Проаналізовано текстотворення як вид мовної діяльності, описо комунікативні стратегії, що визначають різні аспекти формування тексту. Розроблено системний підхід до опису та моделювання процесу текстотворення з урахуванням культурно-лінгвістичного та соціолінгвістичного рівнів аналізу тексту. Встановлено, що за співвідношенням семантичної та прагматичної підсистем тексту в соціальній комунікації наведено текстові типи аналітичної та синтетичної організації. В аспекті діяльності суб'єкта текстотворення експліцитно розглянуто характер кореляцій між факторами текстотворення та прагматичними, семантико-синтаксичними, а також номінативними особливостями текстів, що репрезентують різні соціокомунікативні сфери (науковий текст, енциклопедія, довідник, спогади, щоденник та афоризм). З'ясовано, що комунікативна концепція автора у процесі текстотворення виконує функцію адаптаційного механізму та зумовлює варіювання текстового типу.

  Скачати повний текст

Досліджено поетику реклами як актуальну літературну форму. Логіка дослідження зумовлена станом сучасного літературознавства як цілісної наукової системи, що уникає фактів буття словесної продукції, які не вписуються до класичної моделі художньої літератури як такої. Вивчено питання про конституювання реклами як літературного тексту, генези, історичної еволюції та специфіки даної форми. Проаналізовано рекламу в аспекті її жанрової парадигматики і розглянуто явище у функціональній системі класичних літературних жанрів. У аспекті жанрової конвергенції досліджено взаємодію реклами з жанровими формами словесності: міфом, казкою, байкою, анекдотом, одою, легендою, посланням, загадкою, афоризмом. Зроблено висновок, що реклама є синтетичним (культурно-літературним) текстом, основними ознаками якого є поліваріативність модальної структури, постійна мімікрія жанрової форми і необмежений рецептивний потенціал.

  Скачати повний текст

Здійснено комплексний і цілісний релігійно-світоглядний аналіз видатного перекладного твору української середньовічної культури "Бджола", визначено його роль в історії вітчизняної релігійно-філософської думки XII - XVII ст. Виявлено тенденції, ідеї й найбільш виразні риси, які певною мірою обумовили специфіку й особливості вітчизняної релігійно-філософської традиції та християнської культури доби їх становлення та формування. Доведено, що релігійно-світоглядні засади даного твору полягають в орієнтації на Новий Завіт, патристичну й античну філософію. Висловлено думку щодо домінування софійності й оптимістичності світобачення, необхідості органічного поєднання навчання й виховання у процесі соціалізації особистості. Виявлено, що пам'ятка наголошує на тому, що у суспільному житті абсолютний пріоритет мають духовність, гуманізм, солідарність. У текстах обстоюються євангелістські принципи державно-церковних відносин. Реконструйовано смисложиттєві й антропологічні ідеї античних і християнських мислителів.

  Скачати повний текст

Проаналізовано лінгвокогнітивні характеристики символу у філосфському дискурсі М.Бердяєва. Доведено, що цілісне уявлення про символ у контексті когнітивної лінгвістики розширює можливості дослідження зв'язків мови та свідомості. Ситематизовано ознаки філософського дискурсу, до наукового обігу введено поняття "універсальний екзистенційно-смисловий символікон", "символічний рівень мовної особистості", "екзистенційно-гносеологічна компетенція". За допомогою комп'ютерних програм створено частотний словник мови М.Бердяєва, мапи текстів, які виявляють ритм і коефіцієнти сполучуваності символів. Описано смислову динаміку символу у дискурсі М.Бердяєва, конкретизовано лінгвокогнітивні механізми символічної діалектики (антитези, циклу, афоризму, ритму).

