Здійснено комплексне дослідження внутрішньої політики Іспанії франківського періоду (1939 - 1975 рр.), її етапів і особливостей. Уперше в українській історіографії проведено системний аналіз різножанрових джерел франкістського періоду, праць радянських, сучасних вітчизняних, російських і зарубіжних, передовсім іспанських, науковців. Досліджено хронологічні межі, періодизацію та юридично-правовий аспект внутрішньої політики авторитарного франкістського режиму, узагальнено її напрями, закономірності, особливості та ліберальну самокорекцію пізнього франкізму у політичній, соціальній, економічній сферах. З'ясовано та систематизовано історичні та правові витоки системи каудилізму, її прерогативи та повноваження. Класифіковано провідні ідеологічні риси франкістської держави. На прикладі іспанського досвіду показано багатоликість авторитаризму у розвитку, його ефективність, суперечності та зв'язок, який існує між ними та демократією.

  Скачати повний текст

Досліджено погляди гетьмана на суверенітет держави, соціальну функцію, форму держави, проблему примусу, законотворчості, що дало можливість визначити відношення П.Скоропадського до державно-правових явищ в контексті української та зарубіжної державно-правової думки. Запропоновано новий концептуальний підхід, з виокремленням трьох основних етапів формування, розвитку та еволюції державно-правових поглядів П.Скоропадського. Виявлено основні концептуальні положення державно-правових поглядів П.Скоропадського, визначальними серед яких є концепція інституційного суверенітету (суверенітету гетьмана), концепція трудової монархії та концепція охоронної системи, побудована на понятті необхідних обмежень прав людини, державному примусі та верховенстві закону. З'ясовано основні трансформації поглядів на державу П.Скоропадського, який пройшов шлях від прихильника автономії України у складі Росії до федерації з Росією, і до визнання історичної необхідності самостійної України. Розкрито роль і місце державно-правових поглядів П.Скоропадського у формуванні та реалізації ідей українського консерватизму та монархізму. Доповнено положення про взаємозалежність ідеології консерватизму і монархії як форми держави. Зроблено висновок, що у державотворчій діяльності П.Скоропадський реалізував перший етап становлення монархії, який можна в умовах української революції визначити як непослідовний авторитаризм. Вперше встановлено зв'язок поглядів П.Скоропадського з фундаментальними науковими засадами теорії правової держави. Досліджено і проаналізовано вихідні засади законотворчої діяльності як необхідної передумови формування правової держави, забезпечення верховенства закону.

  Скачати повний текст

Проведено комплексне дослідження еволюції політичного режиму Республіки Білорусь у період незалежності. Систематизовано основні теоретико-методологічні підходи щодо визначення проблем політичної трансформації, поняття політичного режиму. Виявлено взаємозв'язок відсутності сформованої національної ідентичності білорусів і характеру політичних процесів у пострадянський період. Розглянуто особливості здійснення внутрішньої та зовнішньої політики Білорусі після проголошення незалежності у 1991 р., простежено етапи концентрації влади навколо інституту президента. Розглянуто систему формування та функціонування влади після прийняття нової редакції Конституції у 1996 р., досліджено взаємодію політичної влади з інститутами громадянського суспільства. Доведено, що починаючи з 1994 р. у країні формується специфічна білоруська модель політичного режиму, яка після референдуму 1996 р. набирає ознак авторитаризму неорадянської модифікації.

  Скачати повний текст

Проведено політологічне дослідження актуальної проблеми залежності державних політичних структур та їх інформаційної політики від глобального поширення міжнародного тероризму наприкінці XX - на початку XXI ст. На прикладі Сполучених Штатів та Росії встановлено тенденцію схильності демократичних систем до авторитаризму, що проявляється у трасформуванні політичних структур та їх інформаційної політики під натиском міжнародного тероризму. Розроблено концептуальні та методологічні підходи щодо розв'язання даної проблеми, застосовано діалектико-системний метод аналізу систем інформаційної політики даних держав. Запропоновано моделі формування державної інформаційної політики з відповідними параметральними характеристиками. Для політичних структур України наведено рекомендації щодо участі у боротьбі з міжнародним тероризмом.

