Проаналізовано особливості виникнення, формування, розвитку та сучасного стану демонічної міфології. Висвітлено особливості еволюції християнської демонології. Наведено класифікацію та загальну характеристику сатанізму, проаналізовано теоретичні засади віровчення, а також особливості його культової та позакультової практики. Досліджено функціонування сучасних світових сатанинських організацій і сект. Проаналізовано сатанинське вчення Ла Вея та розвиток сатанізму в Україні. Розглянуто особливості демонології сучасного християнства. Розроблено програму навчального курсу з релігієзнавства "Новітні та нетрадиційні релігії і містичні рухи України" та наведено витяги з "Сатанинської біблії" та "Записної книги Диявола".

Проанализированы особенности возникновения, формирования, развития и современного состояния демонической мифологии. Освещены особенности эволюции христианской демонологии. Приведена классификация и общая характеристика сатанизма, проанализированы теоретические основы вероучения, а также особенности его культовой и внекультовой практики. Исследовано функционирование современных мировых сатанинских организаций и сект. Проанализировано сатанинское учение Ла Вея и развитие сатанизма в Украине. Рассмотрены особенности демонологии современного христианства. Разработана программа учебного курса по религиеведению "Новейшие и нетрадиционные религии и мистические движение Украины" и приведены выдержки из "Сатанинской библии" и "Записной книги Дьявола".

Дисертацію присвячено питанням української народної демонології, яка вивчається в контексті слов'янської міфології, що дає можливість виходити на компаративістичний рівень етнокультурних досліджень. Здійснена класифікація міфологічних персонажів (МП) за статевою ознакою як найбільш стійкою у морфологічній характеристиці персонажів. Типологія МП дозволила виявити їх просторове поширення, функції, ступінь збереженості уявлень про персонажів народної демонології. Дослідження підтвердило контамінацію язичницьких та християнських вірувань (двовір'я) з перевагою перших серед православних слов'янських народів (на відміну від слов'ян-католиків).

Наведено терміни та термінологічні словосполучення з проблем культурології, філософії, етики й естетики. Розкрито сутність таких понять, як автокомунікація, авторитарна особа, ареофаг, вівтар, демонологія, дихтомія, левірат, суб'єктивний ідеалізм, цинізм.

Даны термины и терминологические словосочетания по проблемам культурологии, философии, этики и эстетики. Раскрыта сущность таких понятий, как автокоммуникация, авторитарная личность, ареофаг, алтарь, демонология, дихотомия, левират, субъективный идеализм, цинизм.

Наведено результати комплексного історико-етнографічного аналізу демонологічної системи бойків. Встановлено ареальні межі побутування народних демонологічних уявлень, вірувань, повір'їв. Виявлено генетичні витоки та семантику основних демонічних персонажів. Досліджено демонологію бойків у загальноукраїнському та загальнослов'янському контекстах, виділено загальні та специфічні локальні риси. Охарактеризовано сучасний стан функціонування народно-демонологічної традиції, показано співвідношення інноваційного та традиційного в ній.

Здійснено спробу проведення комплексного філософсько-релігієзнавчого аналізу демонології авраамістичних релігій. Доведено, що демонологія релігійних систем авраамістичних традицій є складним, динамічним явищем, розвиток якого в процесі історії доповнюється за рахунок зовнішніх релігійних впливів. Встановлено, що на сучасному етапі розвитку авраамістичних релігій наявні тенденції переосмислення традиційних вірувань демонтології/ангелології та теорій пов'язаних з ними. З'ясовано, що на відміну від іудаїзму й ісламу, християнство є досить вразливим для виникнення та розвитку в його надрах культів зла. Досліджено функціонування узвичаєних демонологічних вірувань в сучасному сатанізмі. Ідейно-доктринальний базис неосатанізму відтворено на підставі відомостей з демонтологічної та теологічної літератури, даних про єресі та відьомство, фольклору, загальнопоширених знань з магії й окультизму.

Розглянуто походження білоруських міфонімів Вазила та Кумельган. Зокрема, заперечено їх фантомний статус, знайдено лексичні основи для обох назв, реконструйовано праслов'янські лексеми komьlga, komьlgati, komьlgan.

