Відповідно до мети проаналізовано окремі твори В. Стефаника через призму християнської моралі (10 Божих заповідей); досліджено невідповідність між уявленнями персонажів, які люблять Бога, живуть під його захистом, та їхніми вчинками, що суперечать Господнім настановам; наведено паралелі між окремими епізодами з життєпису майстра експресіоністичної новели та трагічними людськими долями на сторінках його психологічних зарисовок; на прикладі цитат із Стефааникових творів акцентовано увагу на проблемі недотримання біблійного Декалогу героями новел; систематизовано твори за гріхопадіннями та проступками покутських селян; показано трагедію людей, які перебувають на межі; окреслено причини спотворення людської свідомості, які призводять до гріха. Робота побудована на своєрідній паралелі: біблійні істини, отримані Мойсеєм на горі Синай, - доведені до відчаю, безнадії, часто суїциду та злочину, знедолені, голодні жителі покутського села, описані справжнім знавцем людської психології, співцем болю та правди В. Стефаником. Матеріалом для аналізу стала збірка-підсумок першого періоду творчості В. Стефаника - книжка вибраних творів "Моє слово", до якої ввійшли новели з попередніх збірок: "Синя книжечка", "Камінний хрест" і дві нові новели "Моє слово" та "Суд".

Наведено інформацію про життя, суспільно-політичну діяльність, наукову спадщину літописця української революції 1917-1920 рр. Павла Оникійовича Христюка. 1

Досліджено та систематизовано бібліографічні дані щодо біографії, життєвого шляху та наукової діяльності сучасного французького вченого Ж. Дюрана, зосереджено увагу на видатній персоналії сучасної соціологічної науки, зокрема соціології уявного. З огляду на дослідження інформаційних джерел, переважно електронних ресурсів університетів, організацій, фундатором або членом яких був зокрема Ж. Дюран, французької Асоціації друзів Жільбера Дюрана, міжнародного інтелектуального співтоваристві "Еранос" тощо, складено життєпис вченого, зроблено огляд його наукової діяльності та наукових праць. Книги, монографії, статті Ж. Дюрана популярні не тільки в науковому середовищі, вони вже понад шістдесят років перекладаються на різні мови та видаються в різних країнах світу, поширюються електронні видання його праць, їх популярність у контексті сучасних трансформацій зростає, розширюється коло дослідників і послідовників. Зокрема, у 2021 р. за ініціативою та безпосередньою участю Української школи архетипіки в України здійснено переклад і видання його фундаментальної праці "Антропологічні структури уявного" українською мовою. Українська наукова спільнота активно долучилась до міжнародних заходів з нагоди 100-річного ювілею вченого у 2021 р., які стали не тільки даниною поваги великому французькому мислителю, але й внеском у подальший розвиток і популяризацію його ідей в Україні.

Розглянуті офіційні та неофіційні антропоніми, що функціонують у класичній і сучасній українській прозовій творчості. На прикладах імен персонажів І. Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Панаса Мирного, М. Куліша, Г. Тарасюк, С. Процюка, М. Гримич, М. Кідрука та ін. показано, як у художній літературі імена слугують засобами мовного увиразнення, розкривають мисленнєво-емоційний світ персонажа, його особистісну, національну, релігійну тожсамість. Об'єкт дослідження - антропоніми (офіційні, гіпокористики, прізвиська, псевдоніми), вживані в українських класичних та сучасних текстах. Предмет розвідки - функціонально-стилістичні можливості антропонімів у художній літературі, лінгвофілософський і лінгвопсихологічний вимір власних імен. До обраного матеріалу - антропонімікону українських літературних текстів, - застосовано описовий метод та метод контекстуального аналізу. Мета дослідження - функціональностилістичний та мовно-філософський аналіз офіційної й неофіційної антропонімії відповідно до проблематики, яку автори порушують у своїх творах. Поcтавлено питання про те, яким чином співвідносяться ім'я та ставлення автора до персонажа-носія, ім'я та сприйняття його носія іншими персонажами, як взаємодіють ім'я та життєпис, ім'я та самоусвідомлення. Також наголошено на емоційній близькості як чинникові вживання неофіційних варіантів імен. Знайдено варіанти, що символізують дорослішання, здитиніння, зречення минулого або, навпаки, намагання його зберегти. Розкрито причини називання одного персонажа в літературному творі багатьма іменами, а двох персонажів - одним. Показано, як на грунті імен розгортаються ідеологічні конфлікти, чому офіційне ім'я для персонажа необов'язкове і яку роль відіграє варіант імені в ритуалі залицяння. Також приділено увагу гумористичній складовій, коли неофіційні антропоніми використані з карнавальною метою.

