Розглянуто проблему формування ансамблевих основ жанру віолончельної сонати в творчості Л. ван Бетховена. Нововведеннями Бетховена є використання поліфонічних засобів музичного розгортання в сонатно-симфонічному циклі й ансамблевий тип мислення композитора. Перша соната op. 102 дає уявлення про бетховенські принципи в камерно-інструментальному жанрі пізнього періоду.

На основі ретельного і всебічного вивчення автографів А.Кос-Анатольського вперше оприлюднена вся його творча спадщина з домашнього архіву. Подано систематичний анотований опис музичних творів композитора. Вміщено усі, незалежно від форми та змісту, нотні і ненотні матеріали: автографи нот, поетичних текстів, друки, копії, листи, нотатки, тексти сценаріїв та інші документи, які зберігаються у домашньому архіві композитора. Показано різні етапи праці А.Кос-Анатольського над творами. Опис кожного автографу містить назву твору (подану згідно з автографом), формат рукопису і кількість заповнених нотним чи поетичним текстом сторінок. Усі рукописні матеріали згруповано за назвами творів і систематизовано за видами і жанрами рукописів.

Розглянуто деякі аспекти зовнішньополітичної діяльності держави Б.Хмельницького у зарубіжній історіографії. Проаналізовано вплив військових і релігійних чинників на результат битви під Берестечком. Досліджено Берестейську битву в контексті відродження національно-державницьких традицій сучасної української історіографії. Детально охарактеризовано діяльність визначного військового стратега І.Богуна. Висвітлено тему героїки визвольної боротьби українського народу у творчості українських композиторів: М.В.Лисенка, К.Стеценка, С.Людкевича, Л.Ревуцького та ін.

Розкрито тему формоутворення в сучасній українській музиці, зокрема, в творчості композиторів Харкова С.Пілютикова та Ю.Алжнєва. На основі порівняльного аналізу різних стильових композицій визначено загальні закономірності варіантної форми як композиційного цілого: саморух заданої звукової ідеї, первісне інтонаційно-конструктивне утворення; взаємна функціональна рівність варіантів; інтонаційне та структурне проростання, що грунтується на функціональній подібності: від ядра (теми) до цілого (частина, цикл); принципова відкритість до якісного оновлення первісної ідеї, до взаємодії з іншими принципами тематичного розвитку та множинність її вирішень; принципова відсутність обмежень паретворення; зниження чіткої межі структурованості і розвитку форми, за якої межа між експозиційним і розвиваючим викладенням виявляється умовною; розширення семантичних та драматургічних функцій, перехід із однієї функції до іншої.

Проаналізовано хорові твори М.Кармінського - значний внесок у розвиток хорового мистецтва України. Жанри, пов'язані з літературним текстом, складають ядро спадщини композитора. Перші кроки роботи М.Кармінського в синтетичних жанрах починаються зі співробітництва з Харківським театром юного глядача, який став своєрідною лабораторією творчих пошуків, вплинув на його формування як театрального композитора. Домінантою творчості М.Кармінського є пісня. Жанр пісні приваблював композитора своїми виразними можливостями синтезу музики та слова. Логічним був перехід від музики драматичних спектаклів до музики у кінематографі, де реальність, зримість образів художніх фільмів відточувала індивідуальність композитора.

Проаналізовано процес поширення протестантської музики в Західній Україні, який розпочався у XVII ст. Даний процес розвивався за двома напрямами: у творчості професійних композиторів і в релігійних народних співах (псалмах, колядках тощо). Надано характеристику музики тих композиторів, які були так чи інакше пов'язані з протестантизмом. Зроблено акцент на важливій ролі цієї музики і співів у поширенні протестантизму та створенні протестантських конфесій у Західній Україні.

Досліджено зародження та розвиток дитячого хорового виховання та шкільної хорової пісні в Україні. Розглянуто деякі аспекти багатоголосного хорового співу. Проаналізовано хорову творчість українських композиторів другої половини XIX - середини XX ст. для дітей: С.І.Воробкевича, М.В.Лисенка, М.Д.Леонтовича, К.Г.Стеценка, Я.С.Степового, С.П.Людкевича та ін.

Наведено перше повне зібрання музикознавчих і фольклористичних праць видатного українського композитора й музикознавця С.Людкевича, написані чи виголошені ним від кінця ХІХ до початку 70-х рр. ХХ ст. Запропоновано дослідження, статті та виступи з питань музичної естетики й стилістики; про музику й поезію; про українських та російських композиторів і виконавців. Включено праці з фольклористики, статті про церковну музику, висвітлено питання музичного шкільництва, педагогіки та теорії музики, а також наведено статті про музичне життя Західної України. Відтворено реальну картину музичного, культурного та суспільного розвитку Галичини.

Проаналізовано розвиток російської композиторської школи кінця XIX ст. на прикладі твору "Іоан Дамаскін" С.І.Танєєва. Охарактеризовано творчі пошуки композитора. Зроблено припущення, що композитор суто асоціативно звернувся до норм і форм музичного мислення, повністю підвладного "релігійному відчуттю" світу. А саме - контрапунктивних прийомів і форм музичного написання, притаманних західноєвропейській поліфонії XVII - XVIII ст., звучанню хоралу.

