На широкому соціально-політичному тлі 20-30-х років ХХ ст. аналізуються складні лабіринти творчості Миколи Куліша - українського національного драматурга. Вперше висвітлюється питання національного характеру в його драматургії з позицій української ментальності, розкривається специфіка творення драматичних, комічних та трагічних характерів шляхом аналізу таких його творів, як: драми "97", "Комуна в степах", "Зона", "Патетична соната"; комедії " Отак загинув Гуска", "Мина Мазайло"; інтермедія "Хуліо Хурина"; трагедія "Народний Малахій".

Висвітлено життєвий та літературний шлях Ігоря Калинця, українського письменника покоління постшістдесятників. Показано вплив Богдана-Ігоря Антоновича на творчість поета, проаналізовано його збірки віршів "Вогонь Купала", "Відчинення вертепу", "Відьма", "Перун", "Реалії". Обговорено особливості циклів віршів "Інтермедія" та "Калиновий герб". Розглянуто власне образ і образ - метафору як концепцію та способ організації його вірша. Визначено, що поезія І.Калинця базується на переплетінні християнських і дохристиянських елементів і відноситься до категорії християнської міфології, пов'язаної з релігійною доктриною християнства у взаємодії з фольклорними традиціями народів.

Розглянуто проблеми історико-соціальної та жанрово-семантичної специфіки театрів малих форм та їх діяльності в культурному контексті Харкова першої третини XX ст. З'ясовано характерну жанрову особливість "театру малих форм" як різновиду театрального мистецтва, яка має розважальну спрямованість у контексті висміювання людських пороків, що зумовлює специфіку відтворення культурної традиції в малих формах. Визначено основні типи малих форм, якими є інтермедія та дивертисмент. Зазначено, що еволюція театрів малих форм, яка розпочалася в межах драматичного театру, призвела до формування в 1920-х рр. естрадного мистецтва.

Рассмотрены проблемы историко-социальной и жанрово-семантической специфики театров малых форм и их деятельности в культурном контексте Харькова в первой половине XX ст. Определена характерная жанровая особенность театра малых форм как разновидности театрального искусства, имеющая развлекательную направленность в контексте высмеивания человеческих пороков, что обуславливает специфику отображения культурной традиции в малых формах. Определены основные типы малых форм, такие как интермедия и дивертисмент. Указано, что эволюция театров малых форм, начавшаяся в рамках драматического театра, способствовала созданию в 1929-х гг. эстрадного искусства.

Звернено увагу на шлях становлення й розвитку вертепу. Узагальнено відомості про вертеп як різновид шкільної драми, простежено і виокремлено спільні та відмінні елементи у їхньому творенні.

Досліджено сучасний стан розмовних жанрів на вітчизняній естраді. Проаналізовано розвиток вітчизняної естради. Охарактеризовано жанрові різновиди сучасних естрадних форм, таких як інтермедія, естрадний монолог, естрадний фейлетон, сатиричні дуети. Доведено синтез і трансформацію розмовних жанрів, які дедалі більше набувають телевізійного формату.

Серед десяти інтермедій, поставлених між діями драм Митрофана Довгалевського на сцені Києво-Могилянської академії на Різдво Христове та Великдень упродовж 1736 - 1737 навчального року, є дві, де центральним персонажем постає Козак. Він виступає героєм, захисником поневолених селян від гнобителів - Шляхтича й Жида. У політичній кон'юнктурі свого часу обидві інтермедії відігравали пропагандистську роль, пов'язуючи у свідомості глядачів перспективу експансії Російської імперії на захід із визвольною місією Запорозького козацтва - Нової Січі, утвореної під юрисдикцією Росії.

Дисертація присвячена дослідженню найбільш популярних сценічних комедійних жанрів 1920-х рр. Вперше такі «високі» жанри як комедія та трагікомедія розглянуті у єдиному контексті із «низькими» жанрами - інтермедією, ревю, комедією-переробкою. Такий підхід дозволив зафіксувати існування спільного художнього поля для народження певних тем та образів, що з часом стають провідними для комедійних жанрів українського театру. Обгрунтовано, що кожен із п’яти розглянутих у дисертації комедійних театральних жанрів протягом 1920-х рр. переживає певні метаморфози, існує у розмаїтті модифікацій в межах самого жанру. Вперше в українському театрознавстві дисертантом запропоновано типологію для таких жанрів як новітня інтермедія, комедія-переробка та ревю, розширено знання про становлення оновлених жанрів сатирично-побутової комедії та трагікомедії. Формотворчий процес 1920-х рр. був скерований не лише на розширення жанрової системи українського театру, зокрема її комедійного сегменту. Для більшості експериментів із формою головним завданням було розвинути видове розмаїття українського театру, а саме: створити нові театри, такі як музичної комедії, естради, сатири, ляльковий театр та ін., закласти підвалини для формування національного циркового мистецтва. Дослідження може започаткувати вивчення системи сценічних театральних жанрів 1920-х pp., з урахуванням унікального розмаїття жанрів та їх модифікацій, а також продовжене за рахунок розширення контексту, імен та явищ.

Здійснено комплексний аналіз віртуозних рухів як феномену українського народно-сценічного хореографічного мистецтва. Виявлено витоки, етапи розвитку, специфіку віртуозних рухів у фольклорному танці; продемонстровано роль скоморохів, бандуристів, "мандрівних дяків", цехових музикантів на правах професійних танцівників у процесі ускладнення лексики українського народного танцю. Проаналізовано фольклорний танець в інтермедіях на сцені українського шкільного театру. З'ясовано тенденції розвитку віртуозних рухів у сценічному танці XIX - початку XX ст.; досліджено основні аспекти віртуозності в народно-сценічній танцювальній культурі радянської доби. Наведено хореологічні підходи до розгляду системи психофізичного вдосконалення "Бойовий гопак" як вияву новітніх тенденцій взаємодії хореографічного мистецтва і спорту; окреслено перспективні напрями подальших наукових студій феномену віртуозності в українському народно-сценічному танці.