Досліджено нову філософську проблему, пов'язану з актуалізацією етнічної релігії (рідної віри) в Україні та аналогічні процеси у країнах Європи. Українське язичництво розглянуто як духовно-культурний феномен, що проявляється у світогляді, моральних нормах поведінки, звичаєвості й обрядовості у процесті функціонування етносу. Встановлено, що феноменальність рідної віри полягає в її здатності фіксувати, а за сприятливих умов - самовітворювати власні етнічні цінності. Показано, що дана актуалізація може відбуватися у підсвідомості носіїв власної етнічної культури як своєрідне підсвідоме "пригадування" окремими представниками етносу колективного досвіду своїх предків. Зроблено висновок, що етнорелігія (язичництво) - це природний генератор духовного життя етносів та упорядник їх життєвого простору та морально-звичаєвих відносин, в яких гарантом цілісності етнічної спільноти виступає сама етнічна група з її усталеними етнічними звичаями та цінностями Роду. Доведено, якщо розвитку етнічної релігії не перешкоджають зовнішні чинники - війни, поневолення, окупація, асимілятивні процеси, - то рідна віра може бути самодостатньою духовною системою на будь-якому етапі розвитку свого етносу, навіть на самому модерному. Зроблено висновок, що багатотисячолітні духовні традиції, що склалися природним шляхом, мають переваги перед штучними глобальними релігійними доктринами. Встановлено, що етнічні релігії виявляють більшу життєздатність і зберігають властивість періодично відроджуватись, і виступають засобом самозбереження етносу.

  Скачати повний текст

Проаналізовано питання розвитку вітчизняного та зарубіжного законодавства щодо врегулювання набуття права власності на знахідку, а також спеціальну літературу з відповідної проблематики. Детально досліджено визначення поняття знахідки у цивільному праві, а також встановлення співвідношення термінів "спосіб" і "підстава" набуття права власності на знахідку. Запропоновано значення терміна "знахідка": безхазяйна річ, яка була знайдена; виявлення загубленої речі - юридичний факт - вчинок; фактичне заволодіння річчю як однобічний набувальний акт - окупація; юридичний склад - заволодіння. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення низки норм чинного законодавства з питань врегулювання знахідки та набуття права власності на неї.

  Скачати повний текст

З використанням широкої джерельної бази вивчено структуру повсякденного життя мешканців окупованого Києва, а саме: харчування, одяг, житло, охорону здоров'я та проаналізовано потреби городян у соціокультурній сфері. Визначено роль міської управи у вирішенні щоденних проблем киян. З'ясовано, що окупація поглибила ці проблеми та мешканці Києва були змушені самотужки виходити зі складних ситуацій. Відзначено, що політика окупантів у сфері використання місцевих ресурсів спрямовувалася у першу чергу на обслуговування потреб німців. Розглянуто діяльність закладів торгівлі та громадського харчування, медичних, освітніх установ і закладів культури у напрямку задоволення повсякденних запитів городян.