Відображено основні етапи життя, наукової, педагогічної та громадської діяльності відомого вченого в галузі бібліотекознавства, бібліографознавства, педагогіки, заслуженого працівника культури України, професора Василя Степановича Бабича (1932-2016). Окремий розділ складають спогади про В. С. Бабича його колег, учнів та рідних. Подано бібліографію основних наукових праць В. Бабича та літературу про нього. Видання містить фотоілюстративний додаток. Включено також матеріали до життєпису бібліографа, бібліотекознавця Євдокії Кононівни Бабич.

Представлено бібліографічний посібник, присвячений проф. Григорію Казьмирчуку, в який включено матеріали, які розкривають його життєвий шлях. Висвітлено структуру показника: життєпис, авторами якого є Марія Казмирчук і Юрій Латиш, коротко переповідає життєві віхи ювіляра, поетичні матеріали Т. Моторної - це феєрична оповідь життєпису професора, анкета, яку склали доньки Григорія Дмитровича Ярослава Кучер і Марія Казьмирчук висвітлює його соціально-громадську та наукову діяльність. Акцентовано увагу на світлинах, в яких зафіксовані миттєвості громадської діяльності.

Вміщено всі виявлені на даний час щоденникові нотатки Михайла Грушевського за 1902-1914 роки, які зберігаються в Центральному державному архіві України в м. Києві і вводяться до наукового обігу в повному обсязі вперше. Подано унікальне мемуарне джерело, яке відкриває нові сторінки життєпису Михайла Грушевського, репрезентує невтомну енергію професора першої кафедри української історії, керманича наукових інституцій у Львові та Києві. Розглянуто етапи творення національного гранд-наративу, багатогранну діяльність вченого на ниві публіцистики, культури, видавничого руху та суспільно-політичного життя України початку XX століття. Винятково розкрито внутрішній світ, уподобання, повсякденне життя видатного історика, що додає яскраві барви до його психологічного автопортета. Перед читачем постає образ людини фундаментальних проектів і публічного інтелектуала, захопленого поціновувача українських старожитностей і колекціонера, мандрівника та театрала. До першого тому вміщено фрагменти щоденника за 1902 р., єдиний виявлений запис за 1903 р., а також майже поденні нотатки за 1904-1907 рр. Усі подані тексти збережено в рукописах (автографах).

Видання присвячене світлій пам’яті письменника, художника, редактора, журналіста, публіциста, видавця, кіносценариста, кіноактора Любомира Рихтицького (21.04.1921 - 16.07.1983), уродженця Дрогобича, який залишив чималу творчу спадщину, сьогодні ще маловідому в Україні, але добре знану в українській діаспорі. Ювілейне видання ввібрало дослідження життєпису і мистецької спадщини Л. Рихтицького, його видавничої праці і зусиль над випусками Підпільної Пошти У країни, творцем і натхненником якої був митець, а також рецензій на його літературні твори. Тринадцять його науково-публіцистичних статей, вірші, як і усі інші матеріали висвітлюють патріотичну настроєність автора і його любов до України, широку обізнаність, осмислення, передбачення і відтворення цілісної картини історичної й політичної дійсності.

На великому історіографічному та джерельному матеріалі відтворено життєпис видатного українського інтелектуала, громадсько-політичного та державного діяча М. Грушевського. Висвітлено наукову, видавничу й організаторську роботу вченого, його різнопланову громадську та політичну працю, послідовне обстоювання своїх світоглядних позицій, вимушене балансування між історією і політикою. Життєпис ученого реконструйовано в контексті еволюції тогочасного українського суспільства та на тлі бурхливих подій минулого Центрально-Східної Європи XIX першої третини XX століття.

