Останнім часом у всіх країнах відзначається суттєве зростання захворюваності на епілепсію в осіб старших вікових груп. Одним із найбільш частих факторів ризику розвитку епілептичних нападів є цереброваскулярні захворювання. Вважається, що 10 - 30 % вперше діагностованих епілептичних нападів у пацієнтів старше 60 років виникають після інсульту, що в подальшому значно ускладнює клінічну картину захворювання і служить причиною погіршення якості життя хворих, уповільнює відновлення втрачених внаслідок інсульту функцій, посилює когнітивні та мнестичні розлади, збільшує ризик раптової смерті, що, зі свого боку, вимагає перегляду проведеної терапії з урахуванням фармакологічної взаємодії препаратів. Крім того, вірогідно встановлено, що епілептичний напад, що дебютував у віці старше 60 років, значно збільшує ризик первинного і повторного інсульту. Незважаючи на тривалий період вивчення даної проблеми, діагностика післяінсультної епілепсії (ПІЕ) утруднена дотепер у зв'язку з відсутністю єдиної позиції відносно розуміння патогенезу ПІЕ, різною дефініцією діагнозу, необ'єктивною інтерпретацією міжнападної (інтеріктальної) електроенцефалографії тощо. Мета роботи - провести аналіз літературних даних щодо структурно-морфометричних та клініко-енцефалографічних особливостей епілепсії у хворих у різні періоди ішемічного інсульту. Проаналізовано ймовірність ризику дебюту ПІЕ. Проаналізовано наявні публікації, що стосуються питань ПІЕ, за допомогою пошуку, проведеного за такими базами даних, як Кокранівська база систематичних оглядів (CDSR), центральний реєстр контрольованих досліджень Кокрана (CENTRAL), база даних SCOPUS та MEDLINE. Відібрано відповідні рандомізовані контрольовані дослідження, проте через брак оглядових досліджень та метааналізів до роботи включено, зокрема, спостережні та епідеміологічні дослідження. У більшості проаналізованих досліджень автори показали велику варіабельність частоти розвитку ПІЕ. Висока варіабельність пояснюється особливостями перебігу інсульту в різних популяціях, різною дефініцією діагнозу ПІЕ, різним дизайном проведених досліджень. Проте в більшості досліджень було встановлено, що ризик розвитку ПІЕ подвоюється від першого до п'ятого року після перенесеного інсульту та становить близько 4,2 - 5 %. Висновки: таким чином, вивчення нейрофункціональних та структурно-морфометричних змін у хворих на епілепсію в пізньому відновному періоді ішемічного інсульту є важливою проблемою клінічної неврології, багато аспектів якої мають сьогодні неоднозначні, нерідко суперечливі тлумачення. Тому вивчення даного взаємозв'язку дозволить краще зрозуміти патогенез ПІЕ, розширить можливості її терапії та діагностики.

