.

Проведено комплексне дослідження історії та розколу українського православ'я на Півдні України у 1921 - 1930 рр. Визначено місце у даному процесі радянських органів влади та більшовицької партії. Виявлено, що на етапі становлення у 1920 - 1921 рр. українські парафії (основа майбутньої Української Автокефальної Православної Церкви - УАПЦ) мали певну популярність. Обгрунтовано тезу про наявність у південному регіоні значної кількості віруючих та священнослужителів, які підтримували ідею українізації церкви, але не відокремлювали її від офіційної Російської православної церкви (РПЦ). Встановлено вплив на популярність і поширення парафій УАПЦ таких факторів, як недостатня підготовка духовенства, наявність у регіоні єпископа РПЦ, дії радянських владних структур. Відтворено загальну картину розвитку "обновленського руху" в регіоні протягом 1922 - 1930 рр. Підтверджено тезу попередніх дослідників щодо провідної ролі у процесі розколу православної церкви органів державної влади, насамперед ВУНК - ДПУ - ОДПУ, рішення та плани дій яких визначали ЦК КП(б)У.

Проведено дослідження діяльності Російської православної церкви за кордоном (РПЦЗ) у США та причини її внутрішніх розділень. Вперше проаналізовано статистичні показники, що характеризують масштаби діяльності РПЦЗ. У науковий обіг введено нові документи з церковних фондів, що зберігаються у державних архівах Росії та України. Виявлено причини заснування РПЦЗ, охарактеризовано її структуру, провідні ідеологічні принципи та умови діяльності. Доведено визначальний вплив революції 1917 р. та її наслідків на виникнення кризи в середовищі офіційного православ'я та подальших розколів у церковній організації. Встановлено причини першого розколу в РПЦЗ у Європі та США, зокрема вплив політичних, організаційних та особистісних чинників на поглиблення кризової ситуації. Досліджено подальші церковні поділи в середовищі російського православного зарубіжжя та вплив на актуалізацію даних процесів Декларації 1927 р. про лояльність до радянської влади, а також подій Другої світової війни, що зумовили зростання авторитету СРСР у світі та падіння впливу церковних організацій, які знаходилися в опозиції до радянської системи. Показано непримиренну позицію ієрархів РПЦЗ щодо Московського патріархату та інших східних православних церков. Наведено оцінку діяльності РПЦЗ на сучасному етапі в США та її взаємодії з Православною церквою в Америці. Визначено перспективи подальшого функціонування РПЦЗ як автономної організації.

Досліджено становище та діяльність пізньопротестантських громад Правобережної України у 1900 - 1917 рр. З'ясовано комплекс факторів, які сприяли поширенню євангельських і есхатологічних віровчень у православному середовищі. Визначено риси внутрішнього устрою пізньопротестантських громад та проаналізовано їх роль у процесі поширення протестантизму. Розглянуто соціальний і національний склад протестантських громад та динаміку його змін. На базі використання широкого кола джерел і літератури відображено напрями діяльності протестантів, головними з яких була місіонерська робота. Висвітлено заходи сектантів у сфері видавничої справи, освіти та виховання членів своїх громад. Проаналізовано участь віруючих у громадській роботі. Значну увагу приділено аналізу взаємин протестантів з органами російської адміністрації та представниками православної церкви. З'ясовано, що напруга у стосунках між ними зумовлювалася протилежністю їх інтересів. Сектанти намагалися поширити своє віровчення у православному середовищі, що спричинило протидію з боку РПЦ. Позиція владних структур у ставленні до сектантів в основному визначалася бажанням захистити православну церкву та максимально обмежити діяльність віруючих пізньопротестантських громад.

Проаналізовано систему чинників, які впливали на формування загальних засад юрисдикційної політики РПЦ на всіх теренах імперії. На основі архівних документів, значна частина яких уперше запроваджується до наукового обігу, здійснено спробу реконструкції перебігу подій, пов'заних із розглядом проблеми статусу Православної Церкви в Україні на Всеросійському 1917-1918 рр. та Всеукраїнському 1918 рр. Соборах. Окреслено особливості еволюції "української політики" РПЦ у загальноправославному контексті, зокрема, встановлено ступінь впливу юрисдикційних пертурбацій в українських єпархіях на національно-православні рухи в Північній Америці, Польщі, Румунії, Чехословаччині. У контексті загального перерозподілу центрів впливу у Православному світі після розпаду Російської імперії та суперечностей між Московським та Вселенським Патріархатами розглянуто проблему набуття в досліджуваний період Українською Православною Церквою автокефалії.