  Скачати повний текст

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне обґрунтування публічногоуправління інноваційним розвитком сфери зайнятості населення та розробленопрактичні рекомендації щодо удосконалення діяльності органів публічної владиу цій сфері.Встановлено, що у нових соціально-економічних умовах в Українізростає актуальність публічного управління інноваційним розвитком сферизайнятості населення, оскільки підвищення конкурентоспроможностінаціональної економіки неможливе без радикальних змін у відтворенні таефективному використанні людської праці. Для подолання таких негативнихтенденцій як високий рівень безробіття, низька динаміка створення новихробочих місць, дисбаланс у структурі попиту та пропозиції робочої сили, дояких додалися такі виклики як військова російська агресія, окупація Криму ічастини Донецької та Луганської областей, пандемія COVID-19, зростаннятрудової міграції, потрібне удосконалення системи управління у сферізайнятості та впровадження інноваційного типу зайнятості, якийхарактеризується гнучкістю, динамічністю, ефективністю, передбачає постійнеоновлення змісту та форм зайнятості, реалізацію освітнього і творчогопотенціалу населення у сфері праці, створення нових типів праці.Аргументовано, що дослідження публічного управління інноваційнимрозвитком сфери зайнятості населення потребує розробки та запровадженнязаходів, спрямованих на формування інноваційної моделі зайнятості, впровадження нових підходів у публічному управлінні сферою зайнятості,визначення нагальних потреб у трудових ресурсах та їх адаптації до актуальнихтенденцій ринку праці, формування суспільного запиту на підготовку,перепідготовку фахівців у різних сферах діяльності на основі сучасних освітніхтехнологій.Сформовано основні завдання органів публічного управління сфероюзайнятості в Україні, до яких зараховано: вироблення науково обґрунтованогопрогнозування процесів, що відбуваються на ринку праці, формуваннявідповідної стратегії, поточних і довгострокових програм зайнятості;координація інтересів всіх суб'єктів управління процесом зайнятості;стимулювання процесів соціально-економічного розвитку для вирішенняпроблем зайнятості; переорієнтація курсу вирішення соціальних проблем нарозширення ринку праці, організацію допомоги в наданні або пошуку роботиусім, хто бажає працювати; моніторинг і аналіз результатів політики зайнятості;контроль виконання визначених завдань.Визначено, що метою публічного управління у сфері інноваційногорозвитку сфери зайнятості є створення умов для максимально можливоїзайнятості населення шляхом правових, економічних і адміністративноорганізаційних методів регулювання, підвищення якості таконкурентоспроможності робочої сили, сприяння розвитку інноваційного типузайнятості.Сформульовано поняття публічного управління інноваційним розвиткомсфери зайнятості як діяльності органів публічної влади, спрямованої назабезпечення продуктивної й ефективної зайнятості; досягненнязбалансованості на ринку праці; створення нових робочих місць та постійноїперепідготовки фахівців у відповідності до актуальних потреб інноваційноїекономіки, розвитку інноваційної діяльності на основі концепції «Індустрія4.0»; підвищення продуктивності праці та посилення конкурентоспроможностіробочої сили шляхом впровадження системних правових, організаційнихекономічних змін.Встановлено, що основними принципами публічного управлінняінноваційним розвитком сфери зайнятості населення є принципи стабільності,системності, адекватності, збалансованості, законності, пріоритету досягненняповної, продуктивної і вільно обраної зайнятості, гармонізації інтересівнайманих працівників, роботодавців і суспільства, комплексності. Доведено,що до методологічних принципів політики зайнятості, актуальних для України,доцільно зарахувати принцип субсидіарності, оскільки в умовах децентралізаціїмає здійснюватися зміна підпорядкованості цілей, завдань управліннязайнятістю на державному, регіональному та локальному рівнях.Доведено, що публічне управління інноваційним розвитком сферизайнятості населення України в умовах трансформаційних змін здійснюється зурахуванням наявного соціально-економічного стану України і передбачаєінклюзивність ринку праці, його адаптацію до демографічних змін, підвищенняпродуктивності праці, активну підтримку формування нових вмінь, навичок тапідвищення кваліфікації як працюючих, так і майбутніх фахівців, забезпеченнясоціального захисту населення від безробіття.Систематизовано основні функції органів публічної влади у сферізайнятості населення (прогностично-цільова, організаційно-правова,координуючо-регулююча, мотиваційно-стимулююча, консолідуюча,інформаційна, соціальна, контролююча, корегуюча) та механізми, необхідні дляреалізації політики зайнятості та її інноваційного розвитку (нормативноправовий, організаційний, мотиваційний, інформаційний). Запропонованокомплексний механізм державного регулювання інноваційного розвитку сферизайнятості.