Охарактеризовано постать М.Шаповала як філософа та соціолога, державотворця, видатного просвітителя та педагога. Висвітлено авангардистські тенденції в його творчій діяльності. Викладено історію вірша Ю.Дарагана, присвяченого митцю. Увагу приділено його журналістським здобуткам, ідіостилю вченого в аспекті психопоетики.

Охарактеризована личность Н.Шаповала как философа и социолога, государственного деятеля, выдающегося просветителя и педагога. Освещены авангардские тенденции в его творческой деятельности. Рассмотрена история стихотворения Ю.Дарагана, посвященного художнику. Внимание уделено его журналистским достижениям, идиостилю ученого в аспекте психопоэтики.

Вперше в українському літературознавстві створено теоретичний і практичний проект психоісторії української літератури на базі синтезу класичного психоаналізу й традиційної герменевтики, аналітичної психології, метафізики, семіології, психопоетики, феноменології, структуралізму, компаративістики та гендерного підходу. Розкрито сутність категорії психоісторичності на базі структурно-генетичного аналізу художнього твору, згідно з яким текст і літературний процес функціонують у цілісній кодовій структурі, позначеній іменами Батька та Матері. Обгрунтовано теорію коду як концептуальну ідею для розуміння механізмів розгортання літературного процесу та форм його деформації за умов колоніалізму. Розроблено класифікацію новітньої української літератури. У психоісторію української літератури закладено базові засади психосемантики - пошуки втраченої національної мужності, цілісним проявом якої є головне герменевтичне коло - "архетип Котляревського - архетип Шевченка" як основа психологічної динаміки. Виявлено, що головне герменевтичне коло передбачає структуризацію історії української літератури як спільності національних кіл, об'єднаних єдиною метафізичною метою, що визначає код історії української літератури. Доведено, що модерністську епоху формує деконструкція класичних національних кіл і меланхолійний суб'єкт творчості. Встановлено, що найбільш проблематичним етапом психоісторії є перехідна епоха, з яким пов'язана історична розв'язка як спосіб залучення до оновленого літературного процесу.

Досліджено творчу особистість у науковій парадигмі. Охарактеризовано технологію реконструкції психопортрета письменника (на матеріалі психобіографії В. Винниченка). Вивчено психосвіт і мегатекст В. Винниченка. Простежено проблему "чистого мистецтва" як індикатор спрямованості особистості Лесі Українки. Розкрито психосвіт і поетику О. Кобилянської.

Досліджено синтез літературознавчих принципів вивчення автора та психологоспрямованих методик розроблено комплекс підходів, прийомів та засобів, спрямованих на системне осмислення особистості митця, презентованої в багатстві та неоднозначності виявів свідомого та підсвідомого, що становить суть методики реконструкції психологічного портрета письменника. Зазначено, що дослідницький матеріал, описаний поняттям "мегатекст", - це сукупність доступних джерел, де експлікована особистість митця: спогади, щоденники, епістолярій, автобіографії та власне художні тексти, яким властивий автобіографізм і психоавтобіографізм. Запропоновано методологію, яка передбачає встановлення взаємозв язку, закономірностей упливу особливостей психоструктури письменника на його естетичну систему, що презентується неповторною творчою манерою, способом осягнення й інтерпретації фактів дійсності, художнім стилем - оригінальними поетикальними формами вираження його особистості, що окреслено терміном "психопоетика". Апробація розробленої методології здійснено на прикладі дослідження психопоетики творчості В. Винниченка, а ефективність підтверджено реконструкцією психобіографії та психопортретів митців доби модернізму І. Франка, Лесі Українки, О. Кобилянської та М. Коцюбинського.