Проаналізовано чинники та перебіг основних етапів скасування греко-уніатської церкви в Російській імперії, а також особливості викорінення її набутків у сакральній царині до офіційних "возз'єднань" 1839 р. на Правобережній Україні та 1875 р. на Холмщині та Підляшші з російською православною церквою (РПЦ). Розглянуто питання трансформації греко-уніатської церкви на Правобережній Україні внаслідок поділів Речі Посполитої в 1772 - 1795 рр. Висвітлено становище греко-уніатської церкви за правління імператорів Павла І та Олександра І. Визначено чинники та наслідки зміни становища греко-уніатів на межі XVIII - XIX ст., лібералізації ставлення самодержавства до греко-уніатів на початку XIX ст. Описано технологію інкорпорації уніатської Холмської єпархії до складу РПЦ 1875 р. в контексті її наслідків.

Проаналізовано процес ліквідації культових споруд Руської Православної Церкви (РПЦ) із урахуванням суспільно-політичних перетворень в Українській PCP у середині 1940-х Ч першій половині 1970-х pp. Визначено причини форсованого скорочення релігійної мережі. Висвітлено форми та методи реалізації державної політики щодо РПЦ, основні її засади відносно культових споруд. Обгрунтовано періодизацію процесу закриття та ліквідації культових споруд, визначено регіональні особливості політики партійно-державних структур щодо церковних об'єктів. Охарактеризовано напрями діяльності органів влади та громадськості в сфері охорони сакральних пам'яток у даний період. Встановлено, що ліквідація культових споруд в Україні, найбільш виражена наприкінці 1950-х - на початку 1960-х pp., була цілеспрямованим напрямом державної політики, яка здійснювалася відповідно до визначених КПРС світоглядних й ідеологічних пріоритетів державного керівництва СРСР та УРСР, визначалася особливостями суспільно-політичних трансформацій у країні.

Зазначено, що Львівський церковний собор 1946 р. розглядається як прагнення комуністичної влади формально легітимізувати церковну монополію підконтрольної Російської православної церкви на західноукраїнських землях, встановити таким чином повний ідеологічний контроль над духовним життям західних українців. Встановлено, що його проведення мало завершити нищення УГКЦ як національної релігійної структури, що своїм існуванням перешкоджала утвердження комуністичного режиму. Зазначено, що у боротьбі з греко-католиками використовувався широкий арсенал ідеологічних, репресивних і адміністративних методів, головну роль у реалізації політики комуністичного керівництва відіграли органи державної безпеки. Показано штучність розриву унії та процесу "возз'єднання" з РПЦ, репресивні механізми впливу держави на ієрархів, священиків і віруючих УГКЦ, жертовну готовність греко-католицького духовенства відстоювати свою віру всупереч офіційній політиці радянської влади.

Відтворено масштаби та характер освітньої місії митрополита П. Городецького, зокрема розкрито його роль в піднесенні рівня духовної освіти в Київській єпархії, в розширенні мережі початкових, у тому числі, парафіяльних, народних і недільних шкіл. Визначено основні складові й особливості благодійної діяльності митрополита П. Городецького. Показано процес формування системи благочинних інституцій Київської єпархії, складовими якої стали церкви та монастирі, православні братства та товаристава. Проаналізовано місіонерську діяльність П. Городецького, спрямовану на зміцнення позицій православ'я в Україні та протидію впливам римо-католицьких, сектантських та інших конкурентних РПЦ громад віруючих.

Розглянуто основні форми протидії греко-католиків релігійній політиці радянської влади. Висвітлено особливості ліквідації УГКЦ на території Галичини та Закарпаття та створення підпільної мережі церкви. З'ясовано фактори, що зумовили таку протидію. Виділено основні періоди протидії греко-католиків релігійній політиці радянської влади. Досліджено нормативно-правову базу, на основі якої проводилися відносини між підпільними структурами УГКЦ і церковними структурами РПЦ і державними органами влади. Проаналізовано способи адаптації віруючих до діяльності за підпільних умов.

Розглянуто процес формування та функціонування апарату уповноважених Ради у справах Руської православної церкви (РПЦ) в Україні. Проаналізовано місце та значення інституту уповноважених у реалізації державної політики щодо РПЦ у республіці. Висвітлено особливості діяльності низових радянських органів влади щодо громад РПЦ. Проаналізовано регіональні відмінності в сфері державно-церковних взаємин. Виявлено, що місцеві органи влади реалізовували свою лінію щодо РПЦ, яка незавжди співпадала з політикою центральних органів, часто з порушеннями норм чинного радянського законодавства. Охарактеризовано основні форми та методи роботи партійних і радянських органів, спрямовані на скорочення релігійності населення.