^UIn the dissertation work the theoretical substantiation of public management ofinnovative development of the sphere of employment of the population is carried outand practical recommendations on improvement of activity of public authorities inthis sphere are developed.It is established that in the new socio-economic conditions in Ukraine theurgency of public management of innovative development of employment isgrowing, as increasing the competitiveness of the national economy is impossiblewithout radical changes in the reproduction and effective use of human labor.To overcome such negative trends as high unemployment, low dynamics of jobcreation, imbalance in the structure of supply and demand of labor, to which wereadded such challenges as Russian military aggression, occupation of Crimea andDonetsk and Luhansk regions, pandemic COVID-19, growth of labor migration,improvement of the employment management system and introduction of innovativetype of employment, which is characterized by flexibility, dynamism, efficiency,provides constant updating of the content and forms of employment, realization ofeducational and creative potential in the field of labor, creation of new types of work.It is argued that the study of public management of innovative development ofemployment requires the development and implementation of measures aimed atforming an innovative model of employment, implementing new approaches inpublic management of employment, identifying urgent needs for labor and theiradaptation to current labor market trends. request for training, retraining of specialistsin various fields of activity on the basis of modern educational technologies.The main tasks of public administration bodies in the field of employment inUkraine are formed, which include: development of scientifically sound forecastingof processes occurring in the labor market, formation of appropriate strategies,current and long-term employment programs; coordination of interests of all subjectsof management of employment process; stimulating the processes of socio-economicdevelopment to solve employment problems; reorientation of the course of solvingsocial problems to the expansion of the labor market, organization of assistance inproviding or finding work to all who wish to work; monitoring and analysis ofemployment policy results; control over the implementation of certain tasks.It is determined that the purpose of public administration in the field ofinnovative development of employment is to create conditions for maximumemployment by legal, economic and administrative-organizational methods of regulation, improving the quality and competitiveness of the workforce, promotinginnovative employment.The concept of public management of innovative development of employmentas an activity of public authorities aimed at ensuring productive and efficientemployment is formulated; achieving balance in the labor market; creation of newjobs and constant retraining of specialists in accordance with the current needs of theinnovative economy, the development of innovative activities based on the concept of«Industry 4.0»; increasing labor productivity and strengthening the competitivenessof the workforce through the introduction of systemic legal, organizational andeconomic changes.It is established that the main principles of public management of innovativedevelopment of employment are the principles of stability, system, adequacy,balance, legality, priority of achieving full, productive and freely chosenemployment, harmonization of interests of employees, employers and society,complexity. It is proved that the methodological principles of employment policy,relevant for Ukraine, should include the principle of subsidiarity, as in the context ofdecentralization should change the subordination of goals, objectives of employmentmanagement at the state, regional and local levels.It is proved that public management of innovative development of employmentin the conditions of transformational changes is carried out taking into account thecurrent socio-economic situation of Ukraine and involves inclusive labor market, itsadaptation to demographic change, productivity, active support of new skills, skillsand development both working and future professionals, ensuring social protection ofthe population from unemployment.The main functions of public authorities in the field of employment(prognostic-target, organizational-legal, coordinating-regulating, motivationalstimulating, consolidating, informational, social, controlling, corrective) andmechanisms necessary for the implementation of employment policy and itsinnovative development are systematized. normative-legal, organizational, motivational, informational). A complex mechanism of state regulation of innovativedevelopment of employment is proposed.

