У1945 році зруйнована війною Японія стояла перед вибором, як відбудувати країну: або покластися на класичну теорію Адама Сміта й дозволити вільному ринку зробити все самому; або ж узяти на озброєння економічний націоналізм Фрідріха Ліста й скерувати ринок до нової індустріалізації. Японці обрали другий шлях і створили економічне «диво». Ключові урядовці пишалися прихильністю до економічного націоналізму, який системно впроваджували в життя. За 20 років Японія стала другою економікою світу, збільшивши виробництво майже в 14 разів, а ВВП — усемеро.

У чому причина стрімкого економічного злету Китаю? Чому не можна беззастережно довіряти думці неоінституціоналістів? Де «золота середина» в керуванні економікою держави? На ці та інші запитання шукає відповідь репортер «Файненшл таймс» Джо Стадвелл. Він аналізує три головні складники успішної економіки: аграрну політику, промислове виробництво і розподіл фінансування. У прицілі авторської уваги Японія, Південна Корея, Тайвань, Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни, В’єтнам і Китай. Аналізуючи бізнес цих країн, автор показує, що спрацювало в Азії, а що ні.