Наведено порівняльну характеристику лірики Мура та Лермонтова. Описано поетику імпресіонізму "малої прози" Е.Золя. Розглянуто тему українського козацтва в творчості Марка Кропивницького. Висвітлено символіку топонімів у поезії Лесі Українки. Розкрито ідею українського національного відродження в науковій спадщині М.Ф.Сумцова. Розглянуто жанрові особливості притчі.

Висвітлено різні аспекти історико-літературного процесу в Англії доби Відродження. Значну увагу приділено спогадам Дж. Горсея про Росію, поетиці заголовку останнього конні-кетчерівського памфлету Р.Гріна "Передвісник Чорної книги" (1592 р.), специфіці інтерпретації біблійної притчі про блудного сина у трагікомедії Джорджа Гасконя "Дзеркало виховання" (1575 р.).

Проаналізовано творчість лауреата Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка В.Шевчука. Висвітлено прозу сучасного українського письменника в координатах світової, насамперед, європейської літератури. Охарактеризовано засоби творення Шевчукової художньої мікрогалактики - витвореного його уявою художнього універсуму як моделі дійсності. Особливу увагу приділено застосуванню барокових компонентів універсальної картини світу, витворенню "паралельної дійсності" у просторі притчі, буттєвому пласту поетики як віддзеркаленню екзистенціалізму. Простежено шлях літературного героя від екзистенційної "естетики абсурду" - через "естетику протистояння" - до метафоричного закону піраміди.

Розглянуто питання теорії літератури доби середньовіччя, ренесансу, бароко, просвітництва, української класичної літератури. Висвітлено рецепцію теорії інтертекстуальності в українському літературознавстві, методологічні аспекти проблем стильової періодизації історії української літератури. Проаналізовано образ сонця як джерела життєдайної сили у прозі Г.Сковороди, типи образної предикативності у Біблії та агіографічних творах, біблійні притчі та їх обробки як першоджерела української літературної притчі, жіночі образи в українській міфології та давньоукраїнській літературі. Висвітлено питання рецепції античного міфу про Ікара в українській поезії модернізму кінця ХІХ - початку ХХ ст., моделювання метаміфу світової гармонії у повісті "Тіні забутих предків" М.Коцюбинського, духовний потенціал прози Лесі Українки, поетику авторського наративу у новелах В.Стефаника.

Рассмотрены вопросы теории литературы эпохи средневековья, ренессанса, барокко, просветительства, украинской классической литературы. Освещены рецепция теории интертекстуальности в украинском литературоведении, методологические аспекты проблем стилевой периодизации истории украинской литературы. Проанализированы образ солнца как источника жизненной силы в прозе Г.Сковороды, типы образной предикативности в Библии и агиографических произведениях, библейские притчи и их обработки как первоисточники украинской литературной притчи, женские образы в украинской мифологии и древнеукраинской литературе. Освещены вопросы рецепции античного мифа об Икаре в украинской поэзии модернизма конца ХІХ - начала ХХ ст., моделирования метамифа мировой гармонии в рассказе "Тени забытых предков" М.Коцюбинского, духовный потенциал прозы Леси Украинки, поэтика авторского нарратива в новеллах В.Стефаника.

Висвітлено життєвий і творчий шлях видатного українського письменника П.Куліша, розглянуто його поезію від архаїки до міфо-історичної топіки, з'ясовано його роль в Кирило-Мефодіївському товаристві. Проаналізовано вплив П.Плєтньова на перцепцію О.Пушкіна в морально-естетичній свідомості П.Куліша. Висвітлено особливості опису притчі в романі письменника "Чорна рада", а також його перекладацької діяльності. Вміщено архівні матеріали зі спадщини письменника, зокрема, листування з Борисом Грінченком та Митрофаном Дикаревим.

Розглянуто питання теорії літератури і компаративістики, історії української та зарубіжної літератур. Розкрито теоретичний аспект моделювання світу в творах українського середньовіччя. Описано принципи драматизації притчі у сакральних текстах, ключові мотиви історіософської семантики у творчості Т.Г.Шевченка і польських романтиків, світ природи у міфологічних образах драми-феєрії "Лісова пісня" Л.Українки, феномен смерті в новелі М.Коцюбинського "На острові". Значну увагу приділено українській поезії та прозі ХХ ст. Наведено основні критерії натурфілософського буття та розглянуто проблему пошуку гармонійної особистості в поезії українського поета А.Казки. Висвітлено питання семантики матеріального та духовного в творчості В.Підмогильного. Проаналізовано жанрово-стильові особливості ранньої новелістики О.Слісаренка.

