Розглянуто проблеми найманої праці у контексті соціальних перетворень 20-х років ХХ ст., у період відродження ринкових відносин за часів непу. Зазначено, що вперше проблеми обговорення регулювання праці наймитів порушувались на Першій Всеукраїнській конференції профспілок робітників, що працювали в системі агросектору. Конференція прийняла постанову про регулювання заробітної платні наймитів через так звані "трудові договори", що повинні були укладатися за допомогою спеціально створеного секретаріату, до складу якого входили і наймити. Досліджено еволюційний процес надання пільг і привілеїв наймитам, побутові умови їх життя та праці. Наведено статистичні відомості про заробітну платню найманих робітників у 19 - 20-х рр. в Україні. Простежено регіональні особливості, пов'язані з різним рівнем господарської міці найманців, а також їх низькою кваліфікацією. На підставі статистичних даних доведено, що в окремих регіонах України внаслідок своєрідних природно-кліматичних умов, особливостей кадастру тощо, використання праці найманців (зростання працевитрат або їх зниження) та рівень ефективності праці був відмінний. Аналіз проблем найманої праці в українському селі в період непу засвідчив, що впорядкування соціально-господарських відносин мало важливе значення для забезпечення надійних важелів соціальної стабільності та достатньо гармонійних відносин між різними прошарками та верствами українського селянства.

На документальній основі вперше досліджується історія виникнення і формування маловідомого складника збройних сил Гетьманщини - охотницького (найманого) війська. Автор детально висвітлює структуру, організацію і принципи комплектування найманих полків. Особливу увагу приділено військовому мистецтву та бойовій діяльності найманців.

Визначено місце та роль соціально-станової, релігійної самосвідомості у найманській ідеології козаків та її вплив на формування у них національної свідомості. Досліджено розвиток організації та внутрішньої структури найманих козацьких підрозділів, що входили до складу різних європейських військових систем. Наведено характеристику видів та типів ручної вогнепальної, холодної та метальної зброї, артилерії, захисного спорядження, яким були озброєні козаки-найманці. Вміщено інформацію про оснащення козацьких загонів, які наймалися на іноземну службу. Висвітлено аспекти, що стосуються видів військової служби, яку виконували наймані козаки, а також використання їх під час ведення "приватних" та "економічних" воєн. Охарактеризовано військове мистецтво (тактику і стратегію) козаків-найманців у тих воєнних конфліктах, в яких вони брали активну участь.

На підставі вивчення великого комплексу джерел і наукової літератури проаналізовано процес формування військового найманого контингенту зі Східної та Північної Європи у складі візантійської армії X - XII ст., його структурно-функціональні характеристики та роль у внутрішній і зовнішній політиці Візантії. Досліджено етимологію та походження термінології, яка використовувалась для позначення зазначеного іноземного контингенту "рос", "варанги", "кульпінги". Розглянуто проблему найму вояків візантійської армії у контексті міжнародних відносин X - XII ст. Показано значення у політиці Русі, країн Скандинавії та Британських островів угод з Візантією щодо війського намйу. Виділено типові форми організації наймання. Досліджено фактори, які забезпечували стабільність існування контингенту: функції підрозділів, систему підпорядкування, юридичний статус, розміщення, оплату особового складу та інші фактори матеріальної мотивації, духовний вплив візайнтійської церкви на іноземних вояків, образ найманців у свідомості мешканців Візантійської імперії. Показано піклування візантійських імператорів про боєздатність саме цього іноземного контингенту, який використовувався у складі польових армій та у гарнізонній службі, та з якого набиралися гвардійські частини. Визначено етапи діяльності контингенту росів і варангів за змінами в його етнічному складі та структурних характеристиках.

Висвітлено питання розвитку найманства за фармаційним підходом, причини виникнення даного явища, визначення поняття найманця й ознаки такої категорії осіб, міжнародно-правової регламентації боротьби з найманством. Досліджено проблему боротьби з найманством на міжнародному рівні, зокрема, застосування щодо правопорушників норм, які регламентують боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців. Розглянуто діяльність міжнародних організацій і співробітництво держав у боротьбі з найманством. Показано проблему формування реальних міжнародних і внутрішніх механізмів боротьби з найманством.

Встановлено, що актуальність боротьби з найманством зумовлена фактами застосування найманців не лише у збройних конфліктах між державами й у внутрішньодержавних конфліктах, а й у виконанні терористичних актів міжнародними злочинними організаціями. Досліджено окремі питання виникнення найманства, його розвиток у країнах давніх цивілізацій та в Україні. Висвітлено зміну ставлення щодо найманства з боку владних структур держави протягом історичного розвитку. Проаналізовано відповідність чинного вітчизняного законодавства положенням актів міжнародного гуманітарного права. Запропоновано зміни щодо чинного законодавства України.

Установлено, что актуальность борьбы с наемничеством предопределена фактами применения наемников не только в вооруженных конфликтах между государствами и во внутригосударственных конфликтах, но и в исполнении террористических актов международными преступными организациями. Исследованы отдельные вопросы возникновения наемничества, его развитие в странах давних цивилизаций и в Украине. Освещено изменение отношения относительно наемничества со стороны властных структур государства в течение исторического развития. Проанализировано соответствие действующего отечественного законодательства положением актов международного гуманитарного права. Предложено изменения относительно действующего законодательства Украины.