Останнім часом у всіх країнах відзначається суттєве зростання захворюваності на епілепсію в осіб старших вікових груп. Одним із найбільш частих факторів ризику розвитку епілептичних нападів є цереброваскулярні захворювання. Вважається, що 10 - 30 % вперше діагностованих епілептичних нападів у пацієнтів старше 60 років виникають після інсульту, що в подальшому значно ускладнює клінічну картину захворювання і служить причиною погіршення якості життя хворих, уповільнює відновлення втрачених внаслідок інсульту функцій, посилює когнітивні та мнестичні розлади, збільшує ризик раптової смерті, що, зі свого боку, вимагає перегляду проведеної терапії з урахуванням фармакологічної взаємодії препаратів. Крім того, вірогідно встановлено, що епілептичний напад, що дебютував у віці старше 60 років, значно збільшує ризик первинного і повторного інсульту. Незважаючи на тривалий період вивчення даної проблеми, діагностика післяінсультної епілепсії (ПІЕ) утруднена дотепер у зв'язку з відсутністю єдиної позиції відносно розуміння патогенезу ПІЕ, різною дефініцією діагнозу, необ'єктивною інтерпретацією міжнападної (інтеріктальної) електроенцефалографії тощо. Мета роботи - провести аналіз літературних даних щодо структурно-морфометричних та клініко-енцефалографічних особливостей епілепсії у хворих у різні періоди ішемічного інсульту. Проаналізовано ймовірність ризику дебюту ПІЕ. Проаналізовано наявні публікації, що стосуються питань ПІЕ, за допомогою пошуку, проведеного за такими базами даних, як Кокранівська база систематичних оглядів (CDSR), центральний реєстр контрольованих досліджень Кокрана (CENTRAL), база даних SCOPUS та MEDLINE. Відібрано відповідні рандомізовані контрольовані дослідження, проте через брак оглядових досліджень та метааналізів до роботи включено, зокрема, спостережні та епідеміологічні дослідження. У більшості проаналізованих досліджень автори показали велику варіабельність частоти розвитку ПІЕ. Висока варіабельність пояснюється особливостями перебігу інсульту в різних популяціях, різною дефініцією діагнозу ПІЕ, різним дизайном проведених досліджень. Проте в більшості досліджень було встановлено, що ризик розвитку ПІЕ подвоюється від першого до п'ятого року після перенесеного інсульту та становить близько 4,2 - 5 %. Висновки: таким чином, вивчення нейрофункціональних та структурно-морфометричних змін у хворих на епілепсію в пізньому відновному періоді ішемічного інсульту є важливою проблемою клінічної неврології, багато аспектів якої мають сьогодні неоднозначні, нерідко суперечливі тлумачення. Тому вивчення даного взаємозв'язку дозволить краще зрозуміти патогенез ПІЕ, розширить можливості її терапії та діагностики.

Цель работы - изучение состояния NO-синтазной окислительной системы (ОС) и структурно-метаболического состояния соединительной ткани у больных гастроканцерогенезом. Клинически обследованы 44 пациента с аденокарциномой желудка в возрасте 43 - 68 лет. Программа исследования предусматривала изучение состояния NO-синтазной ОС и соединительной ткани у больных раком желудка. В сыворотке крови (СК) как больных, так и здоровых пациентов определено содержание продуктов окисления оксида азота - нитритов, нитратов, S-нитрозотиола и активность эндотелиальной и индуцибельной NO-синтазы. Для оценки состояния соединительной ткани в плазме крови определено содержание гликозаминогликанов, активность ферментов эластазы и коллагенолитическая активность СК. Изучение активности NO-синтазной ОС выявило у больных повышение содержания в СК нитритов, нитратов, S-нитрозотиолов и активности эндотелиальной и индуцибельной NO-синтазы. Изучение состояния соединительной ткани у больных гастроканцерогенезом обнаружило повышение активности в СК эластазы, коллагенолитической активности, что свидетельствует о структурно-метаболических нарушениях в соединительной ткани. Анализ полученных результатов подтверждает, что канцерогенез сопровождается увеличением количества активных форм кислорода, которые в клетке способны трансформировать эффекты NO из защитных в цитотоксические. Результаты исследования показали, что гастроканцерогенез сопровождается глубокими нарушениями метаболического обмена соединительной ткани, сопряженными с активацией протеиназ и накоплением в СК гликозаминогликанов.

Мета роботи - аналіз проблем, пов'язаних з наявністю променевого мукозиту, його контролю та прогнозування існуючими методами. За допомогою методів інфрачервоної термографії досліджено кількісні зміни інтенсивності аномальних теплових полів групи пацієнтів із пухлинами голови/шиї за променевої терапії. Одержано коефіцієнти кореляції R = (0,76 - 0,81) між тепловими параметрами та клінічними показниками мукозиту у пацієнтів групи впродовж променевої терапії. Зміни інтенсивності теплових полів, які виявляються на 5 - 10 днів раніше, ніж поява перших клінічних симптомів мукозиту, можуть слугувати критерієм раннього прогнозування індивідуального ступеня тяжкості мукозиту. За допомогою методів статистичного аналізу одержано "гарну якість" (AUC = 0,79) термографічного методу прогнозування. Відзначено необхідність збільшення статистичної потужності вибірок.

