В дисертації аналізуються державно-управлінські процеси в Українській державі Гетьмана Павла Скоропадського. Спираючись на широку джерельну базу, визначено рівень легітимності влади Гетьмана, розкрито його правовий статус, місце та роль в системі органів державного управління. Досліджено структуру та компетенцію центральних та місцевих органів державного управління, охарактеризовано інститут державної служби Української держави. В роботі висвітлено пріоритетні напрями управлінської діяльності гетьманської адміністрації. Одним із першочергових управлінських заходів були - визначення території, на яку поширювалися рішення органів державного управління і встановлення державних кордонів. В дисертації розкрито форми управлінської діяльності, основними з яких були організаційна робота, встановлення норм права та їх застосування. Висвітлено методи управління, які застосовували центральні та місцеві органи Української держави: правове регулювання, владне веління, встановлення заборон, застосування примусових заходів. Досліджено практичне здійснення державними органами цензурної справи, проаналізовано правовий статус громадян Української держави та іноземців.

  Скачати повний текст

Проведено комплексний історико-правовий аналіз становлення та розвитку законодавчого процесу й елементів законодавчої техніки у період Центральної Ради, Гетьманату П.Скоропадського та Директорії. Запропоновано визначення терміна "законодавчий процес". Висвітлено особливості здійснення та тенденції розвитку законодавчої процедури, зв'язки між законодавством, правила підготовки проектів законодавчих актів. Визначено характерні спільні риси законотворення для всіх досліджених державних утворень. Значну увагу приділено питанням запровадження української мови у нормотворчість, а також роботи стосовно систематизації законодавства 1917 - 1920 рр. Зроблено висновок, що характерною рисою законодавчого процесу у трьох державах, що існували на території України у 1917 - 1920 рр., була його наступність, а також постійний розвиток й удосконалення. Зазначено, що кожне нове державне утворення у межах запровадженої форми державної влади сприймало здобутки попереднього. Водночас залежність від форми державної влади, від політики, яку проводило нове державне утворення, гальмувало втілення у життя прогресивних ідей, їх розвиток, підвищення якісних характеристик законодавчого процесу, законодавчих механізмів у досліджений період та нормативно-правових актів.

  Скачати повний текст

Досліджено основні напрями діяльності органів земського самоврядування Правобережної України у 1917 - 1920 рр. Проаналізовано зміни в особовому складі земських зборів, охарактеризовано соціальне та матеріальне становище співробітників даних структур у досліджений період. Висвітлено політику Тимчасового уряду, різних українських політичних режимів та інших військово-політичних сил, які діяли в регіоні, щодо органів земського самоврядування. Охарактеризовано фінансове становище земств, досліджено основні напрямки їх роботи - економічний розвиток краю, культурно-просвітницьку діяльність, соціальне забезпечення, допомога армії УНР і правоохоронним структурам.

  Скачати повний текст

На підставі правового аналізу конституційних актів, нереалізованих проектів конституції України, архівних документів досліджено розвиток конституційного будівництва в УНР у листопаді 1918 - на початку 1921 рр., а також вплив на нього різних об'єктивних і суб'єктивних факторів. Визначено, що конституційне будівництво в УНР було закономірним підсумком державотворення, відтворило у собі ті тенденції та особливості, які мали місце у процесі державотворення. Виявлено два етапи у конституційному будівництві доби Директорії, їх особливості, зміни у конституційному оформленні двох напрямків у процесі державотворення. Здійснено порівняльно-правовий аналіз проектів Конституції УНР і конституційних актів, виданих за часів Директорії.

  Скачати повний текст

Зазначено, що ідея парламентаризму в українській суспільно-політичній думці пройшла тривалий процес еволюції, зазнавши трансформацій відповідно до історичних реалій. Перші її витоки сягають у XIX ст., коли у працях українських вчених, публіцистів більш чітко почали окреслюватися засади парламентаризму, а також конкретизувалися умови їх впровадження до практики. Розглянуто історіографію, джерела та методологію дослідження. Виявлено, систематизовано та проаналізовано джерела та літературу з проблеми стану висвітлення історії становлення українського парламентаризму протягом другої половини XIX ст. - 2006 р., здійснено їх класифікацію. Проаналізовано й обгрунтовано основні історіографічні етапи накопичення знань про історію українського парламентаризму у науковій, науково-публіцистичній літературі.

  Скачати повний текст

Узагальнено конкретно-історичний досвід створення та функціонування нових національних держав світу початку XX ст. і виявлено його основні політико-правові детермінанти. Визначено, що становлення української держави часів Центральної Ради відбувалося за загальноєвропейською моделлю державності кінця XIX - початку XX ст. та висвітлено основні засади реалізації державно-правових відносин. Доведено наявність зв'язку між змістом державницької доктрини й історичними умовами її виникнення та розвитку, що є основною умовою об'єктивного розуміння сутності державотворчих процесів. Визначено теоретико-правовий підхід щодо запровадження нової ідеології державотворення, центральне місце в якій займає положення про забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Виявлено наявність часткової, а в деяких випадках - повної рецепції зарубіжних правових доктрин парламентаризму, конституціоналізму, реалізації принципу народного суверенітету та місцевого самоврядування у діяльності Центральної Ради. Встановлено основні ознаки поліархічності української держави часів Центральної Ради. Визначено концептуальні засади створення національної держави періоду Центральної Ради.

  Скачати повний текст

Розкрито правовий статус органів виконавчої влади Української Держави 1918 р. і удосконалено їх класифікацію. Зроблено висновок, що міністерство Української Держави 1918 р. мало статус головного (провідного) органу виконавчої влади. Зазначено, що міністерство включало центральні та урядові органи виконавчої влади. Детально розглянуто процес формування та розвитку чотирнадцяти міністерств. Визначено їх завдання та повноваження. Проаналізовано штатно-посадові розписи та горизонтально-вертикальні відносини міністерств, департаментів, головних управлінь тощо. В системі виконавчої влади визначено місце Державної канцелярії, Державного контролю та головновповноваженого з управління та ліквідації інституцій та організацій військового часу Української Держави як центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. Розроблено форми, етапи та підходи стосовно становлення вищих і центральних органів виконавчої влади.

  Скачати повний текст