Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(2)622

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: Ж27630 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На підставі раніше невідомих та маловідомих вітчизняних і зарубіжних архівних джерел, мемуаристики, таборових видань проаналізовано увесь комплекс причин та умов перебування на теренах Польщі, Чехословаччини і Румунії українських військовополонених та інтернованих, ставлення до них правлячих кіл країн осідку та радянської влади, шляхи і методи вирішення даної складної міжнародної проблеми у контексті міждержавних взаємин, охарактеризовано наслідки режиму полону та інтернування.

Проаналізовано фінансово-господарську та культурно-освітню діяльність, побут військовополонених українців у таборах Німеччини під час Першої світової війни.

На підставі здобутків вітчизняної та зарубіжної історіографії, аналізу нових архівних документів, матеріалів і спогадів учасників подій узагальнено роль українського політикуму в утворенні таборів військовополонених українців російської армії в Австро-Угорщині та Німеччині, національно-патріотичну та культурно-освітню працю галицько-буковинських і наддніпрянських громадсько-політичних діячів серед полонених українців. Показано матеріально-побутові умови табірного життя та їх вплив на піднесення національної свідомості українського вояцтва, діяльність табірних кооперативних структур. Досліджено військово-політичну роботу українського політичного проводу з метою організації збройних формувань Української національно-демократичної революції.

Досліджено історію Другої світової війни і, зокрема, Великої Вітчизняної війни на підставі аналізу гуманітарної проблематики стану іноземних військовополонених у радянських таборах у 1941 - 1955 рр. Розкрито становище іноземних, переважно німецьких, військовополонених у Радянському Союзі. Окреслено стан вивчення проблеми в історіографії та проаналізовгно документальну базу джерел. Показано особливості радянської правової системи щодо німецьких військовополонених. Досліджено методи радянської політичної агітації та ідеологічного впливу на військовополонених, діяльність політичних організацій іноземних військовополонених, діяльність політичних організацій іноземних військовополонених. Вивчено рівні матеріального забезпечення та соціальних умов життя під час утримання іноземних військовополонених. Висвітлено декларований та фактичний рівні медичного обслуговування бранців. З'ясовано специфіку працевикористання іноземних військовополонених у Радянському Союзі. Показано особливості процесу репатріації та поховання військовополонених, а також відповідність їх елементарним правам людини.

Розглянуто передумови і причини еміграції українського вояцтва, основні засади режимів полону та інтернування, еволюцію політики країн осідку щодо мешканців таборів, шляхи й методи розв'язання порушеної проблеми у міждержавних взаєминах України з державами перебування українських вояків. Важливе місце відведено з'ясуванню позицій радянської влади стосовно української військової еміграції, розкриттю основних причин політичних суперечностей у її середовищі. На підставі широкого документального матеріалу розкрито здатність українства до самоорганізації, що набула прояву в налагодженні у таборах плідної та різноманітної громадсько-політичної, культурно-просвітницької та патріотично-виховної роботи, активної співпраці з міжнародною спільнотою та українською діаспорою.

Дослідження присвячене долі мільйонів громадян України, які в роки Другої світової війни примусово працювали в нацистській Німеччині, та історії їх повернення і повоєнного життя. Висвітлено політико-правове становище репатріантів у радянському суспільстві. Проаналізовано діяльність репатріаційних органів, їх структуру, функції та компетенції. Розглянуто паспортний режим як засіб політичного контролю та нагляду, становище виселених зі столиці УРСР. На прикладі біографій мешканців Києва розглянуто, яким було ставлення до репатріантів у радянському суспільстві, яку роль у житті пересічної людини відігравав бюрократичний апарат тоталітарної держави, які були можливості у самих репатріантів вплинути на власну долю. З точки зору репатріанта розкрито особливості адаптації даної категорії населення у Києві. Аналіз життєвих історій колишніх репатріантів показав, що на індивідуальному рівні деякі з них змогли досягти високого соціального статусу в радянському суспільстві. З іншого боку, як окрема соціальна група зі своїм специфічним досвідом переживання війни військовополонені та остарбайтери були витіснені на периферію суспільного середовища СРСР на притивагу, наприклад, учасникам бойових дій, партизанам чи трудівникам тилу. Лише з розпадом комуністичної системи вони здобули належне визнання в суспільстві як учасники війни та жертви нацистських переслідувань.