Дисертаційна робота є першою в літературознавстві спробою комплексного дослідження реактуалізації історії у вибраній романній прозі та есеїстиці П. Кіньяра. Мета дослідження полягала у виявленні та характеристиці стратегій реактуалізації історії у романах П. Кіньяра 1980-2000-х років, дія в яких відбувається в минулих історичних епохах. Для реалізації поставленої мети у роботі було окреслено своєрідність осмислення історії у філософському дискурсі Франції другої половини XX ст. і виокремлено специфічні характеристики репрезентації та інтерпретації історії у французькому романі 1980-2000-х років, сформульовані в ключових літературознавчих працях із цієї проблематики. За допомогою представленої філософської та літературознавчої теорії було визначено характерні риси моделі реактуалізації історії, реалізованої у романістиці П. Кіньяра. Такими рисами є, зокрема, метатекстуальність, фрагментарність, жанровий еклектизм, ненадійність та нелінійність оповіді як виразники постмодерністської поетики. При цьому ключовим жанром, у межах якого П. Кіньяр перепрочитує історію, є біофікційний роман. Атрибутивною характеристикою біофікційних романів П. Кіньяра (“Записки на табличках Апроненії Авіції”, “Альбуцій”, “Всі ранки світу”, “Тераса в Римі”) є авторський інтерес до персонажів, забутих великою історією або малозначимих у її контексті. Письменник фокусується на героях, витіснених на периферію історії: у такий спосіб автор артикулює недовіру до традиційної моделі історіографії, центрованої навколо визначних історичних діячів. Конструюючи вигадану історію життя персонажа, автор синтезує її із автофікцією, внаслідок чого протагоністи його творів функціонують як авторські маски. Було доведено, що для дослідження стратегій оперування історією важливе значення має концепція темпоральності П. Кіньяра, висвітлена автором у його есеїстиці – головно у творі «Про давній час». Концепція «давнього часу» ґрунтується на ідеї існування містичного часового проміжку, який пов’язаний із витоками світу і, відтак, передує з’яві людини. На думку автора, відчуття цього часу для митця постає ресурсом для «істинної» творчості. Аналіз інтермедіального модусу романістики П. Кіньяра засвідчив, що як музика, так і піктуральне мистецтво в його романах відіграють функцію медіатора авторської метамови в літературі. Так, через музичні і графічні образи П. Кіньяр ретранслює згадану концепцію «давнього часу», представляючи персональну візію темпоральності ключовою темою мистецьких творів протагоністів романів «Всі ранки світу» та «Тераса в Римі». Дослідження роману «Американська окупація» засвідчило широту спектру історії, до якого звертається П. Кіньяр. У романі представлено як відносно близьку часову перспективу, так і передісторію. Автор зображує період присутності американських баз НАТО на території повоєнної Франції, послідовно критикуючи культуру та світогляд представників «нового світу» з позицій елітистського антиамериканізму, притаманного інтелектуальному дискурсу Франції. У творі прослідковується процес модифікації національної і культурної ідентичності головного персонажа, зумовлений впливом американської культури. Історія повоєнної Франції у романі виявляє себе пронизаною передісторією, яка в авторській оптиці конституює фундаментальний пласт кожної епохи. Рекурентність міфологічного давнього часу в Кіньяровій художній парадигмі є – суголосно з теорією вічного повернення, запропонованою Ж. Дельозом – трансісторичним процесом, рефреном вічності у сьогочассі. Також було доведено, що реактуалізація історії у романістиці П. Кіньяра відбувається, головно, через авторське наділення історії власним смислом. Кіньярова візія кожної окремої епохи постає суб’єктивізованою, інтимізованою та, відповідно, не узгодженою із традиційною історіографією.^UThe dissertation is the first attempt in literary studies to comprehensively research the reactualization of history in selected novels by P. Quignard. The purpose of the research was to identify and characterize the strategies of reactualization of history in P. Quignard's novels of the 1980s-2000s, in which the action takes place in past historical epochs. In order to realize the set goal, the work outlined the peculiarity of the understanding of history in the philosophical discourse of France in the second half of the 20th century, and the specific characteristics of the representation and interpretation of history in the French novel of the 1980s-2000s, formulated in key literary works on this issue. With the help of the presented philosophical and literary theory, the characteristic features of the model of reactualization of history implemented in P. Quignard's novels were determined. Such features are, in particular, metatextuality, fragmentation, genre eclecticism, unreliability and non-linearity of the narrative