Обгрунтовано виокремлення чорнобильського дискурсу як самодостатнього типу мовотворчості із властивими йому диференційними рисами. Встановлено, що у поетичному та прозовому різновидах чорнобильського дискурсу основні асоціативно-семантичні групи й асоціативно-семантичні мікрогрупи змодельовані по-різному: "Чорнобиль", "аварія", "зона", "час", "трагедія" та "аварія", "зона", "відповідальність", "час" відповідно. Визначено коло тропів і стилістичних фігур, що виявляють асоціативно-семантичний розвиток ключових лексем аналізованого поля. Зафіксовано контексти розширення значень загальновживаних слів і розвиток їх конкретно-чуттєвого змісту в текстах, об'єднаних тематично, а також процеси детермінологізації спеціальної лексики, формування нових символічних значень у словах-поетизмах. Підтверджено стилістичний статус номінації Чорнобиль як константи сучасної української мовно-поетичної свідомості.

  Скачати повний текст

Досліджено основні структурні та ідейно-тематичні компоненти трагедій С.Тернера, Т.Міддлтона, Д.Марстона, Дж.Чапмена, Д.Вебстера та обгрунтовано їх маньєристичний характер. Проаналізовано маньєристичні чинники як складові частини процесу діалектичного заперечення ренесансного дискурсу та на прикладі розглянутих трагедій доведено самостійний характер маньєристичної художньо-естетичної системи. На підставі типологічного аналізу встановлено, що в англійських трагедіях першої третини XVII ст. розвиток одержали переважно маньєристичні тенденції. Детально охарактеризовано вузлові моменти типології та поетики англійських маньєристичних трагедій, які стали художньо-естетичним осмисленням кризи ідей Відродження та краху гуманістичного розуміння людини, поклали початок концепції особистості. Вивчено природу маньєристичної іронії, простежено її переростання у трагічну іронію у творах драматургів-маньєристів. Обговорено питання інтелектуальної ускладненості даних творів та структурні особливості англійської трагедії названого періоду. Розглянуто поетику та жанрово-стильові особливості ранньобарокових трагедій, а також висвітлено ранньокласицистичні трагедії, встановлено відмінність їх парадигм. Проаналізовано світоглядні основи екзальтації як важливого елементу поетики барокових трагедій, їх структурні особливості, бароковий містицизм і специфічне ранньобарокове естетичне відбиття розуміння реальності та ілюзорності. Всебічно досліджено нове художньо-естетичне явище в англійських трагедіях обраного періоду як художній синтез почуттєвого та раціонального. На підставі проведеного аналізу доведено, що у першій третині XVII ст. в англійській трагедійній драматургії відбулося синхронне формування та розвиток маньєристичного, ранньобарокового та ранньокласицистичного стилів. Виявлено, що маньєристичні тенденції домінують у трагедійній творчості драматургів - С.Тернера, Т.Міддлтона, Дж.Чапмена, Д.Мартсона, Д.Вебстера, ранньобарокові тенденції - у трагедіях Д.Форда, Ф.Бомонта та Л.Флетчера, а ранньокласицистичні тенденції - у трагедіях Б.Джонсона.

  Скачати повний текст

Досліджено жанрово-композиційні та мовно-стилістичні (поетикальні) особливості української мелодрами кінця XIX - початку XX ст. на матеріалі драматургії Л.Яновської й І.Тогобочного. Розглянуто її різні види та підвиди, прийоми творення характеру та сюжету. Визначено основні тенденції розвитку мелодрами. У Л.Яновської виявлено рух побутової мелодрами до психологічної, у І.Тогобочного - до соціальної. Особливу увагу приділено вивченню поетикальних мелодраматичних засобів: емфатичності й інверсованості мови, контрастності образів (лиходій - доброчинець), використання шаржу та гротеску у мелодрамах-комедіях і "кривавих фіналів" у мелодрамах-трагедіях. Показано особливу роль у творах даного жанру таких композиційно-смислових засобів, як випадок, таємниця, несподіванка.