  Скачати повний текст

Здійснено дослідження структурно-семантичної та функціональної типології афоризмів у сучасній українській літературній мові в парадигмі антропоцентричного, когнітивного та прагматичного підходів. Уточнено концепцію параміологічної сутності афоризму, обгрунтовано його мовний статус і специфіку. Висвітлено основні підходи щодо лінгвістичної ідентифікації афоризмів. Узагальнено комплекс семантичних явищ, що становлять основу структурного моделювання афоризмів, досліджено зв'язки між їх семантичною, формально-граматичною організацією та комунікативною спрямованістю. В контексті функціональної парадигми проаналізовано комунікативні особливості мовних одиниць: місце афоризму в структурі макротексту, загальне емоційно-смислове поле, експресивні засоби образності й оцінності, реалізацію категорії адресантності. В процесі аналізу структурно-семантичних, функціональних і комунікативно-прагматичних аспектів української афористики використано теоретичні положення філософії, етнолінгвістики, етнокультурології, літературознавства, психології.

  Скачати повний текст

Виконана дисертація – це перше комплексне дослідження мовно-естетичних знаків культури в поетичному дискурсі неокласиків. Актуальність дослідження аргументовано двома чинниками: 1) потребою удокладнення лінгвістичних знань про природу поетичного дискурсу «київських неокласиків» з урахуванням ідейно-естетичних засад, також соціокультурних і соціополітичних умов їх творчості; 2) необхідністю осучаснення методик аналізу, їх спрямування на поглиблення й осучаснення знань про особливості семантичної та асоціативно-образної реалізації вербальних носіїв культурних знань, про динамічність «словника культури». У зв’язку з цим уперше в українському мовознавстві застосовано інтегративний підхід (із поєднанням знань і методів лінгвостилістики, лінгвокогнітології, лінгвокультурології, літературознавства, філософії, методів семантико-естетичного, когнітивно-текстового, рецептивного аналізу) до вивчення поетичних текстів неокласиків як дискурсу культури, а також до зафіксованих мовно-естетичних знаків світової та національної культури. Це становить індивідуальну методику дисертації.Ураховано, що ідейно-естетична настанова на поєднання здобутків світового художнього досвіду та національної поетики зумовила формування характерного для неокласиків дискурсу високої книжної культури. Цю книжність засвідчено на рівні словника неокласичної поезії, що його формують одиниці текстів античної культури (міфоніми, історизми), сакрально марковані слова та висловлення (бібліїзми та біблійні афоризми), абстрактна лексика, авторські неологізми, стилістично адаптовані іншостильові одиниці (суспільно-політична, мистецтвознавча термінологія) тощо. Продемонстровано і схарактеризовано спектр текстотвірного та стильотвірного навантаження таких одиниць, а також їхніх експресивних конотацій (від урочисто-піднесеної до знижено-інвективної тональності).?Визначено, що максимально релевантною щодо вивчення мовотворчості неокласиків є концепція мовно-естетичних знаків культури. У зв’язку з цим актуалізовано в науковому лінгвостилістичному обігові поняття мовно-естетичний знак культури (МЕЗК). Зафіксовані МЕЗК диференційовано два типологічні різновиди – універсальні (лінгвоментальні одиниці світової культури, носії надчасових та наднаціональних культурних сенсів і знань) та національні (лінгвоментальні одиниці національної культури, носії етномаркованих та етноідентифікаційних культурних сенсів і знань). Здійснено їх поглиблену стратифікацію. Універсальні МЕЗК типологізовано на три основні страти: естетикологічні – творчість (із конкретизацією в образно-естетичних напрямках митець, муза, слово, пісня) та краса; онтологічні – час і простір; екзистенційні – життя та смерть. Конкретизовано, що лінгвоестетичний розвиток названих МЕЗК засвідчують такі процеси, як розбудова лексико-семантичної структури, оновлення асоціативно-образних зв’язків, контекстуальні значеннєво-оцінні трансформації.Мовно-естетичні знаки національної культури типологізовано на два основні різновиди – космогонічні (земля, вогонь) та етноідентифікаційні (Київ, Україна). Для підтвердження основних тез і результатів дослідження укладено низку діаграм і рисунків. Окремо відзначено ідеологічні причини відсутності у СУМ ілюстрацій із поетичних творів М. Зерова, Юрія Клена, М. Драй-Хмари, П. Филиповича: на час укладання Словника і самі поети, і їхні тексти були еліміновані з національного інтелектуально-культурного простору. На сьогодні потреба їх активного використання як ілюстративного матеріалу в практиці укладання загальномовних і спеціалізованих словників є незаперечною.