На основі синтезу сучасних методів дослідження зроблено аналіз радянської і пострадянської історіографії соціальних змін і політичних процесів в Україні 1920-30-х рр. Здійснюється історіографічний аналіз масиву літератури з проблем впливу тоталітарного режиму на соціум, його дегуманізацію, деінтелектуалізацію та моральну деградацію. Історіографія соціально-політичного життя України визначеного періоду аналізується в двох аспектах - об'єктивізму та персоналізму, при цьому простежуються характерні тенденції їх взаємовпливу та взаємозумовленості. Історична наука розглядається як соціальний феномен, який, з одного боку, впливає на розвиток суспільства, а з іншого - сам змінюється під впливом політичних, економічних, соціокультурних факторів. Розкривається роль вченого-історика в суспільстві через призму морально-етичного портрету тоталітарної і посттоталітарної систем, визначається його соціальна відповідальність за долю народу. Виявлені основні фактори, які негативно впливали протягом багатьох десятиліть на розвиток науки в цілому, розробку історії соціальних змін і політичних процесів 1920-30-х рр.: культ особи, ідеологічний тоталітаризм і остракізм; подавлення інакомислення, підпорядкованість дослідницької практики політиці правлячої партії, авторитарний тиск на історіографію офіційних оцінок і теоретичних положень тощо. Розглядаються найновіші публікації, які практично ще не підлягали історіографічному аналізу. Розкривається їх важливе історіографічне значення для концептуального переосмислення історії соціальних змін і політичних процесів в Україні вказаного періоду. Обгрунтована інша, порівняно з існувавшою до початку 1990-х рр.

,періодизація основних етапів вивчення історії соціально-політичних перетворень перших десятиріч радянської влади. Показано, що середина 80-х років не може вважатися рубежем в історичній науці, з яким раніше пов'язувалось створення нової концепції соціально-політичного розвитку довоєнних десятиріч, оскільки в цей час зберігались марксистсько-ленінські методологічні підходи, за допомогою яких робилися спроби модернізації історії доби тоталітаризму через призму "відродження історичної правди про ленінську модель соціалізму". Автор намагається в узагальнюючому вигляді представити на основі нових концептуальних підходів історіографію нових конкретних питань, пов'язаних з новими соціальними змінами і політичними процесами в тоталітарному суспільстві 1920-30-х рр.: розробку проблем історії українського робітництва, селянства, інтелігенції, інших соціальних верств суспільства в умовах здійснення соціальних експериментів авторитарного режиму, вивчення ролі комуністичної партії, рад, профспілок, комсомолу, інших громадських організацій, а також силових органів ЧК-НКВД у формуванні антидемократичного, репресивного ладу. Використовуються сучасні методи дослідження масових джерел - кореляційний і контент-аналіз, подається класифікація історіографічних досліджень.