as expressions of postmodern poetics. At the same time, the key genre within which P. Quignard rereads history is the biofictional novel. An attributive characteristic of P. Quignard's biofictional novels ("On Wooden Tablets: Apronenia Avitia", "Albucius", "All the World’s Mornings", "A Terrace in Rome") is the author's interest in characters forgotten by the great history or insignificant in its context. The writer focuses on heroes pushed to the periphery of history: in this way, he articulates distrust towards the traditional model of historiography, centered around prominent historical figures. Constructing a fictional character's life story, the author synthesizes it with autofiction, as a result of which the protagonists of his works function as authorial masks. It was proved that the concept of temporality of P. Quignard, highlighted by the author in his essays (mainly in the work "Sur le jadis") is of great importance for the study of the strategies of operating of history. The concept of "ancient time" is based on the idea of the existence of a mystical time interval, which is connected with the origins of the world and, therefore, precedes the appearance of man. According to the author, the feeling of this time for the artist becomes a resource for "genuine" creativity. The analysis of the intermedial mode of P. Quignard's novels testified that both music and pictorial art in his novels play the role of a mediator of the author's metalanguage in literature. Thus, through musical and graphic images, P. Quignard relays the mentioned concept of "ancient times", presenting a personal vision of temporality as the key theme of the artistic works of the protagonists of the novels "All the World’s Mornings" and "A Terrace in Rome". The study of the novel "The American Occupation" testified the breadth of the spectrum of history to which P. Quignard addresses. The novel presents both a relatively close time perspective and a background story. The author depicts the period of the presence of American NATO bases on the territory of post-war France, consistently criticizing the culture and worldview of representatives of the "new world" from the standpoint of elitist anti-Americanism inherent in the intellectual discourse of France. The work traces the process of modification of the national and cultural identity of the main character due to the influence of American culture. The history of post-war France in the novel reveals itself as linked to the prehistory, which, in the author's view, constitutes the fundamental layer of each era. The recurrence of mythological ancient times in Quignard's artistic paradigm is – according to the theory of eternal return proposed by G. Deleuze – a transhistorical process, a refrain of eternity in the present. It was also proved that the reactualization of history in P. Quignard's novels takes place mainly through the author's endowment of history with its own meaning. Quignard's vision of each individual era appears to be subjectivized, intimated and, accordingly, inconsistent with traditional historiography.

Актуальність теми дослідження обмовлена тим, що однією із найбільш актуальних та водночас складних проблем сучасного світового співтовариства є загроза регіонального сепаратизму. Майже усі, за рідким виключенням, країни світу на певних етапах своєї історії у прямій чи опосередкованій формі зазнавали негативного впливу від його проявів. Адже якщо країна є складно організованою системою за етнічними, релігійними, історико-культурними, мовними, геоекономічними та іншими ознаками, їй завжди буде загрожувати небезпека сепаратизму. Сьогодні ми спостерігаємо, як у світі поряд з сепаратистськими сюжетами минулогонабувають розвитку та створюються нові конфлікти, зумовлені ідеями сепаратизму. В Європі на початку ХХІ ст. найбільш загрозливі осередки сепаратизму знаходяться в країнах, що виникли в результаті розпаду СФРЮ та СРСР. На пострадянському просторі вже існує низка заморожених конфліктів, частина з яких призвела до військового протистояння. Серед останніх, на жаль, опинилась і Україна.З перших років незалежності питання регіонального сепаратизму не сходило з порядку денного української політики. Посилення інтеграційних процесів, розвиток міжрегіонального та транскордонного співробітництва України сприяло посиленню ролі регіонів на державному та наднаціональному рівнях. Водночас український регіональний сепаратизм став інструментом реалізації геополітичних прагнень РФ, мета яких полягає у перезавантаженні «радянського» проекту. Саме поєднання в кейсі українського сепаратизму внутрішніх та зовнішніх чинників призвело дойого руйнівних наслідків для соціального, економічного, політичного життя суспільства, національної безпеки та територіальної цілісності країни. Анексія Автономної республіки Крим, реалізація сепаратистських проектів «ДНР» та «ЛНР» на Сході України, повномасштабне вторгнення РФ 2022 р. та окупація частини українських територій надзвичайно актуалізували потребу у вивченні природи української версії сепаратизму, його руйнівного потенціалу, чинників та механізмів його формування, загроз, що він несе національній безпеці держави.