Рассмотрены вопросы теории литературы и компаративистики, истории украинской и зарубежной литератур. Раскрыт теоретический аспект моделирования мира в произведениях украинского средневековья. Описаны принципы драматизации притчи в сакральных текстах, ключевые мотивы историософской семантики в творчестве Т.Г.Шевченка и польских романтиков, мир природы в мифологических образах драмы-феерии "Лесная песня" Л.Украинки, феномен смерти в новелле М.Коцюбинского "На острове". Значительное внимание уделено украинской поэзии и прозе ХХ ст. Приведены основные критерии натурфилософского бытия и рассмотрена проблема поиска гармонической личности в поэзии украинского поэта А.Казки. Освещены вопросы семантики материального и духовного в творчестве писателя В.Подмогильного. Проанализированы жанрово-стилевые особенности ранней новелистики писателя А.Слисаренко.

Розкрито основні засади наративної стратегії жанру притчі в контексті художнього наративу малої прози О.Гончара. Висвітлено тенденції у співвідношенні позицій наратора і персонажів щодо різних типів наративу, встановлено ступінь їх активності. Описано способи мовленнєвого вираження різних суб'єктних планів у структурі літературних творів, принципи та закономірності наратологічного вчення.

Раскрыты основы наративной стратегии жанра притчи в контексте художественного наратива малой прозы А.Гончара. Освещены тенденции в соотношении позиций наратора и персонажей относительно разных типов наратива, установлена степень их активности. Описаны способы речевого выражения разных субъектных планов в структуре литературных произведений, принципы и закономерности наратологического учения.

Розглянуто теоретичні та методологічні проблеми літературознавчої та мовознавчої спадщини І.Франка. Висвітлено поетику інтер'єрних описів у прозі письменника в типологічному та функціональному аспектах. Розкрито філософську основу та ідейну спрямованість поеми "Мойсей". Проведено генеалогічний аналіз жанрової своєрідності творів збірки малої прози І.Франка "Сім казок", розглянуто композиційну єдність та логіку розгортання художньої концепції збірки як сатиричної казки-притчі, енциклопедії буття підавстрійської Галичини ХІХ ст. Визначено напрямки психологічних досліджень у літературознавстві та синтезовано основні спостереження письменника щодо психологічних особливостей мистецтва слова.

Рассмотрены теоретические и методологические проблемы литературоведческого и языковедческого наследия И.Франко. Освещена поэтика интерьерных описаний в прозе писателя в типологическом и фунциональном аспектах. Раскрыты философская основа и идейная направленность поэмы "Мойсей". Проведен генологический анализ жанрового своеобразия произведений сборника малой прозы И.Франка "Семь сказок", рассмотрены композиционое единство и логика развертывания художественной концепции сборника как сатирической сказки-притчи, энциклопедии бытия подавстрийской Галиции ХІХ ст. Определены направления психологических исследований в литературоведении и синтезированы основные наблюдения писателя относительно психологических особенностей искусства слова.

Розглянуто загальні характеристики та особливості світових релігій. Проаналізовано історичні передумови виникнення, теоретичні засади та напрями розвитку буддизму, християнства та ісламу. Розглянуто основні положення священних книг світових релігій - Трипітаки, Біблії, Корану та Сунни, викладено відомості про постаті й теоретичні вчення Готами Будди, Ісуса Христа та пророка Магомета. Висвітлено історію становлення християнства та розвиток ісламу в Україні. Викладено притчі про Будду, легенди про Христа та прославляння Грааля, а також витяги з Джаммапади, Корану та Хадиси.

Рассмотрены общие характеристики и особенности мировых религий. Проанализированы исторические предпосылки возникновения, теоретические основы и направления развития буддизма, христианства и ислама. Рассмотрены основные положения священных книг мировых религий - Трипитаки, Библии, Корана и Сунны, изложены материалы о личности и теоретические учения Готамы Будды, Иисуса Христа и пророка Магомета. Освещена история становления христианства и развития ислама в Украине. Рассмотрены притчи о Будде, легенды о Христе и прославления Грааля, а также выдержки из Джаммапады, Корана и Хадисы.

Висвітлено методологічні аспекти літературознавчого синтезу, аспекти літературної модифікації Біблії та притчі. Розглянуто проблеми авторства та авторського статусу в гомілетиці, моделювання національних культур у Російській імперії. Визначено семіосферу як генератор інтра- та інтеркультурних перекладів, дуальність літературного твору в контексті проблеми наукового пізнання його буття. Описано просвітницькі модуси драматургії І. Котляревського. Проаналізовано особливості відображення соціологічних, культурологічних і психологічних концепцій початку ХХ ст. в інтелектуальному романі В. Петрова-Домонтовича "Доктор Серафікус". Розкрито філософсько-моральний аспект ранньої романістики В. Винниченка.

