Розглянуто історію вивчення різних проблем середньовічної Венеції у працях медієвістів українських земель Російської імперії в 1805 - першій половині 1880-х рр. Зазначено, що важливим підсумком їх роботи було розширення тематики досліджень, еволюція методології, спроби з нових позитивістських позицій розглядати політичні та соціально-економічні проблеми.

Рассмотрена история изучения различных проблем средневековой Венеции в трудах медиевистов украинских земель Росийской империи в 1805 - первой половине 1880-х гг. Отмечено, що важным итогом их работы является расширение тематики исследований, эволюция методологии, попытки с новых позитивистских позиций рассматривать политические и социально-экономические проблемы.

Досліджено особливості вираження урбаністичного хронотопу у творчості В.Пелевіна, Ю.Андруховича, М.Кундери. Показано, що характерними модифікаціями урбаністичного хронотопу в романі "Чапаєв і Пустота" В.Пелевіна є пустота та місто (Петербург), у романі "Перверзія" Ю.Андруховича - карнавалізована Венеція та географічний хронотоп з домінантою України становлять своєрідний центр оповіді, а в романі "Безсмертя" М.Кундери варіацією урбаністичного хронотопу є увічнені славетними майстрами міста та повсякденне буття, які, корелюючись, утворюють складну динаміку взаємопереходу. Встановлено, що постмодерністський роман виявив стійку прихильність до хронотопу як форми художнього мислення. Вперше здійснено спробу синтезу теорії саме урбаністичного хронотопу у постмодерністському романі. Встановлено, що урбаністичний хронотоп постмодерністського роману тяжіє до синкретизації властивостей різних хронотопних моделей, зокрема, легко адаптує карнавальні хронотопи, хронотопи повсякдення та легендарного часу (міфологічного та епічного). Показано, що романний хронотоп в епоху постмодерну набуває нових структуротвірних можливостей і значення оригінального творчого методу.

Увагу приділено виявленню особливостей італійського світського костюма XV - XVI ст. та його місця у становленні сучасного дизайну європейського одягу. Розроблено ілюстративно-хронологічні матриці італійського ренесансного костюма у контексті регіональної варіативності (Венеція, Тоскана, Ломбардія, Папська область) та проведено морфологічний аналіз його атрибутивних елементів. Вперше введено в науковий обіг наукову гіпотезу щодо виникнення, семантики та справжнього призначення ювелірних прикрас доби Відродження - zibellino. Досліджено автентичні текстильні зразки італійського Ренесансу. Вперше проведено багатовимірний кластерний аналіз оригінальних зразків кольору світського костюма та текстильних елементів інтер'єру з метою встановлення рівня колористичної спорідненості досліджуваних об'єктів. Результати кластерного аналізу репрезентовано у графічно-схематичній формі, надано наукове пояснення одержаним залежностям. Досліджено стилістичні прояви італійського Ренесансу у сучасних подіумних колекціях одягу рангових груп haute couture та prêt-a-porter, на фотосесіях світових періодичних видань, у виставкових експозиціях сучасного мистецтва та на заходах ренесансного фестивального руху.

Джанібвк Султан вийшов на політичну арену в 1470-х рр. Будучи сином хана Саїда Агмета II і троюрідним братом кримського хана Менілі Гірея, він мав усі права на володарювання у Криму, який із кінця другого десятиліття XV ст. фактично перетворився на спадковий улус Чингізидів із роду Тука Тимура. Не маючи сил для боротьби за владу, він був змушений вести життя вільного кочівника на землях хана Магмуда бен Кічі Мугаммада. Внутрішні негаразди у Криму, викликані усобицями серед карачі-беїв, надали йому змогу восени 1476 р. стати ханом. Збунтувавшись проти всевладдя карачі-бея Емінека Ширіна його брат Таджике Ширін і другий за значенням у Криму карачі-бей Абдаллаг Барин привели Джанібека до влади. Утім правління його було надто коротким і нічим особливим не відзначилося. Уже невдовзі він був змушений назавжди покинути Крим і восени 1477 р. перебрався до Великого князівства Московського.

Розглянуто одну із сорабістичних праць французької славістки Марі Фаліпо де Во "Зелена Венеція. Лужицькі Блота" (1927), зовсім не знаній в українських славістичних колах. Авторка великої кількості сорабістичних публікацій і доповідей, що датуються 20 - 30-ми роками ХХ ст., надрукувала свою працю в той час, коли в політичних і культурних колах Європи знову гостро постало лужицьке питання. Невелику за обсягом працю дослідниці за жанровою характеристикою можна назвати "шляховим нарисом", хрестоматійний приклад якого подав французький інженер Г. Л. де Боплан своїм "Описом України" (1650 р.). Три розділи, запропоновані авторкою - "Край і раса", "Легенди", "Життя у Блотах. Житло", є коротким пізнавальним екскурсом у різні сторони давнішого життя лужичан, розповіддю про лужицькі реалії міжвоєнного ХХ ст. Праця Марі Фаліпо де Во вартісна своєю прискіпливістю, точністю опису, поданням етнографічних деталей, характеристикою побуту місцевого населення. Дослідження, яке авторка писала з великою повагою і симпатією до мешканців Лужицьких Блот, є важливою сторінкою для повнішого пізнання великої сорабістичної спадщини французької славістки.