Визначено особливості, форми та методи розбудови та функціонування системи розміщення, утримання, забезпечення та трудового використання іноземних військовополонених та інтернованих на території України у визначений хронологічний період. Показано, що радянське керівництво не ставило перед собою завдання фізичного знищення утримуваних, головними завданнями мережі установ військового полону на території УРСР залишалися ізоляція військовополонених, їх ефективна політико-ідеологічна "обробка", інтенсивне трудове використання. Військовополонені й інтерновані, розміщені на даній території, склали значний і важливий контингент трудових ресурсів, що досить ефективно використовувався на відновленні зруйнованого війною господарства.

Досліджено гуманітарний аспект перебування чеських та словацьких військовополонених у Росії у 1914 - 1918 pp. Узагальнено історичний досвід політики Російської держави щодо військовополонених, виявлено особливості цієї політики щодо полонених чехів та словаків. Уперше введені до наукового обігу матеріали дозволили по-новому подати перебування у російському полоні чехів та словаків. Виділено гуманітарний аспект політики влади. Показано заходи, які дозволили їй створити належні умови утримання військовополонених. Доведено, що на ставлення владних органів до полонених впливали цілі політики Росії та плани лідерів чеського і словацького національного руху. Синтез різних методів міждисциплінарного дослідження дозволив комплексно вивчити гуманітарний аспект перебування таких полонених чехів та словаків у Російській державі зазначеного періоду, глибше проникнути у сутність досліджуваних процесів.

Досліджено становище російських військовополонених в Австро-Угорщині та Німеччині в роки Першої світової війни. Розглянуто зміни у міжнародно-правовому статусі військовополонених з кінця XIX ст. до завершення Першої світової війни. З'ясовано причини втрат російської армії військовополоненими у роки війни. Висвітлено табірний побут, умови та особливості трудової зайнятості полонених, специфіку їх адаптації до умов життя в полоні. Вперше проаналізовано інтимний аспект життя в полоні. Простежено становлення та розвиток основних форм та способів надання допомоги російським полоненим державними та неурядовими благодійними організаціями протягом війни та охарактеризовано труднощі післявоєнної репатріації колишніх військовополонених до Радянської Росії.

Розглянуто правові аспекти прав військовополонених. Акцентовано увагу на міжнародних стандартах у сфері поводження з цією категорією осіб. Визначено суб'єктів, які мають право на отримання статусу військовополонених. Вказано на необхідність удосконалення відповідальності за порушення прав військовополонених.

На переважно невідомих широкому науковому загалу історичних документах, проведено аналіз військово-політичних умов та правових актів, регулюючих засади створення, принципи та напрямки діяльності Головної Української комісії у справах полонених і біженців - центрального відомства УСРР у розв'язанні комплексу проблем, пов'язаних з колишніми біженцями та військовополоненими Першої світової війни.

Наведено характеристику/аналіз публікацій "Українського історичного журналу" за 2007 - 2017 рр. з історії України періоду Другої світової війни. В оглядових статтях про загальні тенденції та перспективи досліджень цієї тематики в нашій країні автори відзначають існування у сучасному дискурсі трьох способів оповідати про Другу світову війну - "національний", "модерний", "російсько-радянсько-імперський". Найбільше матеріалів у журналі за цей час присвячено дослідженням бойових дій, історії ОУН та УПА, діяльності радянських партизанів і комуністичного підпілля, різноманітним аспектам нацистської окупаційної політики. Нові тенденції простежуються у статтях на тему Голокосту на території України, репресивної діяльності радянських органів держбезпеки в роки війни, долі жінок у час екстремального насильства.

