Виявлено синхроністичність як недермінованого смислового зв'язку музично-художніх систем Китаю та Європи, обумовлених єдністю культурних стереотипів та мистецькими жанрово-стильовими типологіями. Здійснено проекцію положень гомології історичних відповідностей О. Шпенглерай принципів акаузальних зв'язків К. Юнга для пояснення паралелізмів художніх відкриттів Китаю та Європи, інтерпретовано культурну парадигматику як "пограниччя" метафізичного, континуального первня історії та її процесуальної диференційованості за етапами, періодами, епохами. Виявлено музичні паралелізми Китаю й Європи на рівні синхронності середньовічної та ренесансної культури, а також культури Нового часу та Сучасності. Вказано на ізохронність розвитку музично-театрального та оперного мистецтва від XII до ХVІІ - ХVІІІ ст. Встановлено смислові паралелізми китайської опери куньцюй та цзінцзюй та європейської музичної драми на основі аналізу сюжетної лінії, драматургії та виражальних засобів. Визначено веристську парадигматику китайського музичного мистецтва XX ст. у співвіднесенні з європейськими стильовими орієнтирами. Показано етапність впливів китайського мистецтва на європейську художню практику упродовж XX ст. аж до з'єднання художніх традицій Сходу та Заходу у творчості Ісанга Юна та Тан Дуна, що стало новим поштовхом в інтеграції мистецтва у ХХ - ХХІ ст.