Вперше в українському літературознавстві проза В. Підмогильного стала предметом цілісного осмислення в аспекті психопоетики творчості. Розглянуто змістові аспекти психопоетики як теоретико-літературної проблеми та запропоновано теоретико-методологічні підходи психопоетичного аналізу художнього тексту. Осмислено проблему обсервації "внутрішньої" та "зовнішньої" людини в прозі письменника, конкретизовано психотипологію персонажів. Здійснено аналіз складних процесів створення художнього твору, обгрунтовано застосування засобів і прийомів прямої, опосередкованої, сумарно-означальної форм у зв'язку із "зовнішньою" та "внутрішньою" точкою зору. Досліджено багатовимірні співвідношення рівнів психопоетичного зображення. З'ясовано психологічні особливості ранньої та зрілої прози на різних етапах творчості митця у зв'язку із детальним аналізом її стильових тенденцій та розвитком історико-культурної ситуації впродовж першої третини XX ст. Визначено індивідуальні закономірності прозописьма В. Підмогильного як художника-спостерігача та художника-експериментатора.

Осмислено можливість впровадження й окреслено віхи розвитку психопоетики - галузі, яка, на думку автора, має об'єднати зусилля літературознавців і психологів у царині осягнення психоструктури письменника та психологізму художнього твору.

Осмыслена возможность внедрения и очерчены вехи развития психопоетики - отрасли, которая, по мнению автора, должна объединить усилия литературоведов и психологов в области постижения психоструктуры писателя и психологизма художественного произведения.

The article analyses the stages of psychopoetics development and views the opportunity for its implementation. The author considers psychopoetics to be the field which is to unite the efforts of literature scholars and psychologist to understand the psychological structures of the author and psychologism of the literary work. The key notions are: psychopoetics, psychologism, author's personality, psycholinguistics.

Розглянуто концепти психопоетики: мегатекст та особистість письменника; простежено їх генезу та можливість використання у літературознавчій практиці.

Рассмотрены концепты психопоетики: мегатекст и личность писателя, прослежены их генезис и возможности использования в литературоведческой практике.

The article considers the concepts of psychopoetics: megatext and the author's personality; highlights their genesis and the possibility of usage in the theory of literature.

Розглянуто основні концепції психопоетики. Виявлено джерела становлення особистості Гр. Тютюнника: вплив макро- та мікросередовища. Під час дослідження застосовано психологоспрямовані дослідження А. Адлера, М. Барнича, В. Гаджиєва, Л. Виготського, Й. Гейзинги, Л. Левчук, Ч. Ломброзо, К. Леонгарда, М. Розовського, В. Роменця, З. Фройда, К.-Г. Юнга тощо. Досліджено характер та темперамент митця як основних складників психоструктури особистості. Едіпів комплекс, спричинений зрадою матері Гр. Тютюнника батькові визнано домінуючим у психосфері письменника. З'ясовано кореляцію особливостей психоструктури Гр. Тютюнника та художності. Визначено, що попри соціально-економічні фактори, письменник апелює до основ духовності. Осмислено поняття художнє мислення та визначено, що для Гр. Тютюнника характерними є такі його особливості: антиномічність; емоційність та чутливість; наявність інтелектуального таланту; синтетичність, ліричність, драматургічність. Визначено, що відродження тенденцій неореалізму, започаткованих на початку ХХ ст. В. Винниченком, підхоплені у 20-х роках В. Підмогильним, окрім загальномистецьких тенденцій 60-х років великою мірою зумовлено особливостями психоструктури письменника. Тіснота рамок соцреалізму – це не лише данина тенденціям часу, а навпаки – тенденції часу, зумовлені появою в літературному дискурсі елітарних особистостей з певними особливостями психоструктури, які формують художній світ письменника.

Висвітлено актуальні питання мовознавства та літературознавства. Розглянуто категорію емоційного підтексту в теорії літератури. Досліджено праслов'янську фонетичну спадщину в українській мові. Охарактеризовано фразеологічні одиниці з компонентом "фрукти" та "ягоди" у польській мові. Розкрито вплив мікросоціального оточення на становлення особистості Тодося Осьмачки. Розглянуто мегатекст як концептуальну категорію психопоетики. Обговорено проблеми відмінювання українських гідронімів чоловічого роду другої відміни м'якої групи. Висвітлено особливості репрезентації лінгвоконфліктогенів у медійному дискурсі. Увагу приділено міжкультурній комунікації, проблемам теорії та практики перекладу, прикладній лінгвістиці. Розкрито специфіку перекладу англомовних фразових дієслів українською мовою. Розглянуто труднощі перекладу текстів науково-технічного стилю.