Запропоновано розгляд альтового стилю у аспекті взаємодії трьох складових камерно-інструментального жанру. Змістовні характеристики інструментально-видового стилю визначено на підставі оригінального поняття "жанрові константи", що унаочнюється у визначенні ключової позиції інструментально-ансамблевого музикування - камерності з її атрибуціями у вигляді суб'єктивно-особистісного начала, поданого через форму гри у широкому та вузькому її тлумаченнях. Запропоновано оригінальну дефініцію поняття "альтовий стиль" в камерно-інструментальному музикуванні. Підкреслено, що формування даного різновиду видового інструментального стилю йшло саме у камерному ансамблі політембрового типу, де ролеві функції інструментів взаємозбагачувалися у напрямку від монофункціональної сталості до універсальної поліфункції широкого образно-виразового діапазону. Зазначено, що еволюція камерно-ансамблевого стилю відображувала процес змін ідейно-художніх спрямувань епох та індивідуальних стилів, що унаочнюється "віховими" з даної точки зору творами Г.Ф. Телемана, Й.С. Баха, В.А. Моцарта, Р. Шумана, Й. Брамса. Еволюційна "спіраль" у використанні альта демонструє у кінцевому підсумку синтетичне бачення інструмента, що послідовно втілювалось у альтово-стильових концепціях майстрів австро-німецької школи (класичний етап).