Проведено аналіз воєнного колабораціонізму радянських громадян Білорусії з керівництвом нацистської Німеччини у період Другої світової війни, показано його вплив на хід воєнних дій і виділено характерні риси. Визначено військово-політичні причини й умови, які сприяли створенню білоруських колабораціоністських формувань. Розглянуто міжнаціональні відносини на території Білорусії, проаналізовано їх вплив на пробему колабораціонізму. Висвітлено геополітичні плани нацистського керівництва щодо білоруської республіки. Охарактеризовано німецький окупаційний режим на території Білорусії, проаналізовано його вплив на процес залучення місцевого населення до воєнно-політичної співпраці. Розкрито роль білоруського національного руху у процесі створення та використання колабораціоністських частин. Досліджено особливості їх організації, підготовки та застосування, зокрема, 30-ї гренадерської дивізії військ СС і Союзу білоруської молоді. Розкрито зв'язок між діяльністю білоруських частин спеціального призначення у складі німецьких збройних сил і післявоєнним націоналістичним партизанським рухом у БССР. Наведено дані про порівняльну чисельність особового складу білоруських колабораціоналістських формувань як усередині цієї категорії колабораціоністів, так і відносно чисельності особового складу іноземних добровольчих формувань і німецьких збройних сил.

  Скачати повний текст

Висвітлено проблеми формування та еволюції суспільно-політичних поглядів У.Самчука, що відобразили еволюцію суспільно-політичних поглядів української політичної еміграції між- і повоєнного періодів. Розглянуто сформульовану ним концепцію "синтези", яка стала ідейною складовою державницького чину української діаспори у ХХ ст. Проаналізовано громадсько-політичну діяльність У.Самчука, включно з періодом захоплення ідеологією українського націоналізму, спробами практичного втілення у політичній площині її засадничих постулатів, переходом до демократичного табору з толеруванням різних ідеологічних і політичних платформ. Розкрито специфіку громадсько-політичної діяльності У.Самчука, її вплив на становлення і розвиток української національної свідомості опосередковано через літературну творчість. На підставі аналізу джерел, що стосуються громадсько-політичної діяльності У.Самчука, спростовано заідеологізовану оцінку його літературної і громадсько-політичної діяльності, в тому числі звинувачення в колабораціонізмі під час Другої світової війни.

  Скачати повний текст

Вивчено проблеми колабораціонізму в роки Другої світової війни на історіософському та суспільно-психологічному рівнях, з'ясовано типові й особливі вияви цього явища на даній території під тимчасовою гітлерівською окупацією. Охарактеризовано діяльність провідних кіл українського самостійницького руху та громадських інституцій національної орієнтації. З'ясовано мотивацію різних моделей поведінки населення окупованих територій на індивідуальному та груповому рівнях. Висвітлено питання щодо виживання людей за екстремальних умов війни. Типологізовано різні прояви колаборації залежно до конкретних умов, характеру окупаційного режиму, ментальних і морально-психологічних чинників.

  Скачати повний текст

Досліджено історію монгольсько-кипчацьких війн, переглянуто усталені погляди на монгольске завоювання Дашт-і Кипчак. Встановлено тісний зв'язок колабораціонізму частини кипчаків з успіхами монгольських військ, проаналізовано перебіг та основні фактори монгольських кампаній у західноєвразійських степах. Визначено родоплемінний склад конфедерацій Дашт-і Кипчак та їх політичну структуру. Розкрито причини, передумови та наслідки кумано-кипчацьких міграцій. Охарактеризовано основні етапи монгольського завоювання Дашт-і Кипчак: "Туркестанські кампанії", "похід західного загону", "Великий Західний похід". Початок монгольського завоювання Дашт-і Кипчак датовано 1205 р., а підкорення східної частини цього регіону - 1229 р. Усупереч традиційним уявленням встановлено, що алани не були союзниками кипчаків у 1222 р. Доведено, що поразка у Калкській битві обумовлена не втечею кипчаків, а неузгодженістю дій коаліційного русько-кипчацькогго війська. "Великий Західний пох ід" датовано 1236 - 1242 рр. З'ясовано, що дана кампанія розпочалася з перемоги Субедея-багатура над Бачманом, якого було вбито під час кампанії у Середньому Поволжі у 1237 р. Встановлено, що донецьких і наддніпрянських кипчаків було переможено у 1238 р., а кримські кипчаки зазнали поразки у 1239 р. Доведено, що міграції кипчаків і куманів паралельно відбувалися у 1237 - 1239 рр. у напрямку Угорщини та Болгарії, Іван Асень II не здійснив напад на кипчаків, а сам виявився жертвою їх зради й атаки.