Висвітлено історію становлення українського абсолютизму 1687 - 1709 рр., проаналізовано зміни у складі урядовців гетьманщини після Коломацької ради 1687 р. Наведено відомості про життя та діяльність соратників і прибічників гетьмана І. Мазепи (найближчих довірників, родичів, свояків, представників таємної та прозорої дипломатії, військових товаришів, однодумців і спільників, найманців, партнерів з Правобережної України, запорожців і духовних побратимів). Розглянуто політичні погляди соратників І. Мазепи у 1707 - 1709 рр. Наведено матеріали про невдалу спробу змістити гетьмана у 1707 - 1708 рр., антимосковське повстання (1708 р.) та двовладдя у гетьманщині.

Освещена история становленя украинского абсолютизма 1687 - 1709 гг., проанализированы изменения в составе правителей гетманщины после Коломацкого совета 1687 г. Даны сведения о жизни и деятельности соратников и приверженцев гетьмана И. Мазепы (наиболее близких доверенных лицах, родственниках, свояках, представителях тайной и прозрачной дипломатии, военных товарищах, единомышленниках и сообщниках, наемниках, партнерах с Правобережной Украины, запорожцах и духовных побратимах). Рассмотрены политические взгляды соратников И. Мазепы в 1707 - 1709 гг. Изложены материалы о неудачной попытке смещения гетьмана в 1707 - 1708 гг., антимосковском восстании (1708 г.) и двоевластии в гетманщине.

Вперше здійснено комплексний аналіз груп русів найманців і союзників у Візантії. Простежено відображення соціального та правового статусу найманців і союзників у русько-візантійських договорах, проведено текстологічну реконструкцію оригіналів договорів. Досліджено групи "хрещених росів" і "воїв" княгині Ольги у середині X ст., встановлено їх функції, склад, формування та структуру. Вперше досліджено перебування "родичів" князя Володимира Святого на візантійській службі у першій чверті XI ст.

Розглянуто роль кельтських найманців у збройних силах еллінських держав Середземномор'я та Причорномор'я. Визначено причини цього явища, приблизний чисельний склад загонів, джерела їх поповнення. Увагу приділено проблемі перебування кельтських найманців на службі Боспорського царства у III - I ст. до н.е.

Досліджено етнічний склад і міжетнічні взаємини серед особового складу постійних військових гарнізонів і підрозділів ополчення генуезьких колоній Криму у XIV - XV ст. Розглянуто соціальний статус "milites" та їх правові відносини. Розкрито деякі важливі причини соціального невдоволення та виступів найманців у 50 - 70-х роках XV ст.

Проаналізовано стан сухопутних сил Афінського полісу та зміни, які відбувалися в афінському війську під впливом подій Пелопоннеської війни. Увагу приділено питанням тактики фаланги, легкої піхоти та кінноти в бою, аналізу інституту найманців в полісному війську.

Проаналізовано систему найму до англійського війська, визначено поняття "найманець" для пізньосередньовічної армії англійського королівства. Окреслено основні переваги нової системи вербування солдат. Розкрито внутрішню структуру найманих загонів і їх командний склад. Виокремлено основні складові військових загонів - латники, лучники та некомбатанти. Висвітлено етно-соціальну базу англійських збройних загонів. Показано побут і повсякденне життя найманців та описано види матеріального заохочення вояків. Охарактеризовано еволюцію озброєння та захисного спорядження.

Мета дослідження - представлення шляхів формування мультикультурної шляхетської спільноти на території Поділля (від 1434 р. Подільського воєводства), яке була найсхіднішою провінцією Польського королівства. Дослідницька методологія базується на принципах системності та міждисциплінарності. Використано такі загальноісторичні метеди: історіографічний, термінологічний, біографічний, просопографічний, генеалогічний та лінівістичного аналізу. У дослідження на підставі аналізу ймовірних місць походження шляхтичів, що отримували земельні надання на території Подільського воєводства за правління Владислава III у 1434 - 1444 рр., показано регіони Польського й Чеського королівств, звідки вони переселялися на східний кордон тогочасної Європи, а саме Малопольща, Мазовія, Великопольща, Моравія, Силезія. Найвіддаленішим місцем, звідки походили ці шляхтичі, були Моравія та Велюнський повіт Серадзького воєводства у Великопольщі. Решта місць походження, які можна локалізувати, віддалені від Поділля на 500 - 700 км. Для другої половини XV ст. виділено кілька етнічних і соціопрофесійних груп, з яких поповнювалася подільська шляхетська спільнота. Це військові найманці, що походили насамперед із території Чеського королівства, де на той час завершилися Гуситські війни. У середині та другій половині XV ст. Більшість із "нових подолян" осіла на Поділлі, а у другому і третьому поколіннях уже вважалися своїми в місцевій шляхетській спільноті. Висновки: з'ясування ймовірних місць походження прибулої у XV ст. на територію Поділля шляхти показує, що походила вона практично з усіх регіонів Польського королівства. Помітною групою на Поділлі у той час стали військові. Неможливість польського короля забезпечит и військо своїми підданими змушувала наймати вихідців із Чеського королівства. Частина з них після завершення служби осідала на Поділлі. Також у той час існувала можливість зміни соціального статусу для міщан, котрі завдяки військовій службі могли стати шляхтичами.