Розкрито завдання та методи ідеологічної обробки іноземних військовополонених радянських таборів). З'ясовано, що політична індоктринація спецконтингенту лише частково дала результати. Незважаючи на значні пільги та привілеї, кількість активістів, які погоджувались на співпрацю з управліннями таборів залишалась незначною. А більшість так і не стала лояльною до радянської держави та не змінила своїх колишніх переконань.

Мета дослідження - розкрити процес залучення пропагандистів із середовища примусових працівників, радянських військовополонених, штатних службовців окупаційного апарату та спроби їх використання нацистською владою шляхом усної агітації серед населення, створення пропагандистських фото- й кіноматеріалів за їх допомогою. Методологія дослідження грунтується на принципах історизму, науковості, антропоцентризму. Для висвітлення проблеми застосовано методи історіографічного аналізу, історико-генетичний і проблемно-хронологічний. На основі неопублікованих документів галузевого архіву Служби безпеки України, повідомлень окупаційної преси проаналізовано залучення, підготовку й ефективність використання агітаторів в усній пропаганді в період вербувальних кампаній із набору робочої сили до Третього Райху. Уперше детально висвітлено хід організації та перебіг "екскурсій" (як форми пропаганди) для населення з України до "гітлерівської Європи" впродовж 1943 р., визначено та стисло охарактеризовано склад учасників таких вояжів. Розкрито мету, механізм підготовки пропагандистських фото- та кіноматеріалів нацистськими спецслужбами, внесок в їх створення безпосередніх учасників із Миколаївщини та інших окупованих регіонів СРСР упродовж 1943 - 1944 рр. Введено до наукового обігу фото М. Ползунова - бургомістра Миколаєва, голови спеціальної групи екскурсантів. Висновки: нацистське керівництво мало далекосяжні наміри з ідеологічної обробки та використання пропагандистів із середовища лояльних до "нових визволителів" категорій населення. Про це свідчить докладання чималих зусиль і ресурсів для створення спеціальних таборів із підготовки агітаторів, проведення екскурсій для ретельно відібраних учасників з окупованої частини СРСР містами Європи, розробка масштабних маніпуляцій за їх участі зі створенням фото- та кіноматеріалів під контролем спецслужб Третього Райху. Такі пропагандистські заходи мали певний вплив на частину населення під час вербувальних кампаній із набору робочої сили до Німеччини в період 1942 - початку 1943 рр. та позначилися на лояльному ставленні окремих мешканців до окупаційної адміністрації. Їх було розраховано на довгострокову перспективу за умови продовження бойових дій, проте вигнання нацистських загарбників з України й капітуляція Німеччини у Другій світовій війні унеможливили повну реалізацію таких планів.

