У виданні представлено дві роботи Ніцше: «Шопенгауер як вихователь» (1874) та «Сутінки ідолів» (1888). В першій з них Ніцше звертається до філософії Артура Шопенгауера, який був представником філософії волюнтаризму. Воля, в його розумінні, була тим космічним принципом, на якому базується Всесвіт. «Сутінки ідолів» зачіпає актуальну для кінця ХІХ – початку ХХ століття тему деградації європейської цивілізації та культури з її потягом до декадансу і смерті. В цій роботі Ніцше піддає критиці творчість тих мислителів і письменників, з якими не погоджується – від Платона до Руссо.

Філософський роман «Так мовив Заратустра» — центральний твір німецького мислителя Фрідріха Вільгельма Ніцше, що розділив його творчість на дві частини — позитивну, стверджуючу ідеал надлюдини, і негативну, або етап «переоцінки усіх цінностей». Саме в цій роботі Ніцше висуває ідеал надлюдини, висловивши цим самим своє переконання в тому, що культурне самовдосконалення — це і є найголовніша моральна цінність, і в результаті його має з’явитися нова людина, що перевершить сучасників своїми морально-інтелектуальними якостями. Книга являє собою частково поетичний, частково філософський трактат, де розкривається позиція самого Ніцше відносно місця людини у суспільстві, розуміння життя, подорожей, пізнання себе і навколишнього світу, підкреслюється необхідність прямування власним шляхом.