Освещены методологические аспекты литературоведческого синтеза, аспекты литературной модификации Библии и притчи. Рассмотрены проблемы авторства и авторского статуса в гомилетике, моделирования национальных культур в русской империи. Определены семиосфера как генератор интра- и интеркультурных переводов, дуальность литературного произведения в контексте проблемы научного познания его бытия. Описаны просветительские модусы драматургии И. Котляревского. Проанализированы особенности отражения социологических, культурологических и психологических концепций начала ХХ ст. в интеллектуальном романе В. Петрова-Домонтовича "Доктор Серафикус". Раскрыт философско-моральный аспект ранней романистики В. Винниченко.

Висвітлено проблеми національно-культурної ідентичності М. Гоголя, його творчу спадщину в контексті перекладознавства. Проаналізовано роль історичних джерел у процесі вивчення біографії М. Гоголя на уроках зарубіжної літератури. Розглянуто питання застосування діалогових технологій навчання під час вивчення повісті М. Гоголя "Тарас Бульба". Описано функції євангельської притчі у другому томі письменника "Мертві душі", художню функцію колористичної опозиції в ліричній поезії Т. Осьмачки. Розкрито сутність комізму як парадигми в англійській, німецькій та українській драматургії наприкінці ХІХ - початку ХХ ст.

Освещены проблемы национально-культурной идентичности Н. Гоголя, его творческое наследие в контексте переводоведения. Проанализирована роль исторических источников в процессе изучения биографии Н. Гоголя на уроках зарубежной литературы. Рассмотрены вопросы применения диалоговых технологий обучения при изучении повести Н. Гоголя "Тарас Бульба". Описаны функции евангельской притчи во втором томе писателя "Мертвые души", художественная функция колористической оппозиции в лирической поэзии Т. Осьмачки. Раскрыта сущность комизма как парадигмы в английской, немецкой и украинской драматургии конца ХІХ - начала ХХ ст.

Досліджено домінантні мовленнєві засоби створення образу Святого в оригінальній пам'ятці агіографічного жанру XI ст. "Житії Феодосія Печерського" (ЖФП) пера Нестора: вставки, цитати, ремінісценції, символи, притчі, ключові слова, мовленнєві формули. Шляхом аналізу специфіки літератури раннього середньовіччя (ідейного змісту, структури художніх образів тощо) теоретично обгрунтовано вибір зазначених мовленнєвих засобів у ЖФП як домінантних, розкрито їх функції, показано їх взаємодію, а також роль домінатних мовленнєвих засобів в організації твору.

Досліджено естетичну змістовність категорії "міф" у сучасній українській образотворчості. Розкрито можливості поняття міфу як посткласичного теоретичного засобу дослідження мистецтва, окреслено генетичні засади художньо-міфологічної свідомості й типологічні ознаки неоміфологізму в українському мистецтві за змістовою ознакою та на засадах міжсистемного буття символу. Досліджено поетику міфу у мистецтві (архетипу, точки зору, мовних кодів, відчуження, карнавалізації, притчі). Визначено роль неоміфологізму у сучасному українському художньому процесі як антиредукційного символотвірного механізму, засобу протистояння крайнощам культурних формалізацій.

Досліджено жанрово-стильові особливості української історичної малої прози XX ст.у контексті сучасних концепцій розвитку жанру. Установлено збіжність історичної малої прози в її жанровій еволюції, диференціації, збагаченні зображально-виражальних засобів, самобутності творчої індивідуальності авторів. До наукового обігу введено історико-літературний матеріал, який висвітлює нові відомості з історії жанрів і жанрових різновидів малої прози. Проаналізовано уявлення про еволюційні процеси, типологічні тенденції та рівень художньої цінності малих форм історичної прози. Досліджено розвиток традицій найважливіших жанрових різновидів даної прози, а саме: біографічного та документально-белетристичного оповідань, історичної легенди, історичної новели, історичної притчі.

Комплексно досліджено та проаналізовано загальні закономірності наративної стратегії малої прози О. Гончара. На підставі зіставлення особливостей таких стратегій літератури неоромантизму та реалізму, жанрових моделей притчі та сказання визначено специфіку та загальні тенденції глибинного наративу малої прози письменника у контексті ідеалістичних пошуків автора, з використанням засобів мотивного аналізу висвітлено логіку наративних моделей у текстах. З урахуванням останніх досягнень наратологічної школи досліджено художню перспективу у композиції літературних творів, запропоновано типологію наративного дискурсу у малій прозі О. Гончара. Зазначено, що наратив у тексті письменника базується на концепції діалогу відповідно до принципів жанрової моделі притчі та виявлено у гетеродієгетичному та гомодієгетичному наративах основні тенденції у співвідношенні між нараторами та персонажами. Охарактеризовано особливість суб'єктного вираження у психологічному, ідеологічному та фразеологічному контекстах часовий і просторовий аспекти наративного дискурсу у творах малої прози О. Гончара, досліджено специфіку детермінування внутрішнього світу персонажа.