Підбито підсумки хірургічного лікування 150-ти хворих на рак шлунка. Хворих було розподілено на дві групи: в основній групі стравохідно-шлунковий або стравохідно-кишковий анастомоз сформований однорядним ручним швом без захоплення слизової оболонки, в контрольній групі анастомоз сформований звичайним способом із використанням дворядного шва. У хворих основної групи було вдвічі менше післяопераційних ускладнень, не було летальних результатів. Формування запропонованого анастомозу створює оптимальніші умови для нормалізації білкового обміну у хворих на рак шлунка.

Подведены итоги хирургического лечения 150-ти больных раком желудка. Больные были разделены на две группы: в основной группе пищеводно-желудочный или пищеводно-кишечный анастомоз сформирован однорядным ручным швом без захвата слизистой оболочки, в контрольной группе анастомоз сформирован обычным способом с использованием двухрядного шва. У больных основной группы было в 2 раза меньше послеоперационных осложнений, не было летальных исходов. Формирование предложенного анастомоза создает более оптимальные условия для нормализации белкового обмена у больных раком желудка.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.452-436

Рубрики:

Пухлини щитоподібної залози

Шифр НБУВ: Ж14579 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Зазначено, що рак щитоподібної залози належить до тих злоякісних новоутворень, які, незважаючи на відносну рідкість і сприятливий перебіг, далі привертають до себе підвищену увагу у зв'язку з тенденцією до збільшення захворюваності, істотна частка якої пов'язана з радіаційним чинником. Особливе занепокоєння викликають незадовільні результати лікування раку щитоподібної залози внаслідок пізньої діагностики. Головний метод лікування - оперативне втручання. Наголошено на актуальності проблеми вибору методу лікування в разі місцевого поширення пухлинного процесу.

Отмечено, что рак щитовидной железы относится к числу тех злокачественных новообразований, которые, несмотря на относительную редкость и относительно благоприятное течение, привлекают к себе повышенное внимание в связи с тенденцией к увеличению заболеваемости, существенная доля которой связана с радиационным фактором. Особое беспокойство вызывают неудовлетворительные результаты лечения рака щитовидной железы вследствие поздней его диагностики. Основной метод лечения опухоли - хирургическое вмешательство. Отмечена актуальность проблемы выбора метода лечения при местном распространении опухолевого процесса.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.433.2-59

Рубрики:

Пухлини шлунку і дванадцятипалої кишки

Шифр НБУВ: Ж14160/прил. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Изучены степень инвазивности, пролиферативной активности, морфофункциональной активности ядер опухолей щитовидной железы (ЩЖ) при анализе материала, полученного у 1343 больных раком ЩЖ, оперированных в период с 2000 по 2013 г. Определены морфологический балл злокачественности (как критерий оценки степени прогрессии опухоли) и митотическая активность в клеточной популяции различных видов рака ЩЖ. Наиболее злокачественным типом рака ЩЖ является недифференцированный (анапластическая карцинома). Установлены веретеноклеточная, гигантоклеточная и плоскоклеточная формы недифференцированного рака ЩЖ. Наличие в 33 % гистологических препаратов участков дифференцированного рака свидетельствует о взаимосвязи с ранее существовавшим патологическим процессом.