Зазначено, що в українській етнології це перша розвідка про народні вірування та уявлення історико-етнографічного району Опілля. Залучено значний обсяг польових матеріалів з сорока восьми населених пунктів Львівщини, Івано-Франківщини та Тернопільщини. У широкому загальноукраїнському та загальнослов’янському контексті комплексно представлено демонологічну палітру опілян, виявлено характерні особливості уявлень про окремих персонажів. Встановлено межі побутування цих уявлень. З’ясовано номенклатуру демонімів, основні властивості демонічних персонажів та явищ: походження, форми, локуси та час прояву, функції. Вказано на способи запобігання можливим негативним наслідкам з боку демонічних сутностей, на апотропеїчні засоби боротьби з ними. Констатовано тісний зв’язок між демонологічними уявленнями й уявленнями про потойбічне існування душі.

Розглянуто традиційні уявлення українців і чехів про домашніх духів, констатовано помітну близькість таких уявлень. Відзначено, що навіть у межах певного етнографічного району одні демонологічні сюжети домінують, інші ж перебувають на периферії, не зникаючи зовсім. Виявлено, що, попри виразну локальну специфіку розповідей про домашніх духів у чехів та українців, окремі їх фрагменти виявляються майже тотожними, лише по-різному скомбінованими між собою. Це засвідчує давність відповідного пласту демонологічних уявлень.

Крізь призму народної демонології розглянуто прозу О. Сомова, М. Гоголя, Г. Квітки-Основ'яненка, П. Куліша, М. Костомарова, О. Стороженка. Романтична концепція сприйняття світу знайшла в їхній творчості наповнення національним матеріалом (теми, сюжети, мотиви, образи). В основі творчої методології - паритетність запозичень та авторських інтерпретацій. Водночас тут йдеться не про наслідування чи копіювання фольклорного фактажу, а про можливості створення романтиками власної оригінальної художньої системи.

Охарактеризовано особливості інтерпретації демонологічного образу вовкулаки в творах О. Сомова та С. Александрова. З'ясовано, що архаїчна семантика персонажа стає універсальним конструктом в ідейно-естетичній організації художнього тексту. Фольклорні історії про перевертнів розгортаються в літературні сюжети про необмежені можливості та надзвичайні здібності людини. В творчості О. Сомова вовкулака постає в образі простака-дурня, чаклуна-перевертня, розбійника-лицаря, а герой С. Александрова проходить шлях від грішника до праведника. Письменників цікавить психологічний стан людини у вовчій шкірі.

Простежено типологію окремих жанрово-стильових констант української літературної готики, здійснено теоретичне узагальнення атрибутів готичної поетики, зокрема проаналізовано фольклоризм, фантасмагорію, контраст, онірику, гротеск та категорію містичного як домінантні риси готичної організації художнього твору.

Уперше в українській етнології на підставі польового етнографічного матеріалу, зібраного на теренах Бойківщини, різнопланових історіографічних даних наведено комплексну, науково обгрунтовану історико-етнографічну характеристику демонологічної системи бойків. Виявлено генетичні витоки та семантику основних демонічних персонажів. Досліджено демонологію бойків у загальноукраїнському та загальнослов'янському контекстах, виокремлено загальні та специфічні локальні риси. З'ясовано стан її функціонування на сучасному етапі. Подано інформацію про "безпірних" покійників, "босурканів", "вовкунів", "непростих", "знаючих" людей, людей з езотеричними можливостями.

Вперше у вітчизняній етнології висвітлено питання української народної демонології в контексті слов’янської міфології, це дає змогу вийти на компаративістичний рівень етнокультурних досліджень. Розглянуто принципи номінації міфологічних персонажів, приписувані їм функції та предикати, локалізацію тощо, проведено їх класифікацію. Типологія міфологічних персонажів дозволяє виявити їх просторове поширення, рівень збереженості уявлень про народну демонологію в Україні та на теренах Славії. Використано архівні матеріали з України, Польщі, Росії.

На основі значної кількості польових, архівних та літературних джерел здійснено історико-етнографічну реконструкцію традиційних демонологічних уявлень гуцулів етноісторичного Закарпаття. Простежено ґенезу цілого ряду демонологічних образів, виявлено локальні особливості демонімів та демонологічних мотивів. Окреслено коло персонажів народної демонології гуцулів етноісторичного Закарпаття, серед яких: демони хвороб (чума, холера, тетюха), міфологізовані природні явища (скарб), домовик, «ходячі» покійники, напівдемонічні персонажі (відьма, вовкун) та люди з демонічними ознаками. Народну демонологію гуцулів Закарпаття розглянуто в загальноукраїнському та східноєвропейському контекстах.