Досліджено модусні смисли у староукраїнській літературній мові другої половини XVI - першої половини XVII ст. Визначено статус модусу як метакатегорії основних модусних категорій - евіденційності, персуазивності, епістемічності. Розглянуто характеристики відповідних модусних смислів - евіденційних, персуазивних, епістемічних. Запропоновано новий в історичній лінгвістиці погляд на модус як дискурсивну категорію, що відображає в тексті результат когнітивного процесу мовця у вигляді його ставлення до джерела інформації та способу її одержання, ступенів достовірності мовця щодо повідомлюваного, до епістемічних понять. Визначено когнітивно-епістемічну специфіку модусу, охарактеризовано оновлену традиційну епістему й альтернативний можливий світ, що є ключем до дискурсивного аналізу полеміки. Обгрунтовано доцільність розширення модусу інтерактивністю, діалогічністю, змінами у свідомості, що скоординовано з динамікою староукраїнської літературної мови. Узагальнено типи модусних смислів та особливості експлікації (аналітичність, продовження розвитку спеціалізованих засобів для вираження модусу, зв'язок із генетичними конструкціями на позначення мовлення) на підставі рукописних і стародрукованих пам'яток та історичних словників.

  Скачати повний текст