  Скачати повний текст

Досліджено роль політичної еліти в трансформаційних і модернізаційних процесах пострадянських країн, виділено чинники негативних тенденцій у діяльності пострадянської еліти. Головними чинниками функціонування політичної еліти на пострадянському просторі в останні десятиліття визначено формування політичних мегасуб'єктів і підвищення ролі особистості політичних лідерів. Зазначено, що недемократичність партій, авторитаризм в їх керівництві, в також незацікавленість більшості політичної еліти в подальших реформах, є ризиком для демократичного розвитку держав пострадянського простору. У випадку перебільшеної персоніфікації влади та політичних еліт акторами політичних процесів є окремі фігури, які впливають на всі галузі політичного життя країни, політичний режим держави, на поле політичних гравців і специфіку приходу до влади на всіх рівнях. Запропоновано основні напрями подолання даних негативних тенденцій.

  Скачати повний текст

Проведено комплексне дослідження історії Іспанії у роки пізнього франкізму, а також періоди його еволюції та мирної трансформації у демократичну парламентську систему. Проаналізовано та систематизовано документальні джерела пізньофранкістського та постфаркістського періодів. Здійснено історіографічне вивчення зарубіжної (іспанської) та вітчизняної історичної літератури, присвяченої досліджуваному питанню. Визначено основні передумови становлення в країні демократії. Виявлено основні закономірності та особливості трансформації іспанського суспільства від авторитарного устрою до повноцінного демократичного. Розглянуто фактори, що забезпечили успішність і незворотність даного процесу.

  Скачати повний текст

Розкрито особливості феномену віри як чинника демократичної трансформації. Встановлено сутність та основні види політичної віри (ПВ), функції й її роль в політичних процесах. Проаналізовано вплив ПВ на демократизацію тоталітаризму й авторитаризму, розкрито механізми її формування та впливу на демократичну трансформацію. Виокремлено шість моделей взаємозалежності ПВ і демократичних перетворень на основі таких змінних, як вірування правлячої еліти та народу, міра консолідованості еліти та домінуючої політичної культури. З'ясовано механізм впливу ПВ на демократичні перетворення, що полягає у динаміці становлення ідеалу та діяльності щодо його реалізації. Встановлено взаємозв'язок ПВ і темпу демократичних перетворень в Україні.

  Скачати повний текст

Вперше в українському літературознавстві розглянуто романну трилогію В. Сорокіна "Лед", "Путь Бро", "23 000" у контексті творчості письменника та змін естетичної парадигми російського літературного постмодернізму на межі століть. Розкрито суть проблематики та жанрово-композиційні особливості романного циклу. Розглянуто причини диверсифікації творчих принципів В. Сорокіна та відмови автора від соц-арту. Визначено місце трилогії в романній творчості В. Сорокіна, виділено основні тенденції в критичних і літературознавчих оцінках циклу. Доведено авторську природу міфології трилогії та досліджено шляхи її виникнення та розвитку. Увагу приділено характеристиці фантастичного "Всесвіту гармонії", за допомогою якого автор показує проблеми сучасного суспільства (соціальну самотність, втрату духовних ідеалів, соціальну дезорієнтованість, загрозу авторитаризму та тоталітаризму). Досліджено різновиди часу та простору у романах (фантастичний і реальний хронотоп). Визначено зв'язок проблематики з жанровою та композиційною структурою трилогії. Для циклу, в якому наявні елементи утопії та антиутопії, запропоновано жанрове визначення "апокаліптична утопія". Відзначено вплив світової та російської літературної традиції на письменника, а також новаторство В. Сорокіна в межах постмодерністської естетики.

