Наведено короткі відомості про життя і діяльність Івана Огієнка. Досліджується його вклад у світову науку як історика церкви, богослова, філософа, перекладача Біблії і богослужбових книг, палеографа, культуролога, редактора і видавця, мовознавця, публіциста, літературного критика, бібліотекознавця. Висвітлюється державотворча діяльність І.Огієнка, якій прагнув до співпраці (також і в громадській сфері) з різними суспільно-політичними напрямами, течіями, партіями, рухами. Окремі питання присвячені його педагогічній, художній, фольклорно-етнографічній і мистецтвознавчій спадщині, а також його діяльності як дійсного члена НТШ. Представлена бібліографія його творів, які були видані протягом 1907-1972 рр.

Висвітлено генезис релігії, основні релігієзнавчі концепції, описано форми релігійних вірувань та їх ознаки. Розглянуто проблему історичної послідовності виникнення та розвитку ранніх релігійних вірувань. Визначено особливості релігій стародавніх цивілізацій, зокрема, Єгипту, Стародавніх Греції та Риму, історичні форми індуїзму та юдаїзму, суспільно-історичні передумови виникнення та ідейні джерела буддизму, особливості віровчення і культу ісламу. Проаналізовано шляхи поширення та утвердження в Київській Русі християнства до середини ХІІІ ст., в період Київської Митрополії (середина ХІІІ ст. - друга половина XVII ст.), епоху Відродження, екуменічних зв'язків і створення Українського Патріархату в ХХ ст., а також місце релігії в житті сучасного суспільства, особливості міжконфесійних відносин в Україні.

Освещены генезис религии, основные религиоведческие концепции, формы религиозных верований и их свойства. Рассмотрена проблема исторической последовательности возникновения и развития ранних религиозных верований. Изучены особенности религий древних цивилизаций, в частности, Египта, Древних Греции и Рима, исторические формы индуизма и юдаизма, общественно-исторические предпосылки возникновения и идейные источники буддизма, особенности вероучения и культа ислама. Проанализированы пути распространения и утверждения в Киевской Руси христианства к середине ХІІІ ст., в период Киевской Митрополии (середина ХІІІ ст. - вторая половина XVII ст.), эпоху Возрождения, экуменических связей и создания Украинского Патриархата в ХХ ст., а также место религии в жизни современного общества, особенности межконфессионных отношений в Украине.

Концептуально проаналізовано функціонування терміна "філософія релігії" на підставі матеріалів переважно кінця XX - початку XXI століть у співвідношенні з іншими термінами. Стверджено його нечіткість, неунормованість, багатозначність, подолання яких зактивізує дослідницький процес.

Висвітлено морально-етичні засади релігійної свідомості, її зв'язки зі свідомістю національною в контексті деяких аспектів історії Українського Православ'я (на матеріалі духовних творів Митрополита Іларіона (Огієнка) 1940-1944 років).

Розглянуто основні концепції ідеї Бога в духовних творах Патріарха Йосифа Сліпого. Стверджено намагання Патріарха гармонізувати богословську традицію з принципами української філософії релігії, зокрема щодо триіпостасності Бога (Пресвятої Трійці).

Розглянуто деякі аспекти функціонування ідей у спадщині В. Зіньківського як філософа. З'ясовано гармонійність і суперечливість історіософських контактів і взаємозв'язків на межі філософії релігії та християнської філософії.

Вперше проаналізовано ідеї філософії релігії зі спадщини Митрополита Іларіона (Огієнка), а саме: ідея Бога та ідея істинності та повноти релігійного життя. Стверджено щодо закономірності гармонійних і суперечливих ситуацій у міждисциплінарних зв'язках.

Уперше системно розкрито значення принципу поступовості-послідовності щодо ідеї Бога у контексті української філософії релігії (40-ві роки XIX ст. - 40-ві роки XX ст.). Обгрунтовано закономірність тенденцій у використанні елементів кордоцентризму та барокової філософії.

Розглянуто функціональні особливості найменувань Бога (Божества). Проаналізовано ідею Бога з погляду структури людини і світобудови. Обгрунтовано принципи абсолютності - відносності, таємничості, єдності протилежностей і єдності усього сущого, а також гармонії - симфонії ідеї взаємодії добра і зла, світла і темряви. Досліджено багатозначність терміна "одкровення" і внутрішньопроцесуальне вираження ідей. Вивчено міжрелігійний і міждисциплінарний простори і аналітико-синтетичні аспекти у розвитку ідей одкровення, преображення (духовного оновлення). Приділено увагу ідеї істинності та повноти міжрелігійних комунікацій в контексті становлення через суперечності та гармонізацію.

На підставі спадщини українських філософів 30-х років XIX - 50-х років XX ст. уперше розкрито особливості контактувань складових елементів назви статті під час аналізу ідеї Бога та системи Його наймень у зв'язках з ідеєю істинності та повноти (між)релігійних комунікацій. Утверджено тезу про неминучу гармонізацію раціонального та ірраціонального, якщо настають сприятливі історичні обставини. У комплексі названих процесів осмислено "музеєзація" буття.

На підставі спадщини українських мислителів 40-х рр. XIX - 70-х рр. XX ст. висвітлено темпоритміку історико-культурного й етнонаціонального у контексті (між)релігійних комунікацій і міждисциплінарного простору. Об'єктом вивчення стали: ідея Бога в структурі людини та світобудови, а також ідея істинності та повноти (між)релігійних комунікацій. З інноваційного погляду стверджено: у філософорелігійних ідеях існує історична закономірність цілісності та системної згармонізованості процесів.

На підставі спадщини українських мислителів 60-х рр. XIX ст. - 70-х рр. XX ст. розкрито інноваційні особливості історичної пам'яті щодо обміркованих ідей. Зазначено, що у контексті (між)релігійних комунікацій, міждисциплінарного простору такі особливості у системі духовної культури взаємообумовлюються. Суперечності та гармонізація у виниклих процесах є об'єктивними, закономірними, бо історична пам'ять є однією з запорук у розвиткові духовно-культурної спадщини.