Театралізація хорових творів - нове явище в сучасному хоровому виконавстві. Це процес реалізації ідеальної, слухової, моторико-пластичної, графічної або вербальної моделі руху в сценічному виконанні музичного твору, в результаті якого створюється вторинний, відносно авторського задуму, художній об'єкт, синтетичний за своєю формою та синкретитичний за суттю, оскільки він є продуктом єдиного та неподільного, психологічно зумовленого процесу музичної орієнтації. Наведено схему колективного виконання твору "композитор - виконавець - слухач - диригент".

Визначено творчий внесок українських композиторів у вітчизняну та зарубіжну культуру, а також проаналізовано діяльність іноземних композиторів, які з великою повагою ставилися до історії, культури, фольклору та побуту України (М.І.Аладов, Л.О.Бакалов, О.І. Барамішвілі, Г.А.Бобинський, О.П.Бородін, Є.П.Макаров, М.П.Мусоргський, М.Г.Фрадкін, П.І.Чайковський та ін.). У біографічній частині вказано прізвище, ім'я (для східних слов'ян і по-батькові) композитора, місце народження та смерті, дані про спеціальну освіту, наукові ступені, вчені та почесні звання, а також лауреатські відзнаки.

Висвітлюється життя та діяльність видатного українського композитора і диригента, засновника національної оперети - Олексія Рябова, який створив понад 30 музичних комедій та оперет ("Коломбіна", "Сорочинський ярмарок", "Майська ніч", "Весілля в Малинівці", "Червона калина" та ін.). Повідомляється, що з його багатогранною мистецькою діяльністю пов'язані становлення і формування Київського державного театру оперети і Харківського українського театру музичної комедії. Підкреслюється, що численні втілення самобутніх творів О.Рябова на багатьох сценах України та зарубіжних театрів сприяли високим художнім досягненням і широкому визнанню української музично-театральної культури.

Розглядаються питання "теорії історії" та "історії теорії" музики, естетика інформаційних систем художньої культури у смислотворчій педагогіці становлення (асоціативні рівні категорії смислу). Повідомляється про музикальність художньої виразності творів мистецтва. Висвітлюється типологія канта у творах композиторів XIX ст., редакційні інтерпретації шести віолончельних сюїт І.С.Баха, особливості перехідного періоду в становленні та еволюції виконавчої школи та ін.

Праця присвячена творчій постаті одного з найвідоміших сучасних українських композиторів Мирослава Скорика в музичному контексті епохи. Поданий найширий огляд творчості митця до сьогоднішнього дня: на порозі зрілості (1955-1964), нова фольклорна хвиля (1965-1972), шлях до класичної досконалості (1973-1978), під знаком неоромантизму (1982-1983), в лабіринтах стильової гри (1986-1997).

Збірник присвячено видатному композитору другої половини ХХ ст. М.Скорику. Детально проаналізовано естетичні, теоретичні та загальнокультурні погляди митця. Окремі розділи присвячено пісенній та оперетовій спадщині композитора, а також ролі джазу в його творчому доробку.

Розглянуто тенденції мистецтва 1980 - 1990-х рр. у контексті української культури, процес становлення національної музичної мови, проблеми формування наукової еліти у галузі мистецтвознавства. Висвітлено здобутки українських композиторів у художньому кінематографі повоєнних років, місце вітчизняного хорознавства у соціокультурному контексті. Окрему увагу приділено деяким аспектам театрального мистецтва, культурології, мистецтва кіно й образотворчого мистецтва.

Монографію присвячено автору національного гімну, композитору М.Вербицькому (1815-1870) - одному з піонерів музичної творчості в Галичині ХІХ ст. Висвітлено його життєвий шлях та творчу діяльність, особливу увагу приділено творчості композитора, спрямованої на написання церковних творів, музики до театральних вистав, хорів, солоспівів, інструментальних і симфонічних жанрів.

Рассмотрена содержательность художественного текста как одно из оснований для его типологизации, роль сигналов эмотивности в интерпретации художественного текста. Проанализированы проблемы эволюции женских образов в литературе и живописи 1730 - 50-х гг., развитие театрального конструктивизма, импликации и экспликации в художественном тексте. Охарактеризована православная церковная обрядность как явление культурного фона в художественном мире С.Есенина, синкретизм литературного и скульптурного символизма в скульптуре "Лазарь" А.Архипенко, визуализация вербальных концептов в творчестве современных американских композиторов, тема света и покоя у М.Булгакова в контексте русской и украинской культуры.

Висвітлено різнобічні грані духовного перетворення сучасного буття у його протиріччях, філософські проблеми музикознавства в онтологічному й аналітичному аспектах. Проаналізовано драматичні та трагічні долі видатних одеських музикантів, композиторів, педагогів, а також питання історичного становлення музичних стилів, жанрів, стильових і фактурних понять. Наведено відомості про інструментарій, літературні та нотні джерела, склад інструментальних і хорових колективів, артикуляцію, динаміку, звуковедення. Охарактеризовано вітчизняні (у т.ч. російські) виконавські та педагогічні школи, серед яких - школа Г.Нейгауза, Т.Кравченко, Одеська вокальна школа, віолончельна школа у Києві.

Розглянуто актуальні проблеми та визначено провідні тенденції розвитку української музичної регіоналістики та художньої культури. Проаналізовано творчі здобутки вітчизняних композиторів і виконавців. Простежено унікальні явища, що виникають на перехресті мистецтв. Запропоновано сучасні погляди на історичне минуле. Досліджено культурну ситуацію, що виникла на рубежі тисячоліть.