  Скачати повний текст

На підставі результатів комплексного вивчення джерел і літератури досліджено маловідомі аспекти початкового періоду Великої Вітчизняної війни на Півдні України. Розкрито процес переведення регіону в режим воєнної економіки. Висвітлено труднощі мобілізації людських і матеріальних ресурсів. Показано морально-психологічний стан, політичні настрої місцевих мешканців, що існували на початку вторгнення гітлерівських військ на територію УРСР у 1942 р. Проаналізовано здобутки та втрати, спричинені евакуацією населення, промислових і сільськогосподарських підприємств у тилові райони СРСР. Наведено факти дезертирства особового складу Червоної Армії, що мали місце в період оборони Півдня України. У контексті настроїв рядових солдатів і командирів з'ясовано причини добровільної здачі в полон бійців, поширення колабораціонізму на початку війни. Висвітлено масштаби та головні напрямки співпраці населення з німецько-румунською владою, роль колаборантів у нарощуванні військово-економічного потенціалу окупантів.

  Скачати повний текст

Реконструйовано театральну топографію України 1941-1944 рр., репертуар та творчий склад театральних колективів, визначено роль театру в соціокультурному середовищі того часу. За умов фашистського нищення української культури, сцена, скориставшись відстрочкою свого маргінального фіналу, компенсує втрачувану силу стагнуючих видів мистецтва, посилює психокорегувальні функції, виявляє себе як фактор націотворення. З'ясовано спонукальні причини легітимності, наданої фашистською диктатурою інститутові театру в Україні, розглянуто проблему колабораціонізму, принципи театрального будівництва за тих умов, вплив на нього альтернативних чинників - жорстокого фашистського протекторату і національно-патріотичних настроїв митців та глядачів.

  Скачати повний текст

Досліджено прояви цивільного колабораціонізму як соціального явища серед населення великого міста під час військової окупації на прикладі Харкова періоду 1941 - 1943 рр. Розроблено теоретичні засади вивчення колабораціонізму. Обгрунтовано доцільність застосування концептуальних розробок феноменології та соціології повсякдення у дослідженні феномену цивільного колабораціонізму. Удосконалено методологію та методику емпіричного вивчення цивільного колабораціонізму на підставі історико-соціологічного підходу та розроблено комплекс якісних методів збору й аналізу даних, за домопогою яких проаналізовано повсякденні події міста та типові прояви поведінки населення як реакції на умови, що швидко змінювались. Виокремлено три умовні періоди окупації, визначено мотиви цивільного колабораціонізму за умов екстраординарного повсякдення.

