Досліджено історіографію стосунків Візантії та кочівників Північного Причорномор'я X - XI ст. На базі широкого кола джерел розлянуто основні періоди й етапи вивчення цієї проблеми. Доведено, що зміна джерельної бази суттєво вплинула на стан її розробки. Писемні джерела до середини XX ст. були основними для дослідження, починаючи з 1960-х рр. такої ролі набули ареалогічні, нумізматичні та інші матеріальні джерела. Стан зазначеного вивчення залежав від тенденцій національних історіографій країн Центральної, Східної та Південно-Східної Європи. Дослідження частою мірою мали риси орієнталістичного дискурсу, а саме: роль кочівників в історичних подіях або замовчувалася, або висвітлювалася як негативна. Поступ світової візантивістики в цілому збігався з досягненням у вивченні проблем. Дослідження вчених з країн Південо-Східної Європи суттєво впливали на висновки представників відомих візантійських центрів. Наведено пропозиції щодо подальшої наукової розробки проблеми, зокрема, необхідності узагальнення результатів археологічних досліджень пам'яток кочівників на території країн басейну Дунаю, ширшого залучення східних і латиноамериканських писемних джерел, даних палеоантропології.

Розглянуто питання формування та функціонування зони контактів між осілим і кочовим населенням у південному порубіжжі Київської Русі у кінці І - на початку ІІ тисячоліть н. е., що мало аналогії на цих землях й у інші історичні періоди (скіфи - землероби І тисячоліття до н. е., запорізькі козаки - кримські татари пізньосередньовічних часів). Зазначено, що такий історичний феномен неодноразово фіксувався також на інших територіях у різні хронологічні періоди й одержав назву Великого або Степового Кордону (Велика Китайська Стіна, переселенці та індіанці американських прерій тощо).

Рассмотрены подбойные погребения кочевников XII - XIII вв., которые группируются в бассейне среднего течения Северского Донца. Объединяет их конструкция могилы - с подбоем, помещение покойника в выдолбленную колоду, наличие оружия в погребении, помещение в могилу, как правило, целого занузданного коня на животе с поджатыми ногами, отсутствие следов жертвенной пищи. Таким образом, данные погребения относятся к одному типу и находят аналогии как в Поросье, куда переселилась часть кочевников, перейдя на службу к русским князьям, так и на Алтае в среде древних тюрок. Автор сознательно не учитывал так называемые "одиночные" погребения кочевников развитого средневековья, поскольку они не дают практически никакой информации ни о времени погребения, ни об этнической принадлежности покойника. Что касается подбойных погребений, то они могут указывать на довольно высокий социальный статус покойника, о чем говорит сравнительно богатый погребальный инвентарь, но в то же время они выступают и этническим маркером, поскольку способы помещения коня в могилу, да и сами погребальные конструкции кочевников развитого средневековья значительно отличались. Подбойные погребения в среднем течении Северского Донца датируются половецким временем, их можно связать с так называемым донецким объединением половцев, которое кочевало здесь в этот период.

Рассмотрен ассортимент изделий из кости и рога, выявленных при исследовании Донецкого городища. В большом количестве здесь были найдены костяные и роговые накладки для снаряжения лучника, а также рукояти ножей и других инструментов. Некоторые рукояти оказались покрыты изящным орнаментом, тогда как в быту использовались в основном простые, неорнаментированные орудия труда. Это говорит о возможном изготовлении этих изделий для продажи. На промышленные масштабы производства обозначенных вещей указывают также остатки нескольких косторезных мастерских, которые явно работали на заказ, а не только обслуживали жителей городища. Одна из мастерских даже специализировалась на изготовлении луков. Выгодное расположение Донецкого городища на торговых путях способствовало развитию торговых связей жителей городища с другими регионами. Донецкие ремесленники вполне могли обеспечивать своей продукцией половецкие племена, которые кочевали ниже по Донцу. Об этом говорят находки аналогичных вещей в кочевнических погребениях бассейна среднего течения Северского Донца. Костяные орнаментированные накладки на луки, колчаны и налучья были характерны для быта кочевого населения, а не жителей Древнерусского государства. Подобные торговые связи населения Донецкого городища и жителей Степи позволяют с новых позиций взглянуть на взаимоотношения половцев и Руси, которые в историографии часто представляются как вечное противостояние и борьба оседлых земледельцев и кочевников-скотоводов.