  Скачати повний текст

Досліджено роль синонімічних прикметників зі значенням "нещасний" як один з засобів номінації трагічного у текстах давньогрецьких трагедій. Проаналізовано етимологічну, морфологічну та семантичну структуру кожного з конституентів виокремленого синонімічного ряду. Розглянуто аспект щодо сполучуваності та частотності вживання. Побудовано розгорнуту модель вичерпного синонімічного ряду прикметників зі значенням "нещасний" (53 лексеми). Створено модель як чітку структуру з центром-домінантою, блоком ядерних лексем і периферією, представленою лексемами з низькою (2 - 3 семеми), високою (5 - 7 семем) і максимальною (8 семем) дефектністю семантеми-домінанти. Визначено семантичні відстані між домінантою та кожним конституентом ряду. На підставі результатів дослідження показано, що поняттєвим ядром грецького концепту "трагічне" є інваріантний компонент "нещастя", якого конкретизовано у трагедіях Есхіла, Софокла та Еврипіда як індивідуальний концепт "нещастя - смерть". Добір синонімів розкриває механізми номінації трагічного, є виявом індивідуально-авторського розуміння трагічності страждання.

  Скачати повний текст

Досліджено вплив концептів жанрології античної трагедії, елементів формального, архітектонічного та стилістичного її рівнів на формування різноманітних текстуальних дискурсів в українській літературі ХІХ - початку ХХ ст. Проаналізовано генетичну спорідненість концепцій художньої дійсності жанрово розмаїтого вітчизняного письменства ХІХ - початку ХХ ст. з моделями світу античних трагіків, внаслідок рецепції та трансформації провідних категорій агональної дійсності: "проблема знання", "трагедія розуму", "трагічна провина", "трагічна самотність", "аполлонійсько-діонісійське". Розкрито своєрідність трансформації в українській літературі ХІХ - початку ХХ ст. хронотопного континууму давньогрецької трагедії, законів функціонування міфологічного часу (античного топосу).

  Скачати повний текст

Визначено історико-філософські, естетичні й індивідуально-авторські детермінанти неоміфілогізму письменниці. Виділено й охарактеризовано форми та способи переосмислення традиційного матеріалу в драматургії М.Цвєтаєвої, зокрема, аксіологічна переакцентуація, синтез традиційних сюжетів різного походження, радикальна зміна структурно-семантичних домінант (цілісна переробка), створення асоціацій з іншими традиційними образами або з певними історичними чи міфологічними персонажами за допомогою алюзій і ремінісценцій, внутрішнє осучаснення (психологізація) та дописування традиційного сюжету. Проаналізовано експліцитний і імпліцитний рівні присутності традиційних образів у п'єсах. Виявлено закономірності творчого використання традиційних сюжетів і образів у ліричних драмах 1918 - 1919 рр. і трагедіях 1920-х рр.

  Скачати повний текст

Вивчено контактно-генетичні зв'язки і типологічні аналогії, паралелі та відмінності між творчістю Достоєвського і представників "Південної школи" американського роману - Вільяма Фолкнера, Р.П.Уоррена, К.Маккалерс, В.Стайрона, В.Персі. Проаналізовано головні ознаки жанру "роман-трагедія" (трагічний конфлікт "Особи зі світом", особливості розвитку сюжету, трагічні герої та розв'язка та ін.) на прикладі творів "Злочин і кара", "Брати Карамазови" Достоєвського, "Світло в серпні", "Авессалом! Авессалом!" Фолкнера. Досліджено різні форми психологізму у творчості Достоєвського (психологічний аналіз, "внутрішній монолог" та його різновиди, сновидіння, "двоїстість", елементи карнавально-сміхової культури) та особливості їх використання письменниками-південцями К.Маккалерс ("Серце - самотній мисливець", "Годинник без стрілок"), В.Персі ("Кіноглядач", "Останній джентельмен", "Ланселот"), Стайрон ("Підпали цю домівку") під час вирішення ними проблеми "відчуження" людини. З'ясовано роль і функції нараторів у романах Достоєвського "Біси", Уоррена "Все королівське військо", Стайрона "Вибір Софі" у випадку змалювання всіх видів "бісівства" та самих "бісів".