  Скачати повний текст

Досліджено суть і змістові особливості символічних форм легітимації політичних режимів. Виокремлено основні підходи щодо вивчення суті символу (семіотичного, психоаналітичного, антологічного, культурологічного). Досліджено типи символічних форм політичної комунікації (наочно-образного символу, метафори, ритуалу, міфу). Доведено, що легітимація влади у межах суспільно-політичного дискурсу заснована на апелюванні до вищої інстанції як політичної цінності для даного типу політичної свідомості та безпосередньо сприймається у вигляді певних символічних форм легітимації політичних режимів. Показано, що для легітимації авторитаризму характерним є звернення до певної трансцендентної суті, до "народності", або до сили як атрибуту влади. Тоталітаризм організує легітимаційний дискурс шляхом звернення до над-ідеї, що втілюється у символічній постаті вождя та загальнообов'язкових владних ритуалах. Легітимаційний дискурс демократії будується через звернення до народу як первинної інстанції, що виражається у символічних формах масовості (мітингах, демонстраціях, виборах) та реалізується через залучення символічної політики - інсценізації публічних дій у медіа-просторі. Як чинники успішного використання символічних форм легітимації режимів для забезпечення успішної політичної трансформації запропоновано визначити наявність символічної постаті - харизматичного лідера ("Народного провідника" або "Совісті нації"), зв'язок з традицією та традиційними символами, єдиний комунікаційний простір, загальну ідентифікацію зі спільними національними символами, суспільний національно-історичний міф.

  Скачати повний текст

Проаналізовано співвідношення традиції та модернізації в працях українських і зарубіжних авторів, а також політичну практику становлення громадянського суспільства в Україні та досвід інших держав світу щодо цього процесу. Здійснено аналіз політичних, соціальних, культурних факторів, що детермінують формування громадянського суспільства в Україні. Розкрито співвідношення традиції та модернізації в сучасних політичних процесах. Визначено шляхи подолання конфлікту традиції та модернізації за умов переходу від авторитаризму до демократії. Проаналізовано консервативну політику як чинник збереження традиції та політичну модернізацію як ліберально-демократичний проект. Визначено особливості організації процесу становлення громадянського суспільства в Україні. Окреслено основні напрями подолання традиційно-модернізаційних суперечностей, показано ступінь їх впливу на формування вітчизняної моделі взаємодії держави та громадянського суспільства.

  Скачати повний текст

Однією з основних особливостей трансформаційних процесів на пострадянському просторі є формування й утвердження у певних країнах цього регіону політичних режимів, які, поєднуючи елементи авторитаризму та демократії, утворюють новий, гібридний тип політичних режимів. Здійснено комплексний аналіз основних підходів щодо розуміння поняття "політичний режим", на базі якого сформульовано дефініцію цієї категорії. Визначено основні етапи становлення та розвитку транзитології як напряму транзитологічної парадигми дослідження суспільно-політичних трансформацій. Проаналізовано та систематизовано основні підходи щодо концептуалізації гібридних режимів. Наведено визначення цієї категорії. Виділено основні індикатори, які дають змогу ідентифікувати належність певного режиму до розряду гібридних. Розроблено методику підрахунку цих індикаторів. На базі розробленої теоретико-методологічної схеми проведено комплексний аналіз особливостей функціонування політичних режимів Росії під час президенства В.Путіна та Білорусі у період правлення А.Лукашенка. Ці режими визначено як, відповідно, напівавторитарний режим і режим авторитарної ситуації.

