Розглянуто витоки маршової музики та передумови, що вплинули на її становлення та розвиток. Проаналізовано специфіку використання репертуару, в основі якого творчість композиторів ХІХ ст. Жанр маршу описано як один із компонентів художнього оформлення військових ритуалів. Узагальнено, що у процесі свого розвитку марш став основним жанром духової музики, увійшов в різні великі інструментальні, вокально-інструментальні твори (симфонію, оперу, балет, музику до драми, музику до кінофільмів), а також як інструментальна п’єса отримав широке розповсюдження у побуті.

Рассмотрены истоки маршевой музыки и предпосылки, повлиявшие на ее становление и развитие. Раскрыта специфика использования репертуара, в основе которого творчество композиторов данного периода.

The flows of March music and pre-condition, which influenced on her becoming and development, are сconsidered. The specific of the use of repertoire is given, in basis of that work of composers of this period.

Проаналізовано репертуарну палітру Львівського академічного обласного музично-драматичного театр у ім. Ю. Дрогобича, де простежується еволюція музичного спрямування театру. Зазначено, що подальші творчі плани спрямовані на репертуар музичних вистав як української, так і європейської класики.

Висвітлено дослідження поетики фортепіанного етюду, який розглянуто в межах жанрово-стильових шукань європейської музичної культури ХІХ-ХХ століть, а також супутніх їй феноменів трансцендентності та віртуозності, що виявляють її широкий історико-культурний контекст. У ході роботи досліджено етюди Ф. Ліста, Ш. Алькана, Е. Прюдана, К. Дебюссі, К. Сен-Санса, О. Мессіана, С. Ляпунова, О. Скрябіна, С. Рахманінова, В. Ребікова, О. Черепніна, С. Прокоф’єва, В. Косенка, Б. Лятошинського, А. Штогаренка та ін. Встановлено, що етюд є універсальною жанровою "моделлю", зверненою до ідеї вдосконалення Майстерності, Техніки в їх високому розумінні і тому поєднує різні сфери художньої та інтелектуальної діяльності - музику, літературу, живопис, театр, шахи, соціологію тощо. Зазначено, що різноманітність сфер застосування поняття "етюд" багато в чому також обумовлена його етимологією, похідною від французьких та латинських першоджерел, що мають загальне і досить широке значення — "вчення", "вивчення". З огляду на праіндоєвропейське коріння даного слова ("штовхати, бити"), етюд розглянуто як "поштовх-дію", що передує народженню художнього творіння або його аналога. Визнано, що для етюдів в музичній творчості і виконавському мистецтві також вельми показові вищевикладені грані і смисли, про що свідчить загальне визначення цього жанру: етюд - п’єса, "призначена для вдосконалення технічних навичок гри на якомусь інструменті". Підкреслено, що поняття етюду як п’єси, яка вивчається для вдосконалення в майстерності, має широкий зміст. Встановлено, що фортепіанний етюд складається і виявляється гранично затребуваним в ХІХ-ХХ ст. — в культурі романтизму (пізніше символізму, неокласицизму) з показовим для нього тяжінням до винятковості проявів творчого і виконавського факторів з апелюванням до феномену "віртуозності" і "трансцендентного", до перспектив відокремлення творчо-композиторської та виконавської діяльності, що не виключає при цьому їх активної взаємодії. Етюд в його кращих зразках демонструє реальну здатність творчого освоєння не тільки жанрово-стильової мови різних епох, а й окремих авторів. Окреслені якості етюду узагальнено на рівні уявлення про нього як про універсальний "концептуально-авангардний" жанр, потенційно відкритий будь-якому типу змісту. Найкращими зразками цього жанру в музиці ХІХ-ХХ ст. позначено рубіжні етапи розвитку європейського інструменталізму і фортепіанного виконавства зазначеної епохи.

Увагу присвячено визначенню естетичних, жанрових і стильових констант баянної творчості А. Гайденка, що розглядаються у контексті розвитку українського баянного мистецтва другої половини XX століття. Охарактеризовано стан наукової розробки творчості А. Гайденка, виявлено етапи становлення індивідуальності та творчості композитора, простежено напрямки його мистецької діяльності, висвітлено естетичні позиції майстра. Запропоновано робочу типологію баянних творів А. Гайденка на основі аналізу їх масштабно-композиційних, технічно-виконавських і жанрово-стилістичних ознак. Відповідно до запропонованої типології проаналізовано дві групи творів: мініатюри та твори крупних форм. Досліджено інтонаційні джерела концертних фантазій на фольклорні мотиви та способи роботи з ними. Проаналізовано механізми поєднання художніх і дидактичних завдань у дитячих п’єсах. Охарактеризовано підходи до циклізації мініатюр у збірках дидактично-інструктивної спрямованості та в моножанровому циклі “Паризькі таємниці”. Виявлено особливості трактування жанрів концерту та сонати в баянно-акордеонній творчості А. Гайденка. Доведено відповідність двох його баянних та одного акордеонного концертів вимогам, які традиційно характеризують жанр інструментального концерту. Обгрунтовано приналежність двох сонат композитора до типу великої симфонізованої сонати, що сформувалася в українській баянній музиці другої половини XX століття.