Історія кримінально-виконавчого права не була предметом спеціального дослідження І. Малиновського. Вчений окремо та комплексно розглянув лише питання чинного радянського українського виправно-трудового права кінця 20-х рр. XX ст. Але його історію він досліджував практично впродовж усієї своєї наукової діяльності якби побічно, в контексті дослідження історії кримінального та судового права. Мета роботи - виокремлення з наукового доробку автора та представлення зацікавленому читачеві кримінально-виконавчого зрізу інституту заслання як міри кримінального покарання в Московській державі та Російській імперії. У Московській державі заслання як правове явище було започатковане указом 1582 р. та мало на меті очищення суспільства від "лихих людей", покарання винних, колонізацію окраїн й економічну вигоду. Засланню підлягали особи, які вчинили тяжкі злочини, учасники бунтів, військовополонені тощо. Місцями заслання були малозаселені чи взагалі не заселені місцевості, але переважно Сибір. Спочатку становище засланців мало відрізнялося від становища корінних жителів. Засланці несли службу, займалися сільським господарством тощо. У XVII ст. характер заслання і його відбування змінились мало, лише поширились. А у XVIII ст. уряд став дивитися на засланців як на дармову робочу силу, яка би піднімала економіку та сільське господарство далеких околиць, а заодно й продовжила їх колонізацію, а тому запровадив каторжні роботи: заслані перебували в каторжних тюрмах, а працювали на дармових каторжних роботах з будівництва фортець, портів, доріг, у копальнях тощо. Заслання й каторга були довічними. Каторжани поділялися на категорії залежно від своїх навиків і виду робіт, до яких вони залучалися. Із закінченням певного строку й за хорошої поведінки каторжні могли бути звільнені, але залишалися на проживання в місцях заслання. У XIX ст., окрім заслання на каторгу, в Російській імперії мало місце заслання на поселення, на проживання та на оселення. Заслання на поселення поділялося на заслання в місця віддалені та місця не досить віддалені. Обидва місця заслання знаходилися в Східному Сибіру. Через 10 років ця категорія засланців могла вибирати собі місце проживання на всіх просторах Сибіру. Заслання на життя також було засланням у Сибір, але також в окремі європейські губернії. Заслані на проживання самі вибирали собі спосіб життя, але перебували певний час під наглядом поліції, обмежувалися у виборчих та деяких інших правах. Засланню на оселення підлягали лише злочинці-бродяги, також у Сибір, де впродовж півтора років залучались до громадських робіт. З економічної, соціальної, морально-етичної та правової точок зору заслання було явищем негативним.

Комплексно вивчено становлення та діяльність української військової еміграції в Німеччині у 1918–1945 рр. З’ясовано, що українську військову еміграцію в Німеччині після завершення Першої світової війни творили військовополонені колишньої російської армії, які не повернулися в Україну після звільнення з таборів; військовики українських армій періоду національної революції 1917–1921 рр.; українці – втікачі з польських таборів інтернованих чи дезертири з польської армії. У тісному зв’язку з еміграцією в Німеччині перебували колишні українські вояки, які мешкали на території Данцига (Ґданська). Військові емігранти гуртувалися навколо І. Полтавця-Остряниці, П. Скоропадського, Є. Коновальця відповідно до своїх політичних орієнтацій, участі у воєнізованих організаціях та нового професійного статусу. Досліджено їх військово-організаційну, видавничу та громадсько-політичну діяльність у міжвоєнний період та участь в збройній боротьбі проти СРСР в роки Другої світової війни.

Мета дослідження - аналіз використання російською окупаційною армією транспортних комунікацій у Тернопільській губернії в умовах Першої світової війни. Методологія базується на принципах історизму, системності, науковості, локальної історії, модерних теоретико-методологічних засадах, комплексному аналізу архівних джерел російських окупаційних військових структур і цивільних адміністрацій. Охарактеризовано використання російськими військами транспортних комунікацій у Тернопільській губернії під час Першої світової війни. Висновки: використання російською окупаційною армією транспортних комунікацій у Тернопільській губернії в умовах Першої світової мало надзвичайно важливе значення, поєднуючи інтереси фронту й тилу, забезпечуючи масове перевезення військ, продовольства, фуражу, боєприпасів, вугілля тощо. Від злагодженої та дієвої транспортної інфраструктури залежало своєчасне задоволення потреб фронту, відповідно й результати бойових дій. Загалом усітранспортні комунікації перебували у задовільному стані, однак при масовому переміщенні обозів та артилерії, без постійного нагляду, вони виходили з ладу. У зв'язку з обмеженням контингенту дорожніх служб, не було змоги відремонтувати всі шляхи сполучення одночасно. Відновлювальні роботи проводили відповідні дорожні загони, військовополонені й місцеві жителі, контрольовані поліцією, на умовах кругової поруки. Залучення місцевого населення до підтримки комунікацій у належному стані призводило до зловживань як повітової, так і губернської влади, пов'язаних із кількістю працівників, обсягом виконаних робіт, виплатою коштів тощо.