Подано стислий огляд генезису проблеми ставлення до полону та до військовополонених. Для вирішення поставлених у роботі завдань обстежено 694 колишніх військовополонених, яких було звільнено з полону впродовж 2015–2019 років (643 особи (92,7 %) – військовослужбовці Збройних Сил України та 51 особа (7,3 %) – бійці добровольчих батальйонів). Проведений аналіз дозволив поділити сучасний військовий полон на три основні види: «військовий підрозділ», «професійні найманці» та «бандформування». Встановлено основні стадії військового полону. Визначено фази військового полону. Виявлено інституційне середовище, яке складає простір полону. Визначено психологічні особливості командирів підрозділів, у полоні яких перебувають українські військовослужбовці, та виділені основні типи катів, які застосовують незаконні методи впливу. Розроблено соціально-психологічну модель наслідків військового полону, виділено рівні психологічних феноменів, що входять до складу цієї моделі. Визначено стратегію, основні завдання та принципи реінтеграції колишніх військовополонених до умов мирного життя.

На основі дослідження комплексу питань, що виникають під час розслідування умисних вбивств військовослужбовців, які вчинені в умовах проведення бойових дій, сформульовано наукові положення та одержано результати, що в сукупності спрямовані на вирішення важливого наукового завдання в галузі криміналістичної методики, розроблено практичні рекомендації щодо збирання доказів у кримінальних провадженнях зазначеної категорії справ. Дисертація є першим комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем криміналістичної характеристики та розслідування умисних вбивств військовослужбовців під час проведення бойових дій, з урахуванням сучасного стану кримінального процесуального законодавства та правоохоронної діяльності. На підставі аналізу стану розслідування умисних вбивств військовослужбовців під час проведення бойових дій окреслено такі характерні риси: стабільно негативна тенденція до вчинення умисних вбивств військовослужбовців під час проведення бойових дій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, що пов'язано із веденням бойових дій в зоні операції Об'єднаних сил; збереження значної кількості корисливо-насильницької злочинності; груповий характер становлять вбивства, які вчиняються на організованій і професійній основі, що пов'язані з убивствами з використанням вогнепальної зброї, вибухових пристроїв; учинення вбивств військовими іноземних держав, які мають професійні навички ведення бойових дій (снайпери, найманці) тощо.

Здійснено археографічну публікацію корпусу джерел, які стосуються приведення до присяги на вірність потенційному монарху, малолітньому сину Петра І Петру Петровичу, Охотницьких полків (найманців) 1718 р. Наведено списки трьох Компанійських полків: Карпа Часника, Василя Чуги, Андрія Ковбаси, Сердюцького полку полковника Гаврила Бурляя, а також сотні Василя Родіоновича, яка на той час була виділена в окремий Компанійський полк, та їхніх підрозділів (Василя Йосифовича, Федора Нестеренка, Павла Неверовського), які квартирувалися окремішньо від своїх полків. Вміщено відомості про службу компанійців полку Василя Чуги від 25 січня та 22 березня 1725 р. Подано уявлення про кількісний і персональний склад компанійців і сердюків, місця їхньої дислокації та структуру, службу товариства "Чужинного" полку від Полтавської битви 1709 р. до Низових походів (1722 - 1725 рр.). Вміщено довідки про майже 600 представників полкової і сотенної старшини та рядового товариства.

Увагу приділено міждержавним відносинам та дипломатії на Стародавньому Сході. Досліджено роль найманці в давньоєгипетському війську періоду Нового царства. Розглянуто дипломатичний статус єврейсько-хозарського листування у контексті міжнародних відносин середини Х століття. Висвітлено культурний аспект турецько-балканських відносин за часів політичної діяльності Ахмета Давутоглу (2009-2016). Проаналізовано індійсько-російські відносини в контексті війни РФ проти України. Досліджено українсько-китайське співробітництво на Одещині впродовж 1980-х років. Охарактеризовано поєднання правди та вигадки як складової творчого методу китайського письменника-реаліста Лу Яо. Розглянуто філософське вчення сходу як підгрунтя для сучасних практик емоційного інтелекту. Увагу приділено специфіці візуалізації сходу в збірці тревелогів Степана Левицького "З японського дому".

У дослідженні на основі аналізу міжнародного досвіду розглянуто проблеми залучення приватних військових компаній до участі у військових діях в сучасних умовах. Досліджено питання зміни ставлення до недержавних збройних формувань, оцінки проявів найманства з боку окремих держав і міжнародних організацій та можливості використання Україною приватних військових компаній як асиметричного інструмента протидії військовій агресії Росії. Зазначено необхідність подальшого пошуку механізмів вирішення неоднозначності у частині створення і застосування приватних військових компаній в Україні.