Материалы раскопок у с. Васильевка Новотроицкого р-на Херсонской обл. дают возможность отнести раннетюркские погребения 1 и 2 кургана 2 к IV хронологичной группе, разработанной А. К. Амброзом классификации кочевнических комплексов конца VI - VII века. Особенности погребального обряда наряду с относительнот богатым инвентарем, включающим раскошные драгоценные поясные и обувные ременные гарнитуры, свидетельствуют о принадлежности погребенных воинов к представителям тюркской знати. По мнению ряда ученых, ювелирные геральдические ременные накладки изготовлены византийскими мастерами крымских провинций. Вопрос об этносе, рассмотренных выше кочевников, остается открытым для дискуссий.

Дисертація присвячена проблемі впливу доісламських вірувань на формування духовної культури та побуту кримських татар і ногайців. На основі широкого кола писемних джерел, археологічного матеріалу та матеріалів польових етнографічних досліджень здійснено комплексне дослідження релігійно-світоглядної системи цих народів, визначено ступінь вкоріненості серед них ісламу. Вперше виділено дві системи харчування кримських татар і ногайців, які значно відрізняються між собою. Аналіз цих моделей та їх порівняння з ісламськими джерелами показав, що кочівники ногайці меншою мірою, ніж осіло-землеробські кримські татари, дотримувалися ісламських харчових заборон, що свідчить про існування у них двох етнокультурних моделей - неісламської тюркської кочової та ісламізованої осіло-землеробської. Вперше розглянуто основні етапи розвитку давньотюркського поховального обряду й охарактеризовано поховально-поминальний комплекс сучасних кримських татар, виділено доісламські уявлення, охарактеризовано їх семантичну спрямованість. У культовій практиці зазначених етнічних спільнот виділено та детально охарактеризовано такі форми народного, побутового ісламу, як "азізізм" і "дуваїзм", які виникли в результаті синтезу ісламу з домусульманськими релігійними уявленнями, також розглянуто різні магічні практики, ворожба та ін.

Памятники золотоордынского времени за последние годы стали хорошо известны в степных районах Полтавщины - в низовьях Сулы, Псла, Сухого Кобелячка, Ворсклы и Орели. Днепровские, Пселская и Ворсклинская переправы, действовавшие в эпоху развитого и в начале позднего средневековья, обусловили появление здесь стойбищ кочевников, обеспечивавших функционирование и охрану дорог и переправ, возможно, также работу таможен на берегах Днепра. В июле - сентябре 2003 и в 2005 гг. Охранная археологическая экспедиция Центра охраны и исследований памятников археологии управления культуры Полтавской облгосадминистрации исследовала курганы и курганные насыпи между сс. Дуканичи, Волошино и Солонцы Полтавской обл. Антропологический материал включает 46 скелетов. После обработки 46 черепов и их фрагментов (23 мужских и 22 женских, 1 - неопределенного пола) установлено, что частота подорбитного узора типа II (ПОВ-II) на черепах из Волошино низкая. Это указывает на принадлежность группы к южным европеоидам. Показатели клиновидного верхнечелюстного шва (КВШ) оказались умеренными. Затылочный индекс (ЗИ) из исследуемого могильника по процентной доле повышен (восточное направление связи); Задневисочный шов (ЗВШ) на черепах исследуемой группы отсутствует, что указывает на ее европеоидность. По данным умеренного индекса поперечно-небного шва (ИПНШ) можно считать исследуемую серию пребывающей на стыке между европеоидными и монголоидными показателями по данному признаку, но тяготеющую к европеоидным популяциям. Проценты надорбитных отверстий (НО) на черепах повышены, что указывает на восточный вектор связей этой группы людей. По данным многомерного анализа главных компонент выявлено, что исследуемая серия черепов из Волошино XIII - XIV вв. больше тяготеет к половецкой группы XI - XIII вв. из Донецкой обл. и населению Нижнего Поднепровья (Мамай Сурка XII - XV вв.).