Вміщено всі виявлені на даний час щоденникові нотатки Михайла Грушевського за 1902-1914 роки, які зберігаються в Центральному державному архіві України в м. Києві і вводяться до наукового обігу в повному обсязі вперше. Двотомний щоденник Михайла Грушевського (1866–1934) – унікальне мемуарне джерело, що відкриває нові сторінки життєпису історика, організатора української науки, публіциста, письменника, громадсько-політичного і державного діяча. Увагу акцентовано на невтомну енергію професора першої кафедри української історії, керманича наукових інституцій у Львові та Києві. Розглянуто етапи творення національного гранд-наративу, багатогранну діяльність вченого на ниві культури, видавничого руху та суспільно-політичного життя України початку XX століття. Винятково розкрито внутрішній світ, уподобання, повсякденне життя видатного історика, що додає яскраві барви до його психологічного автопортета. Перед читачем постає образ людини фундаментальних проектів і публічного інтелектуала, захопленого поціновувача українських старожитностей і колекціонера, мандрівника та театрала. У другому томі вміщено нотатки за 1908 р. - середину червня 1910 p., а також купюри від початку липня 1910 р. до середини листопада 1914 p., зроблені в Київському губернському жандармському управлінні за оригінальними текстами щоденника, вилученими як “речові докази” під час арешту вченого в листопаді 1914 р.

Академік НАН України О. Г. Ситенко (наукова школа академіка О. І. Ахієзера) збагатив теоретичну ядерну фізику і теорію плазми відкриттям низки ефектів, що нині носять його ім'я. Підгрунтям фундації його наукової школи були 50-ті роки минулого століття, коли він працював у Харківському фізико-технічному інституті та викладав у Харківському державному університеті. Подальшого розвитку його наукова школа набула в Києві. Завдячуючи спогадам його учнів, колег і родини академіка О. Г. Ситенка, викладено життєпис ученого раніш не оприлюдненими фактами про його родовід, дитячі й юнацькі роки, а також реконструйовано витоки його наукових уподобань, чинники формування наукового світогляду, напрями наукової, педагогічної і науково-організаційної діяльності, пріоритетні наукові результати.

Вперше комплексно досліджено концепції поетичної творчості Василя Стуса в її становленні та розвитку. Ця концепція віддзеркалює систему уявлень автора про природу творчості - її джерела та механізми, онтологію та аксіологію; про етичні й естетичні засади мистецтва; про постать поета - його особистість, чесноти, роль у суспільстві, стосунки поета і влади, долю українського поета. Концепцію поетичної творчості Василя Стуса розглянуто як текст у герменевтичному сенсі. Цей текст є цілісною органічною системою, він формувався і поглиблювався протягом усього життя поета, хоч на кожному з етапів мав свої особливості. Виокремлено та проаналізовано контексти розуміння Стусової концепції поетичної творчості: сучасний йому літературний та історичний контексти, його інтелектуальні зацікавлення, лектуру, діалог із великими попередниками. Біографію Стуса розглянуто в контексті ідеї життєтворчості: простежено, як поет "кшталтував" себе, творив власний життєпис "людини, що пише вірші" за нелюдських умов.

Розглянуто вплив реформаційних течій на запровадження багатоголосої музики в українській духовній культурі. Розкрито історичні та соціокультурні чинники розквіту української духовної літератури в ХVІ-ХVІІ ст. Розроблено хронологію еволюції українських церковно-співочих збірників з XI до середини XVII ст. за видами нотацій. Розшифровано і проаналізовано невменні та фітні знаки із співочих азбук ХVІ-ХVІІ ст. Проаналізовано іноземні та українські музично-теоретичні трактати XV-XVII ст., які були поширені на українських теренах. Запропоновано авторську періодизацію поширення багатоголосої музики. Досліджено та доповнено життєписи українських співаків, композиторів та теоретиків багатоголосої музики.

Наведено життєпис і основні етапи та результати багатогранної діяльності фундатора наукової школи з мікрохвильових телекомунікацій, організатора науки, тричі лауреата Державних премій в галузі науки і техніки УРСР, СРСР і України, лауреата премій імені С. О. Лебедєва та В. М. Глушкова Національної академії наук України, заслуженого діяча науки і техніки України, почесного зв'язківця України, заслуженого професора Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського". Звернено увагу на внесок М. Ю. Ільченка в науку та змальовано портрет ученого, що постає у його виступах та інтерв’ю з різних питань розвитку науки, техніки, освіти. Написана доступно та цікаво, ілюстрована численними фотоматеріалами, ця інформаційно насичена наукова біографія оповідає історію крізь призму професійної діяльності вченого.