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена дискурсам події, що стверджують подію між вимогами вірності і загрозами зречень. В роботі обґрунтовано визначення події як розриву, що іменується, визначено специфіку після-подієвих ситуацій через концепцію конфлікту тлумачень вірності, досліджено поетику дискурсів події та їхню політичну дієвість.Проблема невизначеності онтологічного статусу події актуалізується щоразу після події як неможливість об'єктивно визначити, чи дійсно те, що відбулось, було саме подією. Революція, зустріч, трагедія становлять єдність лише із певного заангажованого ракурсу. Ця самореферентність події зумовлює зміщення фокусу дослідницької уваги з події на дискурси події. Український контекст протистояння дискурсів на тлі війни та світовий контекст дискусій щодо пандемії посилюють гостру актуальність дослідження дискурсів події.Метою дисертаційної роботи є осмислення дискурсів як таких, що стверджують подію між вимогами вірності і загрозами зречення. Об'єктом виступають дискурси події, предметом є дискурси події між вірністю і зреченням. В роботі визначено чотири завдання, які послідовно виконуються у чотирьох розділах:– провести порівняльний аналіз філософії події Мартіна Гайдеґґера, Жиля Дельоза, Алена Бадью;– дослідити дискурсивне поле ствердження події і обґрунтувати необхідність введення концепту «говір»;– дослідити поетику дискурсів події у протиріччі вірностей і зречень та концептуалізувати «перекладання» як тактики акратичних дискурсів; – визначити політичну дієвість дискурсів події: їхні хиби, спокуси і роль у маніфестації спільноти.Авторську теоретико-методологічну позицію сформовано на основі філософії події Бадью та її інтерпретації Славоєм Жижеком.Жижек, інтерпретуючи бадьюанську філософію події в категоріях Жака Лакана, визначає подію як травматичне зіткнення з Реальним, а її іменування – як мовне вписування цієї зустрічі. З опорою на цю інтерпретацію події запропоновано визначення події як розриву, що іменується. При цьому під розривом розуміється зіткнення з Реальним, а під іменуванням – символізація цього розриву. У дисертації визначено чотири типи події: зустріч, солідарність, натхнення, трагедія.В роботі висунуто гіпотезу і обґрунтовано думку про те, що дискурси події завжди знаходяться між вірністю і зреченням через неможливість абсолютної вірності. Дискурси, що дбають про вірність події, діють відповідно до двох тенденцій: або створення нового порядку, або постійне оновлення розриву. Ті акратичні дискурси, які чинять спротив нормалізації мови, в роботі визначені як говори, реалізації номадичної вірності говорів визначено як тактики перекладання. На основі аналізу поетики акратичних дискурсів події визначено наступні риси говорів – неповнота, недосконалість, переривчастість. При аналізі політичної дієвості дискурсів події розглянуто три фігури зла за Бадью – зрада, симулякр, катастрофа. Вони доповнені визначенням чотирьох фігур спокус, які пропонують чотири типи однозначних розрішень протиріч вірності: історизація, меморізація, ритуальне відтворення, трансляція. Цим спокусам протистоять тактики створення неіменованих спільнот.Наукова новизна отриманих результатів конкретизується в таких твердженнях:– дістали подальшого розвитку ідеї Бадью та Жижека стосовно самореферентності події, їх доповнено визначенням події як розриву, що іменується,– уточнено бадьюанську класифікацію подій,– доведено недосяжність для дискурсів події абсолютної вірності без зречень,– сформульовано стратегії уможливлення вірності і тактики береження неможливої вірності,– проаналізовано політичну дієвість дискурсів події,– вперше введено до наукового обігу поняття «говір».Результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі та для подальшої розробки цієї теми у теоретичному напрямку філософії події чи в практичному напрямку дискурс-аналізу.Ключові слова: Ален Бадью, вірність, дискурси події, зречення, іменування, мова, неіменоване, поетика говорів, перекладання, Реальне, репрезентація події, розрив, Славой Жижек, спільнота, філософія події.