Проведено аналіз впливу передопераційної терапії (променева або хіміопроменева терапія) на проліферативну активність плоскоклітинного раку шийки матки шляхом вивчення екпресії білка Ki-67. Під час вивчення показників проліферативного потенціалу за рівнем експресії Ki-67 було встановлено його зниження в ході проведеної терапії. У групі хворих, які отримували тільки променеву терапію, індекс проліферативної активності знизився з 47,4 до 40,31 %, у групі тих, хто отримував хіміопроменеву терапію, цей показник знизився до 24,72 %. Аналіз інтенсивності реакції з Ki-67 показав, що вивчення цього показника може служити прогностичним критерієм подальшої поведінки пухлини шийки матки, виявлення групи хворих з високим ризиком подальшої прогресії. Цей маркер може служити показником ефективності проведеного лікування.

Проведен анализ влияния предоперационной терапии (лучевая или химиолучевая терапия) на пролиферативную активность плоскоклеточного рака шейки матки путем изучения экпрессии белка Ki-67. При изучении показателей пролиферативного потенциала по уровню экспрессии Ki-67 было установлено его снижение в ходе проводимой терапии. В группе больных, получавших только лучевую терапию, индекс пролиферативной активности снизился с 47,4 до 40,31 %, в группе больных, получавших химиолучевую терапию, данный показатель снизился до 24,72 %. Анализ интенсивности реакции с Ki-67 выявил, что этот показатель может служить прогностическим критерием дальнейшего поведения опухоли шейки матки, выявления группы больных с высоким риском дальнейшей прогрессии. Данный маркер может служить показателем эффективности проводимого лечения.

Эффективность нового метода интраоперационной симпатической регионарной блокады чревных нервов (БЧН) оценена на основании анализа результатов хирургического лечения 3134 пациентов по поводу рака желудка. При сопоставлении непосредственных результатов хирургического вмешательства установлено, что риск возникновения послеоперационного панкреонекроза (летальность) зависит от вида операции, а также ее травматичности. Применение спирт-новокаиновой БЧН в целях подавления симпатических рефлексов как элемент анестезии во время операции и в раннем послеоперационном периоде способствовало уменьшению риска вазникновения послеоперационного панкреонекроза (летальности) после стандартного хирургического и комбинированного вмешательства, операции на желудке с резекцией поджелудочной железы.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.433.2-59

Рубрики:

Пухлини шлунку і дванадцятипалої кишки

Шифр НБУВ: Ж24001 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Раку передміхурової залози в структурі онкологічної захворюваності чоловічого населення належить третє місце, але за темпами зростання виходить на друге місце. Проте найчастіше захворювання розпізнається на пізніх стадіях, що є причиною високої летальності. Останнім часом інтенсивно йде пошук нових маркерів ранньої діагностики раку передміхурової залози на рівні як досліджень сироватки крові, так і тканини простати. У структурі імуногістохімічних тестів перспективним є вивчення нейроендокринних клітин.

Рак предстательной железы в структуре онкологической заболеваемости мужского населения Украины занимает третье место, однако по темпам роста выходит на второе место. К сожалению, заболевание зачастую распознается на поздних стадиях, что является причиной высокой летальности. В последние годы интенсивно идут поиски новых маркеров ранней диагностики рака предстательной железы на уровне исследований как сыворотки крови, так и ткани предстательной железы. В структуре иммуногистохимических тестов перспективным является изучение нейроэндокринных клеток.

Зазначено, що дуже часто уропатогенна інфекція присутня в персистувальних, рецидивних, стійких до антибіотикотерапії формах. Стійкість до терапії, скоріше за все, пов'язана з внутрішньоклітинним персистуванням. Наголошено на необхідності розробки нових діагностичних і лікувальних методик, які дозволяють виявити хворих з ускладненими інфекціями сечових шляхів і успішно їх лікувати.

Отмечено, что очень часто уропатогенная инфекция присутствует в персистирующих, рецидивирующих, устойчивых к антибиотикотерапии формах. Устойчивость к терапии, по всей видимости, связана с внутриклеточным персистированием. Существует необходимость в разработке новых диагностических и лечебных методик, позволяющих выявить больных с осложненными инфекциями мочевых путей и успешно их лечить.