Робота присвячена комплексній характеристиці літописного давньоруського Поросся, реконструкції процесу його виникнення та функціонування як окремого літописного історико-соціального організму давнини на півдні Київської землі. Система заселення Поросся виникла на початку XI ст. завдяки зусиллям великокняжої влади, спрямованим на зміцнення системи оборони Києва через укріплення (городища та Змієві вали) та заселення Поросся. Це зумовило поліетнічність мешканців регіону (''ляхи'', балтське населення, кочівники). У другій половині XI ст. кочівники стають частиною системи оборони. У середині XII ст. формується дуальна структура населення Поросся: осілі ''поршани'' та союз ''чорних клобуків''. Реконструйована система заселення давньоруського Поросся складається з 160-ти давніх населених пунктів і моделі шляхів сполучення. Для періоду ХІІ - першої половини XIII ст. кластерний просторовий аналіз дозволив виділити шість територіальних груп пам'яток: канівську, корсунську, торчесько-богуславльську, юр'євську, неятинську та кошівську. Вони є адміністративно-територіальними утвореннями у складі Поросся, центрами яких є літописні населені пункти. Представлено основні характеристики Поросся як історико-соціального організму давнини.

Актуальність статті зумовлено декількома трендами постінформаційного суспільства: переходом переважної більшості економічних агентів зі сфери виробництва та послуг у цифрову форму (діджиталізацію); використанням засобів мобільних комунікацій (програмного й апаратного забезпечення), складних розосереджених мереж (інтернету предметів) та технологій віртуальної і доповненої реальності й елементів штучного інтелекту (віртуалізації); тотальною міграцією інформаційних і маркетингових стратегій у різноманітні цифрові соціальні мережі (цифрова соціалізація). Тренди діджиталізації, віртуалізації та соціалізації є прямими наслідками глобалізації економічних зв'язків та ринку праці та досягнень комп'ютерних наук. Наслідком цих трендів є підвищений темп старіння навчальної інформації, що вимагає розроблення нових форм навчання і динамічних електронних підручників. У вітчизняній фаховій літературі досі не унормовані терміни щодо класифікації видів і типології педагогічного дизайну з використанням мистецтва мультимедіа. Science art розглянуто як галузь сучасного мистецтва, що виникла на перетині художнього, наукового та технологічного розвитку і пізнання. Зазначено, що цей феноменом людської культури реалізується за допомогою комп'ютерних технологій. Проаналізовано твори цифрових художників, що створюють роботи для цифрових гаджетів із використанням графічного планшету iPad та засобів графічного дизайну від Adobe, Microsoft Surface. Перелічено нові професії: цифрові художники, дизайнери цифрових ландшафтів, цифрових інтер'єрів, цифрові кочівники, а також дизайнери освітнього середовища, що забезпечує позитивне емоційне тло навчання. Сформульовано визначення неперервної дизайн-освіти та зазначено її рівні: початкова, загальна, профільна, професійна (професійно-технічна), передвища і вища. Згідно з "теорією поколінь" визначено складові колективного множинного інтелекту дизайн-обдарованого покоління Z (1997 - 2010 рр.): практичну (предметно-маніпуляційну), емоційну (художньо-естетичну), академічну (вербальна-знакову). Запропоновано здійснювати підготовку фахівців, здатних до створення зразків цифрового мистецтва не лише для художників, а й для дизайнерів, а у вужчому сенсі - для майбутніх викладачів закладів вищої спеціалізованої освіти. В умовах цифрового суспільства вони покликані розвивати напрям спеціалізованої освіти (мистецької, наукової, спортивної, військової), передбачені Законом України "Про освіту" (ст. 21) для обдарованих осіб з високо розвиненими природними здібностями.