^UThe dissertation is devoted to the discourses of the event which affirm the event between the requirements of fidelity and the threats of renunciation. The paper substantiates the definition of the event as a split that is being named, determines the specifics of post-event situations through the concept of conflict of fidelity interpretations, explores the poetics of the discourses of the event and their political effectiveness.The problem of uncertainty of the ontological status of the event is actualized every time after the event takes place because of the impossibility to define objectively whether what happened was an event indeed. Revolution, meeting, tragedy seem to form a kind of unity only from a certain biased perspective. This self-referentiality of the event causes a shift of research focus from the event itself to the discourses of the event. The Ukrainian context of confronting discourses against the war background and the global context of the pandemic discussions amplify the acute relevance of the study of the discourses of the event.The dissertation aim is to understand the discourses as those affirming the event between the demands of fidelity and the threats of renunciation. The dissertation object is the discourses of the event, the dissertation subject is the discourses of the event between fidelity and renunciation. The work identifies four tasks being consistently performed in four dissertation chapters: – to conduct a comparative analysis of the philosophy of the event by Martin Heidegger, Gilles Deleuze, Alain Badiou;– to explore the discursive field of assertion of the event and justify the need to introduce the philosophical concept of «patois»;– to study the poetics of the discourses of the event in the contradiction of fidelity and renunciation and to conceptualize «translating» as a tactic of acratic discourses;– to determine the political effectiveness of the discourses of the event: their shortcomings, temptations and role in the manifestation of the community.The author's theoretical and methodological position is based on the philosophy of the event by Badiou and its interpretation by Slavoj Žižek.Žižek, interpreting Badiou's philosophy of the event in Jacques Lacan's categories, defines the event as a traumatic encounter with the Real, and its naming as a linguistic inscription of this meeting. Using this interpretation of the event, we propose to define the event as a split that is being named. In this case, the split is understood as a collision with the Real, and by naming – a symbolization of this split. The dissertation defines four kinds of events: an encounter, a solidarity, an inspiration, a tragedy.The paper hypothesizes and substantiates the idea that the discourses of the event are always between fidelity and renunciation due to the impossibility of absolute fidelity. Discourses that care for the fidelity to the event may operate according to two tendencies – either the creation of a new order or the constant renewal of the split. Those acratic discourses that oppose the normalization of language are defined in the paper as patois, realization of nomadic fidelity of patois is defined as continual translating tactics. Based on the analysis of the poetics of acratic discourses of the event, the following features of patois are identified – incompleteness, imperfection, discontinuity.In analysing the political effectiveness of the discourses of the event, three figures of evil according to Badiou were considered – betrayal, simulacrum, disaster. They are supplemented by the definition of four figures of allurement which offer four types of unambiguous solutions to the contradictions of fidelity: historization, memorization, ritual reproduction, broadcasting. These allurements are opposed by the tactics of constructing unnamed communities.The scientific novelty of the obtained results is specified in the following statements:– the ideas of Badiou and Žižek on the self-referentiality of the event were further developed being supplemented by the definition of the event as a split that is being named,– Badiou's classification of events is specified,– the unattainability of absolute fidelity without renunciation for the discourses of the event is proved,– strategies of enabling fidelity and tactics of preservation of impossible fidelity are formulated,– the political effectiveness of the discourses of the event is analysed.– for the first time the concept of «patois» was introduced into scientific circulation.The results of the research can be used in the educational process and for further development of this topic in the theoretical direction of the philosophy of events or in the practical direction of discourse analysis.Keywords: Alain Badiou, fidelity, discourses of the event, renunciation, naming, language, unnamed, poetics of patois, translating, Real, representation of the event, split, Slavoj Žižek, community, philosophy of the event.