Досліджено особливості застосування норм інституту мирової угоди у межах процедур санації та розпорядження майном під час провадження справи про банкрутство. Вивчено історичні передумови становлення інституту мирової угоди. Показано, що публічно-правовий характер його норм і загальна тенденція гуманізації норм права вимагають встановлення рівноправних взаємовідносин у системі кредитор - боржник. Запропоновано ввести в Закон про банкрутство норми, що дозволяють проведення сепаратних переговорів з найбільш значимими кредиторами та припускають автоматичне скасування боргів за вимогами їх третьої та наступної черги. Обгрунтовано доцільність включення у норми, що визначають структуру плану санації та графік погашення заборгованості, положень, які рекомендують проведення інноваційних заходів у процедурі санації і враховують умови надання кредиту та терміни його погашення. У разі банкрутства неспроможних підприємств з підвищеним рівнем соціальної значущості запропоновано приділяти належну увагу їх виробничим особливостям. Удосконалено визначення поняття "мирова угода".