Проанализированы причины увеличения летальности от венозных тромбоэмболических осложнений (ВТЭО), изучена эффективность применяемых методов тромбопрофилактики у онкологических больных с высокой степенью риска развития ВТЭО, разработаны предложения по оптимизации методов тромбопрофилактики. Рассмотрены причины увеличения летальности от тромбоэмболии легочной артерии (ТЭЛА) в Харьковском областном клиническом онкологическом центре за период 2009 - 2011 гг. Изучены протоколы 320 аутопсий. ТЭЛА была причиной смерти в 34 случаях. Проанализирована летальность от ТЭЛА при применении различных низкомолекулярных гепаринов. Определено, что расширение показаний к специальным методам лечения онкологических больных пожилого и старческого возраста, страдающих тяжелой сопутствующей патологией, привело к увеличению общей летальности вследствие ТЭЛА на 0,029 %. Показатель летальности от ТЭЛА у оперированных больных на протяжении периода исследования оставался стабильным - 0,30 % в 2009 г. и 0,29 % в 2011 г. Отмечена связь роста ВТЭО с увеличением количества пациентов старше 60 лет на 4,7 %, количества пациентов с тяжелой сопутствующей патологией на 33,1 %, доли пациентов с запущенными стадиями заболевания (до 64,3 %), которым применяли специальные методы лечения. ВТЭО развивались у этих пациентов в более ранний период после госпитализации. Источником эмболии у 41,2 % умерших были тромбозы глубоких вен голени, причем у оперированных больных они встречались почти в два раза чаще.

Эффективность нового способа гастропластики в отношении предупреждения возникновения или уменьшения тяжести алиментарно-энтерогенного вегетативного синдрома (АЭВС) изучена у 189 больных раком желудка, у которых выполнена гастрэктомия. У больных основной группы во время реконструктивного этапа операции сформирован резервуар для пищи в начальном отделе тонкой кишки, в контрольной группе применяли стандартный петлевой способ реконструкции. В отдаленном периоде наблюдения при использовании нового способа гастропластики отмечено уменьшение частоты возникновения гипо- и гипергликемического синдромов. В контрольной группе тяжелая форма АЭВС диагностирована через 1 год - у 2,5 % больных, через 2 года - у 3,9 %, в основной группе это осложнение не наблюдали.

Проанализирован опыт лечения 152 больных раком желудка, которым произведены гастрэктомии с применением различных вариантов гастропластики, и в сравнительном аспекте дана оценка нового способа реконструкции пищеварительного тракта в адаптации пищеварения к новым условиям функционирования. Анализ полученных данных свидетельствует, что формирование в начальном отделе тощей кишки резервуара для принимаемой пищи, в течение первых 36 месяцев, способствует улучшению усвоения продуктов растепления пищевого белка, что в целом отражается на улучшении показателен характеризующих белковый обмен по сравнению с традиционным способом гастропластики.

Описано основні групи антидепресантів та їх застосування у загальномедичній практиці. Наведено схему ведення хворих на депресивні розлади з можливими ускладненнями та показано тактику лікаря у цих випадках.

Проблему депресій розглянуто як одну з ключових не тільки в психіатрії, але і в загальній медицині. Описано основні прояви афективної патології та надано їх класифікацію (МКХ-10).

Охарактеризована система кровообращения человека. Рассмотрены сущность, структура и функции микроциркуляции как гомеостазообразующей функциональной системы организма. Дана информация об артеориолах, капиллярах, венулах, особенностямх регулирования кровотока и внутрисосудистого давления, обменных процессах между кровью и тканями. Описаны современные методы исследования микроциркуляции в эксперименте и клинике, в частности, прижизненная микроскопия и микрография, микрокинематография и телевизионная микроскопия с микроспектрометрией, люминесцентная и электронная микроскопия. Раскрыты анатомогистологические и ультраструктурные особенности микроциркуляторного ложа, гемореологические процессы, проблемы свертывания крови. Уделено внимание вопросам гастроинтестинальной и печеночной микроциркуляции.