Малу прозу В.Винниченка та І.Буніна розглянуто у принципово новому теоретичному ракурсі. Досліджено твори обох письменників з точки зору специфіки художнього психологічного аналізу. Засадним принципом, на якому грунтується дослідження, є зміна ідейно-естетичних пріоритетів у літературі початку XX ст. і як наслідок - трансформація літературних жанрів. Зіставний аналіз малої прози Винниченка і Буніна довів перспективність встановлення і вивчення типологічних паралелей у їх творчості, зокрема, на рівні філософсько-світоглядного та естетичного узагальнень. Досліджено засоби психологізації, які функціонують у малій прозі, зроблено висновки: у художній системі Винниченка і Буніна домінує психологізм, як визначальний чинник характеротворення; традиційні (статичні й динамічні) засоби психологізації увиразнюються і видозмінюються, підпорядковуються неореалістичним засадам.