На основі широкого комплексу джерел розглянуто версії знищення під час Другої світової війни Успенського собору Києво-Печерської лаври. Підсумовано дискусії, які ведуться навколо цього питання впродовж багатьох десятиліть щодо причетності до зруйнування визначної пам'ятки архітектури радянських диверсантів або німецьких окупантів, та обгрунтовано концепцію спільної відповідальності сталінського й нацистського режимів за цей злочин проти української та світової культури.

З урахуванням Грунтуючись на сучасних методологічних підходів до вивчення історико-правових явищ здійснено комплексний аналіз правових засад організації та діяльності громадських формувань самооборони (винищувальних батальйонів і груп охорони громадського порядку), що діяли під контролем НКВС/МВС у західних областях України у період 1944 - 1954 рр. Показано, що правова база, на якій будувалися організація та діяльність винищувальних батальйонів у зазначений період, закладалася ще на початковому етапі Великої Вітчизняної війни, коли на ці формування покладалися виявлення та знешкодження ворожих диверсантів і парашутистів. Досліджено нормативно-правове забезпечення організації та діяльності винищувальних батальйонів і груп сприяння їм після визволення західних областей України від німецьких окупантів. Розкрито особливості їх функціонування за нових соціально-політичних умов, що склалися в західному регіоні у післявоєнний період, та специфіку їх завдань у сфері охорони порядку та боротьби зі збройними підпільними формуваннями ОУН - УПА. Проаналізовано причини та правове забезпечення заміни винищувальних батальйонів групами охорони громадського порядку в 1948 р. З'ясовано особливості їх організації та функціонування, результати діяльності. Показано роль міліції в забезпеченні боєготовності та боєздатності громадських формувань самооборони, в організації та проведенні ними оперативно-пошукових чекістсько-військових операцій та інших заходів.

Проаналізовано образи головних персонажей-шпигунів у романі С. Постоловського "Ворог, або Гнів Божий". Акцент зроблено на авторському обігруванні традиційних уявлень про типовий образ шпигуна, виведених у творах про Джеймса Бонда (І. Флемінг), Джорджа Смайлі (Дж. Ле Карре) та Штірліца (Ю. Семенова) та оновленні цих образів відповідно до реалій сучасності. Визначено, що учасники операції "Гнів божий", змальовані в романі С. Постоловського, є досить колоритними фігурами, людьми, готовими до боротьби, але в основі бажання помститися ворогам своєї країни у кожного з них лежать особисті причини: прагнення отримати вищу посаду, з'ясувати правду про роботу розвідників-диверсантів і визначити власне місце в битві за свою країну, встановити справедливість тощо. Письменник вдало поєднує суперечливі риси героїв і злочинців у своїх персонажах, підкреслюючи їх неоднозначність, що робить їх правдоподібними, живими людьми, а не ідеологічно витриманими фігурами. З'ясовано, що найбільш ідеологізованим постає у творі образ капітана І. Принципа, улюбленого героя С. Постоловського, який уже зустрічався в попередніх творах митця. Прізвище цього персонажа повністю відповідає його внутрішнім якостям: він чесний, справедливий, користується увагою жінок, у своїх діях завжди керується законом і вважає, що засоби не завжди виправдовують мету. Автор намагався вивести новий образ шпигуна, сучасного героя, який міг би стати зразком для молодого покоління. Виявлено також, що в образах інших служителів Контори, які брали участь в організації операції "Гнів Божий", - генерала Бульдога, полковника Мирона та капітана Нечипайла - письменник змалював типових представників свого часу, які здатні на високі прагнення та мужні вчинки, але при цьому є типовими виконавцями будь-яких наказів, часто злочинного характеру, коли це співпадає з їхніми уявленнями про справедливість та обов'язок. Таким чином, С. Постоловський надав власне бачення долі України в "гібридній війні" з Росією і тих людей, від яких залежить безпосередньо результат цієї війни. Оскільки він не може наразі передбачити майбутнє, автор залишає своїм протагоністам долю трагічну, як саме життя.