  Скачати повний текст

Досліджено трансформацію політичної ідеології держави під тиском міжнародного тероризму на глобальному, регіональному та національному рівнях. Визначено історичне підгрунтя сучасних змін у політичній ідеології. Здійснено синтез сценаріїв політичної ідеології держави за умов кризового стану внаслідок проявів тероризму. Проаналізовано політичний процес трансформації (зміщення вправо) демократичних засад суспільства. Розроблено механізми (моделі) формування політичної ідеології держави за кризових ситуацій. Зроблено соціально-політичні суспільно важливі висновки після терористичних актів ісламістів у Великій Британії (в липні 2005 р.), Іспанії (у березні 2004 р.), Росії (в жовтні 2002 р. та 2005 р., вересні 2004 р.) та США (у вересні 2001 р.). Зокрема, показано, що політична ідеологія таких країн, як Велика Британія, Іспанія, Росія, США та Франція та міжнародних структур (ЄС, ООН та НАТО) після терористичних актів 2001 - 2005 рр. певною мірою трансформувалася від демократичних засад до авторитаризму. Розглянуто питання впровадження неополітичних технологій для вирішення кризових ситуацій у боротьбі з міжнародним тероризмом. Проведено дослідження їх існуючих видів та впливу на політичну ідеологію держави. Розглянуто концепції застосування неополітичних технологій для вирішення соціально-політичних екстремальних ситуацій, зокрема під час проведення терористичних актів. З урахуванням потенційної загрози активізації міжнародного тероризму в Україні сформульовано рекомендації щодо його попередження та боротьби з ним. Наведено пропозиції щодо удосконалення вітчизняної законодавчої бази у сфері протидії тероризмові з урахуванням світового досвіду країн, що проводять активну боротьбу з даним явищем.