  Скачати повний текст

Дисертаційне дослідження присвячене комплексному теоретичному і практичному аналізу історичної ролі та етнічної ідентифікації Почаївської лаври у сучасному українському соціумі. В дисертації вперше у вітчизняному релігієзнавстві здійснено філософсько-релігієзнавчий аналіз особливостей конфесійної та етнічної ідентифікації Почаївської лаври в її історії і кореляції цих процесів із загальними особливостями розвитку етнорелігійної ідентичності українського соціуму в період кінця ХVІ – початку ХХІ ст. Розкрито сутнісні риси етнічної ідентифікації Почаївського чернечого осередку крізь призму його інституційних і юрисдикційних трансформацій кінця ХVІ – початку ХХІ ст. Окреслено витоки та світоглядні модуси конструювання етнічної ідентичності Почаївського монастиря кінця ХVІ – початку ХVІІІ ст. Проаналізовано смислові імпульси самоідентифікації Почаївського монастиря в добу юрисдикційного підпорядкування Уніатській Церкві (1720 – 1831 рр.). Охарактеризовано ідейні концепти ідентифікації Почаївської лаври в контексті етноконфесійної політики Російської імперії (1831 – 1917 р.). Досліджено наративні моделі ідентифікації Почаївської Лаври в умовах релігійно-церковної політики Другої Речі Посполитої (1918 – 1939 рр.) і тоталітарних режимів (1939 – 1990 рр.).Проаналізовано детермінанти етнічної ідентифікації Почаївської лаври на сучасному етапі (1991 р. – початок ХХІ ст.). Виявлено, що після короткотривалих інтенцій керівництва обителі започаткувати процес формування її національної ідентифікації (1991 – 1992 рр.), вона зрештою поступово трансформувалася в потужний центр агрессивного фундаменталістського православ'я, що склало базис антагонізму між етноконфесійною ідентифікацією Почаївської лаври і розгортанням процесів формування і кристалізації національної ідентичності у сучасному вітчизняному соціумі.Доведено, що ідейно-політична риторика Почаївської лаври, спрямована на підтримку окупаційних дій Росії на Сході України свідчить як про колабораціонізм цієї чернечої обителі, так і дезінтегративну та деструктивну роль в ідентифікаційних процесах у сучасній Україні. А також є проявом специфічної почаївської субкультури, яка є особливим різновидом православного фундаменталізму, що наразі розвивається в орієнтації на крайні консервативні групи у середовищі російських, грецьких старостильних, румунських ченців із їх ідеалами культурно-цивілізаційного реваншизму на фоні ескалації антивестерністських настроїв.Набула подальшого розвитку теза, що перебування Почаївського монастиря у юрисдикційному підпорядкуванні Уніатської Церкви (1720 – 1831 рр.) зумовило кардинальні ідейні трансформації його самоідентифікації, зокрема біполяризацію провідних рис. А саме збереження базових засад східного обряду та поступове вкорінення окцидентальних (прозахідних) елементів, запозичених із культово-обрядової практики Римо-Католицької Церкви, що лягли в основу його уніатського інваріанту релігійної ідентичності. Розвинуто твердження, що Почаївська лавра нині – релігійний осередок ідейного впливу країни-агресора, церковний ресурс російської войовничої націоналістичної ідеології, а її керівництво і ченці є активними представниками православного фундаменталізму, націоналізму та імперіалізму, прибічниками не лише «східного вектору» культурно-цивілізаційної парадигми розвитку України, але й радикального сценарію його втілення у життя. Набуло подальшого розвитку судження, що зміна юрисдикційного підпорядкування Почаївської лаври на користь УПЦ можлива за умови проведення у середовищі її ченців відповідної систематичної практичної роботи з формування їхнього внутрішнього запиту і переконаності в необхідності православної помісності як канонічно необхідного способу існування українського православ'я.^UThe dissertation thesis is devoted to the complex of theoretical and practical analysis of the historical role and ethnic identification of the Pochayiv Lavra in the modern Ukrainian society. The dissertation is the first in Ukrainian religious studies to present the philosophical and religious analysis of features of confessional and ethnic identification of the Pochayiv Lavra in its history and correlation of these processes with general features of development of ethnic and religious identity of the Ukrainian society in the end of XVI – the beginning of XXI century. Our study reveals the essential features of the ethnic identification of the Pochayiv monastic centre under the lens of its institutional and jurisdictional transformations of the end of the 16th – the beginning of the 21st century. It outlines the origins and ideological modes of constructing the ethnic identity of the Pochayiv monastery of the end of the 16th – the beginning of the 18th century. We have carried out the analysis of the semantic impulses of self-identification of the Pochayiv monastery in the period of jurisdictional subordination to the Uniate Church (1720– 1831). The ideological concepts of identification of the Pochayiv Lavra in the context of the ethno-confessional policy of the Russian Empire (1831– 1917) are characterized. The dissertation examines narrative models of the Pochayiv Lavra identification in the conditions of religious and church policy of the Second Commonwealth (1918–1939) and totalitarian regimes (1939–1990).Our study aims to analyze the determinants of ethnic identification of the Pochayiv Lavra at the present stage (1991–the beginning of the XXI century). It was found that after short-term intentions of the monastery's leadership to begin the process of forming its national identity (1991–1992), it eventually started to transform into a powerful centre of aggressive fundamentalist Orthodoxy, which formed the basis of antagonism between the ethno-confessional identification of Pochayiv Lavra and crystallisation of national identity in modern domestic society. The obtained results of the dissertation, its basic position and conclusions can be used in theological and religious, philosophical, historical, cultural and sociological research, as well as in writing works of generalizing philosophical and religious works on the history of religion and churches in Ukraine and Volyn. In addition, the facts, conclusions and generalizations presented in the dissertation can be useful in regional ethnography and excursion work. Finally, a number of statements of the dissertation is relevant from the point of view of comprehension of modern ethno-confessional problems of Ukraine by state bodies, churches, religious organizations.It was found out that the Orthodox Church of Ukraine and the Ukrainian Greek Catholic Church put systematic efforts to overcome the negative influences of the Pochayiv Orthodox-fundamentalist subculture through the creation of alternative centres of monastic life and pilgrimage, which have already become the Maniavsky Hermitage and the Univ Lavra. Also, the efforts of the representatives of «open» Kyiv Christianity are focused on the reconstruction and development of their own tradition of ties with the most influential centre of the Orthodox monasticism and pilgrimage today – Mountain Athos.