Автори колективної монографії прагнуть переглянути усталені історіографічні стереотипи, пов’язані з впливом уніфікації XVIII - першої половини XIX ст. на соціальні ідентичності українців в імперіях Романових і Габсбурґів. У розділах праці розглянуто співвідношення між загальноімперськими, (прото)національними, регіональними та соціальними рівнями самоідентифікації різних історичних акторів. Спеціальну увагу приділено висвітленню українофільства й імперського ультрапатріотизму українських еліт, а також впливу Просвітництва на трансформацію соціальних ідентичностей у перехідний період кінця XVIII - початку XIX ст.

Монографія є результатом творчого пошуку, здійсненого колективом науковців КЗ Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти в рамках дослідження наукових тем кафедри педагогіки, спеціальної освіти та менеджменту «Інноваційні технології», розвитку особистісно-професійної компетентності педагогів в умовах післядипломної освіти», «Реалізація компетентнісно-орієнтованої освіти керівників навчальних закладів». У науковому дослідженні взяли участь фахівці в галузі андрагогіки, педагогіки та дидактики вищої школи, порівняльної педагогіки та історії педагогіки, управління освітою та менеджменту. Наукове видання висвітлює теоретико-методологічні засади освітніх технологій, науково-практичний контент сучасних навчальних технологій, детермінанти сучасних соціально-виховних технологій та розглядає новітні підходи до технологій сучасного менеджменту. Колективна монографія адресується широкому педагогічному загалу.

У монографії уточнено та розвинуто уявлення про структуру і функції націєтворення на основі історичної пам’яті та принципу мультикультурності, що відобразилось у комплексній структурно-функціональній моделі націєтворчого та конфліктологічного потенціалу історичної психології в умовах мультикультурності. Історична психологія в розробленій моделі постає і як наукова парадигма, спільнота вчених, колективний суб’скт націєтворення, і як даність, що відбиває соціально-психологічні особливості історичного досвіду етнокультурних спільнот, які вибудовують націю. У центрі моделі - ідея консолідації/деконсолідації етнокультурних спільнот у складі нації, причому вона розгортається на основі принципу мультикультурності, який представлено у двох взаємопротилежних варіантах: індивідуальний мультикультуралізм - культурна глобалізація. Полюсність представлених у моделі тенденцій самоініціації/саморуйнування нації відображено в системі соціально-психологічних механізмів, інтегральним серед яких є механізм спільного вчинку етнокультурної міфотворчості і, відповідно, дія консолідації в цьому вчинку чи, навпаки, дія розбрату етнокультурних спільнот. Психоісторичний дискурс політико-психологічної практики мультикультуралізму в країнах Європейського Союзу підтвердив концептуальну схему націєтворчого/конфліктологічного потенціалу історичної психології в умовах мультикультурності. Теоретично обгрунтовано необхідність формування нової якості культурної ідентичності на основі індивідуального мультикультуралізму як умови діалогу культур у процесі націєтворення, а також необхідність розроблення відповідних соціально-психологічних технологій. Адресована науковцям і студентам, що цікавляться проблематикою націєтворення.