Зроблено узагальнений висновок про те, що мовотворчість неокласиків становить упізнаваний фрагмент національного поетичного дискурсу, а також є знаковою для розвитку української літературної мови.^UThis dissertation presents the first comprehensive study of the linguistic and aesthetic signs of culture in the poetic discourse of the neoclassical period. The study's relevance is supported by two factors: The text discusses two main needs: firstly, to enhance our understanding of the poetic discourse of the 'Kyiv neoclassics' by considering their ideological and aesthetic principles, as well as the socio-cultural and sociopolitical context of their work. Secondly, there is a need to modernise the methods of analysis, with a focus on deepening and updating our knowledge of the semantic and associative-figurative realisation of verbal carriers of cultural knowledge, and the dynamism of the 'dictionary of culture'. For the first time in Ukrainian linguistics, an integrative approach is being applied to the study of neoclassical poetic texts as a cultural discourse. This approach combines knowledge and methods from linguistic stylistics, linguistic cognitive science, linguistic and cultural studies, literary studies, philosophy, methods of semantic and aesthetic, cognitive and textual, and receptive analysis. The dissertation presents an individual methodology for analyzing the recorded linguistic and aesthetic signs of world and national culture. It has been demonstrated that the fusion of global artistic influences and national poetic traditions resulted in the development of a discourse that characterises high literary culture, as seen in neoclassical works. The vocabulary of neoclassical poetry is characterised by the use of units from ancient cultural texts, such as mythonyms and historicisms, as well as sacredly marked words and expressions like biblicalisms and biblical aphorisms. It has been demonstrated that the fusion of global artistic influences and national poetic traditions resulted in the development of a discourse that characterises high literary culture, as seen in neoclassical works. The vocabulary of neoclassical poetry is characterised by the use of units from ancient cultural texts, such as mythonyms and historicisms, as well as sacredly marked words and expressions like biblicalisms and biblical aphorisms. Additionally, abstract vocabulary, authorial neologisms, and stylistically adapted foreign style units, including socio-political and art criticism terminology, are also employed. The text examines the spectrum of text and style formation of linguistic and aesthetic signs of culture, from solemnly exalted to reduced-invective tone.The study concludes that the concept of linguistic and aesthetic signs of culture is the most relevant for the analysis of neoclassical language creation.The author distinguishes between two typological varieties of MESCs: universal and national. Universal MESCs are linguistic units of world culture that carry supra-temporal and supranational cultural meanings and knowledge, while national MESCs are linguistic units of national culture that carry ethnically marked cultural meanings and knowledge. The author then conducts a detailed stratification of these varieties.The universal ESCs are categorised into three main strata: aestheticological, ontological, and existential.National culture's linguistic and aesthetic signs are classified into two main types: cosmogonic (earth, fire) and ethno-identification (Kyiv, Ukraine). A number of diagrams and figures have been compiled to support the main theses and results of the study.The text notes the ideological reasons for the absence of illustrations from the poetic works of M. Zerov, Yuriy Klen, M. Dry-Khmara, P. Filipovych in the UTS. It is explained that at the time of compiling the Dictionary, both the poets themselves and their texts were eliminated from the national intellectual and cultural space. Today, however, the need for their active use as illustrative material in the practice of compiling general and specialised dictionaries is undeniable.The article concludes that the language of the neoclassical poets is a recognizable part of the national poetic discourse and is significant for the development of the Ukrainian literary language.