Оцінюючи ступінь наукової дослідженості теми зауважимо, що сучасні політологічні розвідки сепаратизму як теоретичного концепту та політичної практики характеризуються широким спектром напрямків: економіко- географічним, соціоекономічним, конфліктологічним, історико-культурним, етнокультурним, політико-правовим, політико-управлінським тощо. Традиційно причини виникнення, специфіка та руйнівний потенціал сепаратистського треку в певному регіоні вивчаються у фокусі його конфліктогенності на базі етнічних, расових, політичних, ідеологічних, економічних, релігійних, мовних чинників. Втім питання зовнішнього втручання у перебіг сепаратистських конфліктів з метою дестабілізації ситуації, встановлення контролю над конкретним регіоном третьої країни досліджено недостатньо. Саме зовнішньо-інспірований різновид сепаратизму майже не досліджений ані в політології, ані в інших галузях соціального знання. Його джерела, ознаки, сутність, технології застосування та інструменти протидії складають предметне поле нашого дослідження.^UThe relevance of the research topic is determined by the fact that one of the most pressing and complex problems of the modern global community is the threat of regional separatism. Almost all, with rare exceptions, countries of the world at certain stages of their history have experienced negative effects from its manifestations in direct or indirect forms. After all, if a country is a complexlyorganized system based on ethnic, religious, historical-cultural, linguistic, geo- economic, and other characteristics, it will always be threatened by the danger of separatism. Today, we observe how alongside separatist plots of the past times, new conflicts are developing and emerging in the world, driven by separatist ideas. In Europe at the beginning of the 21st century, the most threatening centers of separatism were found in countries that emerged as a result of the disintegration of the SFRY and the USSR. In the post-Soviet space, there already exist a number of frozen conflicts, some of which have led to military confrontation. Unfortunately, Ukraine is among the latter.From the early years of independence, the issue of regional separatism has remained on the agenda of Ukrainian politics. The strengthening of integration processes, the development of interregional and transboundary cooperation in Ukraine has contributed to the increased role of regions at the state and supranational levels. At the same time, Ukrainian regional separatism has become a tool for realizing the geopolitical aspirations of the Russian Federation, whose goal is to reboot the “Soviet Union” project. The combination of internal and external factors in the case of Ukrainian separatism has led to its destructive consequences for the social, economic, political life of society, national security, and territorial integrity of the country. The annexation of the Autonomous Republic of Crimea, the implementation of separatist projects IAF “DPR” and IAF “LPR” in Eastern Ukraine, the full-scale invasion of the Russian Federation in 2022 and the occupation of parts of Ukrainian territories have extremely actualized the need to study the nature of the Ukrainian version of separatism, its destructive potential, factors and mechanisms of its formation, and threats it poses to the national security of the state.Assessing the level of scientific research on the topic, it should be noted that modern political studies of separatism as a theoretical concept and political practice are characterized by a wide range of directions: economic-geographical, socio-economic, conflictological, historical-cultural, ethno-cultural, political-legal,political-administrative, etc. Traditionally, the causes of the emergence, specificity, and destructive potential of separatist trends in a certain region are studied focusing on its conflict potential based on ethnic, racial, political, ideological, economic, religious, and linguistic factors. However, the question of external intervention in the course of separatist conflicts with the aim of destabilizing the situation, establishing control over a specific region by a third country, is insufficiently researched. The externally-inspired variety of separatism is almost not studied either in political science or in other fields of social knowledge. Its sources, signs, essence, technologies of application, and counteraction tools constitute the subject field of our research.