Представлено статті про інтелектуальну біографію О. Пріцака, його наукову спадщину. Розглянуто проблеми глобальної історії у світлі наукових інтересів О. Пріцака.

У книжці про легендарного українського військового, полковника Є. Побігущого-Рена (1901 - 1995), вперше в історіографії розкрито особливості його життєпису як звичайної людини, офіцера кількох армій, громадського і культурного діяча. Усі факти його біографії зіставлено та уточнено на підставі історичних джерел, якими б вони не були - «привабливими» чи «непривабливими», такий основоположний принцип дозволив реконструювати реальний портрет досліджуваної особи. Ґрунтуючись на документальних джерелах, віднайдених у архівосховищах і музейних установах України, Німеччини, Великої Британії та Польщі, автор у 13-ти розділах розкрив маловідомі факти з історії української особистості XX ст.

Послідовно висвітлено процес становлення та розвитку персоналізованого напряму літературознавчих досліджень життя та творчості Володимира Винниченка - від критичної рецепції сучасників письменника, наукових практик діаспорного літературознавства до материкового винниченкознавства з потужним регіональним складником. Увагу приділено науковій парадигмі осмислення ідейно-естетичних шукань письменника, проблемі генології та стильових орієнтирів митця.

Довідник є третім виданням у серії довідників про вчених України HELVETICA'S VADEMECUM, започаткованої Видавничим домом «Гельветика». У межах серії передбачене видання довідників, що будуть присвячені життєпису вчених з різних галузей знань (педагогіки, журналістики, публічного управління та адміністрування тощо) та спеціальностей (агрономії, філології, філософії, історії й археології, економіки, психології тощо). У довіднику в систематизованому вигляді подаються біографії відомих учених, які формували та наразі беруть участь у розвитку аграрної науки України. У біографії кожного вченого містяться відомості про освіту, тематика монографічних робіт, наукові інтереси, інша довідкова інформація.

Висвітлено теоретичні та історичні аспекти взаємодії музичного та хореографічного видів мистецтва. Викладено основи теорії музики в їхній проекції на мову хореографії. Окреслено ретроспективу розвитку європейської музично-танцювальної культури від Середньовіччя до наших днів. Розглянуто жанрово-стильові особливості танцювальної музики різних епох, етапні твори балетної музики ХІХ-ХХІ ст. Охоплено теоретичні та історичні аспекти взаємодії музики та хореографії. Розглянуто теоретичні основи музики, зокрема тих параметрів музичної стилістики, які є визначальними у взаємодії обох видів мистецтва: інтонації, метро-ритму, фактури, мелодики. Досліджено розгалужену систему засобів створення музичного образу за допомогою яскравих прикладів творчості класиків та сучасних композиторів, представлених в аудіо- та відеозаписах, має розвинути у студентів не лише розуміння принципів організації музичної мови, але й слуховий досвід та музичну ерудицію, необхідні у подальшій роботі над створенням хореографічних композицій. Значну увагу приділено специфіці відтворення засобів музичної виразності у стилістиці танцю. Цю тему розглянуто на прикладах хореографічних концепцій провідних постановників минулого й сучасності: М. Фокіна, Дж. Баланчина, К. Голейзовського, І. Киліана та Ж.-К. Майо. Вивчення обширного музичного репертуару різних епох передбачає паралельне ознайомлення з ключовими фактами, подіями, явищами та персоналіями музично-історичного процесу, життєписами і творчістю видатних композиторів-класиків, що має значно поглибити знання студентів. Окрему увагу приділено історії українського балету. Увагу зосереджено на знакових балетах корифеїв української музики XX - початку XXI ст., до яких належать, зокрема, «Лілея» К. Данькевича, «Лісова пісня» М. Скорульського, «Ольга» Є. Станковича, «Повернення Батерфляй» М. Скорика.

У біобібліографічному покажчику подано життєпис, перелік основних праць та літературних розвідок про наукову та педагогічну діяльність Роммеля Христофора Пилиповича, етнографа, історіографа, професора Харківського університету та першого директора Харківського педагогічного інституту.