Висвітлено процеси виникнення та становлення п'єси-притчі, основні елементи поетики жанру. Джерелом появи п'єси-притчі є сакральні тексти (передусім Біблія), в яких прослідковуються процеси синтезу притчевого компонента та драматичного начала. Визначено ключові етапи розвитку п'єси-притчі: священні книги, середньовічний релігійний театр, притчеподібна драматургія на межі ХІХ - ХХ ст., творчість Б.Брехта. Показано значущість кожного етапу для утвердження п'єси-притчі як жанру епічної драми. Визначено та описано комплекс атрибутивних ознак жанру, специфіку тематичного діапазону та відмінності п'єси-притчі від притчі канонічної. Викладено особливості побудови сюжету п'єси-притчі, типи п'єси-притчі залежно від первинності чи вторинності використання матеріалу. Розглянуто своєрідність дії метафори та алегорії, природу дидактичного компонента та специфіку впливу п'єси-притчі на реципієнта.

Розглянуто проблему функціонування постмодерністської модифікації жанру притчі як конструктивної основи творів сучасного британського прозаїка Д.Барнса. Здійснено систематизацію теоретичних досліджень притчі в синхронічному та діахронічному аспектах. Проведено порівняльний аналіз поетики жанрових модифікацій притчі XX ст. у контексті концепції "відкритого твору". Доведено самостійність постмодерністської притчі як жанрової модифікації. Визначено місце творчості Д.Барнса в сучасному літературному процесі. За результатами аналізу функцій допоміжних жанрових кліше масової літератури в архітекстуальній структурі романів Д.Барнса доведено визначальну роль притчі як першоелемента творів письменника. Своєрідність реалізації притчі у творчості Д.Барнса досліджено на рівні часової та просторової організації художнього світу, типології персонажів, символіки та алгоризму.

Проаналізовано специфіку історичних творів В.Шевчука в аспекті провідних тенденцій сучасної літератури: жанрового синтезу та структурування жанру в стиль. Це дозволяє визначити межі впливу притчі на трансформацію історизму, зміну причинно-наслідкових зв'язків, особливості відтворення подій та фактів у його прозі. Досліджено весь спектр притчевих модифікацій: історичні притчі, притчу як позасюжетний елемент та притчевість як характерну стильову ознаку ретроспективних творів письменника. Виявлено особливості поєднання історичної та художньої правди в історичному притчевому полотні. Запропоновано класифікацію історичних притчевих творів і власне історичних притч за домінантними принципами творення. Розглянуто вплив притчевої філософічності на ідейне навантаження художнього образу, композиційні прийоми, хронотоп, структуру сюжету та оповідну манеру його творів.

Вперше здійснено спробу історико-літературного аналізу та синтезу знань про найважливіші риси та їх зміни у притчі як жанрі та як художньому засобі з давніх часів до XIX ст. Уточнено зміст і тлумачення категорії "притча", проаналізовано її історичний розвиток, особливості модифікації та використання в українській літературі запозичених сюжетів. Простежено еволюційні зміни змісту, тематики, проблематики та ідейного спрямування притч, застосування художніх засобів (прислів'їв, приказок, афоризмів) і парабол як функціональних різновидів притч. Досліджено особливості використання притч у творах Кирила Туровського, Митрополита Іларіона, Данила Заточника, Василя Суразького, Клірика Острозького, Івана Вишенського, А.Радивиловського, І.Максимовича, Г.Кониського, С.Величка, С.Полоцького, Г.Сковороди та деяких анонімних зразках ("Притчі про жіночу злобу", "Притчі про витязя і про смерть", "Варіант малоросійський "Притчі про витязя і про смерть", безіменній притчі про цигана й хазяїна з трагікомедії Г.Щербацького "Фотій". Визначено найважливіші закономірності процесів зародження та становлення української літературної притчі. З'ясовано, що до XVI ст. переважала практика переробки запозичених сюжетів, перші зразки самостійних літературних творів даного жанру з'являються у XVII - XVIII ст; у X - XVI ст. зміст притч позначений відвертою християнською моралізацією, а у XVI - XVIII ст. їх тематику збагачено світськими і філософськими сюжетами. Найкращі зразки притч і парабол представлено у творчості Г.Сковороди.

Визначено особливості роману-притчі та повісті-притчі, дві функції традиційної притчі у структурі великої прози: як ідейного центру твору та засобу поглиблення зображуваного. Виявлено залежність жанрових ознак "вбудованих" притч від функції, яку вони виконують у художньому творі. Розглянуто "химерну" стильову течію в українській літературі, характеристики притчеподібних творів (або нової якості художніх творів - притчевості).