  Скачати повний текст

У роботі обґрунтовано теоретико-методичні засади розвитку патріотичного виховання учнів у школах України (1945–2019 рр.), під якими розуміємо сукупність вихідних наукових положень, що визначають концептуальні теорії, основні підходи, принципи, розгляд патріотичного виховання як складного суперечливого процесу, що у 1945–1991 рр. відбувався під впливом маніпулятивних технологій тоталітарної держави; у 1991–2019 рр. – з орієнтацією на відродження національних цінностей, впровадження форм і методів формування національно свідомої особистості, здатної до зміцнення державності й забезпечення територіальної цілісності країни.У дослідженні визначено позитивний ретроспективний досвід патріотичного виховання молоді у вітчизняній педагогіці радянського періоду (патріотизм як чинник об'єднання та розвитку суспільства на основі державницької ідеології, масовість, формування єдності поглядів на патріотизм; прогностична оцінка уникнення суспільних конфліктів у радянському соціумі; усебічна підтримка молодіжних організацій патріотичного спрямування; заохочення діяльності авторських шкіл) і доби незалежності (вивчення й переосмислення культурної спадщини; застосування соціокультурного підходу до теоретичного і практичного формування культури патріотизму; врахування етнічної специфіки, регіональних особливостей, утвердження системи національних цінностей; відповідність нормативно-правової бази викликам сучасності; оптимізація молодіжної політики), обґрунтовано перспективи його імплементації в сучасних умовах модернізації національної системи виховання.Розроблено періодизацію розвитку патріотичного виховання в школах України в 1945–2019 рр., на основі історико-політичних і соціально-педагогічних особливостей розвитку державних утворень на українських землях визначено два взаємопротилежні історичні періоди патріотичного виховання, межею між якими стало утворення незалежної української держави в 1991 р. У межах радянської історичної доби (1945–1991 рр.) виокремлено: перший період (1945–1964 рр.) – ідеологічно-організаційний – становлення наукової теорії патріотичного виховання в умовах партійно-державного управління виховним процесом, нівелювання національних й особистісних особливостей, централізована уніфікація змісту навчальних програм, реалізація практики патріотичного виховання відповідно до радянської інтерпретації марксистсько-ленінської методології та концепції комуністичного виховання (у межах періоду визначено субперіоди: (1945–1953 рр.) – нівелювання загальнолюдських та морально-патріотичних цінностей, їхнє підпорядкування ідеї формування особистості відповідно до потреб тоталітарного режиму; (1954–1964 рр.) – становлення елементів демократизації виховного процесу; розвиток патріотичних переконань згідно з комуністичною ідеологією; упровадження елементів авторитаризму в педагогічну практику); другий період (1965–1991 рр.) – суспільно-пропагандистський – домінування ідей інтернаціоналізму та соціалістичного патріотизму (у межах періоду визначено субперіоди: (1965–1983 рр.) – тенденції до уніфікації суспільного життя, виховання відданості ідеям Комуністичної партії і радянської влади; нівелювання особистості; посилення педагогічного морально-патріотичного впливу на учнів; (1984–1991 рр.) – ухвалення документа «Основні напрями реформи загальноосвітньої та професійної школи» (1984 р.), який мав суперечливий характер, засвідчив непослідовність освітньої політики та кризовий стан радянської освіти й науки, їхнє підпорядкування ідеологічним інтересам).Після проголошення незалежності розпочався національно спрямований період патріотичного виховання (1991–2019 рр.), у межах якого визначено субперіоди: (1991–2013 рр.) – урахування надбань національної української культури, гуманістичної педагогіки; збільшення кількості шкіл з українською мовою викладання; повернення історичної пам'яті, видання історичних праць, публікація творів, що відображали реалії навколишнього життя та історичне минуле українського народу; популяризація правди про національно-визвольну боротьбу українського народу; демократизація освіти та виховання; індивідуалізація навчально-виховного процесу; (2014–2019 рр.) – активізація процесів патріотичного виховання, пов'язана з внутрішньо- і зовнішньополітичними подіями, необхідністю консолідації в умовах зростання зовнішньої загрози, подіями на сході України; перехід від регіональних програм розбудови національної системи виховання до реформ державного рівня, зокрема Нової української школи.^UThe study substantiates the theoretical and methodological principles of patriotic education of students in Ukrainian schools (1945–2019), which means a set of basic scientific principles that define conceptual theories, basic approaches, principles, consideration of patriotic education as a complex contradictory process which in 1945–1991 was under the influence of manipulative technologies of the totalitarian state; in 1991–2019 it was with a focus on the revival of national values, the introduction of forms and methods of forming a nationally conscious personality, capable of strengthening statehood and ensuring the territorial integrity of the country.The study identifies positive retrospective experience of patriotic education of youth in the domestic pedagogy of the Soviet period (patriotism as a factor of unification and development of society based on state ideology, mass, the formation of unity of views on patriotism; prognostic assessment of avoiding social conflicts in Soviet society; comprehensive support of patriotic youth organizations; encouragement of author's schools) and the era of independence (study and rethinking of cultural heritage; application of socio-cultural approach to the theoretical and practical formation of the culture of patriotism; taking into account the specific ethnic, regional characteristics, establishment of national values; compliance of the regulatory framework with the challenges of modern society; optimization of youth policy), the prospects of its implementation in conditions of modernization of the national education system.The author's periodization of the patriotic education development in the schools of Ukraine in 1945–2019 is developed, on the basis of historical-political and socio-pedagogical features of the development of state formations on Ukrainian lands two opposite historical periods of patriotic education are determined , the boundary between them was the formation of an independent Ukrainian state in 1991. In the context of the Soviet historical period (1945–1991) the following periods are distinguished: the first period (1945–1964) – ideological and organizational – the formation of the scientific theory of patriotic education in the party-state management of the educational process, leveling of national and personal peculiarities, centralized unification of the content of educational programs, realization of the practice of patriotic education in accordance with the Soviet interpretation of the Marxist-Leninist methodology and the concept of communist education within the period the subperiods are defined: (1945–1953) – leveling of panhuman, moral and patriotic values, their subordination to the idea of personality formation in accordance with the needs of the totalitarian regime; (1954–1964) – the formation of elements of democratization of the educational process; the development of patriotic beliefs in accordance with communist ideology; introduction of elements of authoritarianism in pedagogical practice); second period (1965–1991) – social propaganda – the dominance of the ideas of internationalism and socialist patriotism within the period the subperiods were defined: (1965–1983) – tendencies to unification of public life, developing of devotion to the ideas of the Communist Party and the Soviet government; leveling of personality; strengthening of pedagogical moral and patriotic influence on students; (1984–1991) – adoption of the document «The main directions of the reform of secondary and vocational schools» (1984), which was contradictory, testified to the inconsistency of educational policy and the crisis of Soviet education and science, their subordination to ideological interests).After the proclamation of independence, a nationally oriented period of patriotic education began (1991–2019), within which subperiods were defined: (1991–2013) – taking into account the achievements of national Ukrainian culture, humanistic pedagogy; increasing the number of schools with Ukrainian as the language of studying; returning of historical memory, publication of historical works, publication of works that reflect the realities of life and the historical past of the Ukrainian people; popularization of the truth about the national liberation struggle of the Ukrainian people; democratization of education and upbringing; individualization of the educational process; (2014–2019) – intensification of the processes of patriotic education, associated with domestic and foreign policy events, the need for consolidation in the face of growing external threats and events in eastern Ukraine; the transition from regional programs of a national education system to state-level reforms, including a new Ukrainian school.

У дисертації вперше системно досліджено й теоретично обґрунтовано проблему інтеграції андрагогічного підходу у підготовку здобувачів вищої освіти в умовах переходу на структуровані освітні програми; запропоновано практичне розв’язання означеної проблеми, що полягає в обґрунтуванні моделі модернізації підготовки здобувачів вищої освіти на засадах андрагогічного підходу в напряму формування в них андрагогічної культури та експериментальній перевірці впливу визначених андрагогічних умов на рівень її сформованості.Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю модернізації підготовки здобувачів вищої освіти на підставі її подальшої гуманізації, персоналізації, інформатизації та інноватизації відповідно сучасних вимог розвитку інформаційного суспільства, зокрема потребою формування нового покоління викладачів, здатних до проектування, методичного забезпечення й практичної реалізації андрагогічних моделей навчання, які спрямовані на забезпечення більш комфортних умов для набуття загальних і фахових компетентностей випускників та задоволення їхніх всезростаючих освітніх та професійних потреб як провідних суб’єктів особистісно-професійного розвитку.Доцільність розробки досліджуваної проблеми зумовлюється необхідністю подолання суперечностей, які мають місце у сфері підготовки здобувачів вищої освіти: між необхідністю утвердження андрагогічного підходу в освітньому процесі сучасної вищої школи, зорієнтованої на загальноєвропейські цінності студентоцентрованого навчання, та недостатньою розробленістю його теоретико-методичних засад і способів практичної реалізації; міжнеобхідністю більш ґрунтовної персоналізації навчання здобувачів другого – магістерського та третього – освітньо-наукового рівнів вищої освіти та неналежним рівнем врахування їхніх когнітивних, індивідуальних, соціально-психологічних та вікових особливостей як дорослих, автономних та незалежних суб’єктів освітньо-наукового середовища сучасного закладу вищої освіти; між потребою закладів вищої освіти у застосуванні інноваційних – андрагогічних моделей навчання здобувачів та недооцінкою значущості підготовки особливого складу викладачів – андрагогів як суб’єктів специфічної – андрагогічної діяльності та носіїв відповідної – андрагогічної культури.У дисертаційному дослідженні розкрито авторське тлумачення андрагогічного підходу як різновиду антропоцентричної парадигми, яка базується на гармонійному поєднанні гуманістичності (через створення дружньої, неформальної морально-психологічної атмосфери, заснованої на довірі, взаємній повазі, сумісній роботі при підтримці й відповідальності всіх учасників освітньої діяльності) та технологічності (шляхом інтенсивного використання новітніх засобів навчання, найсучасніших інформаційно-комунікативних, цифрових, інтерактивних, мультимедійних технологій).Визначено, що андрагогічний підхід – це різновид та специфічна складова антропоцентричної парадигми, яка визнає доцільність та необхідність освіти впродовж життя, спрямовуючи зусилля організаторів навчання дорослих під час реалізації форм формальної, неформальної та інформальної освіти на стимулювання їхньої пізнавальної активності, мотивації до особистісно-професійного зростання та успішної побудови кар’єри шляхом більш інтенсивного залучення до ситуацій рефлексивного аналізу власної траєкторії саморозвитку та міри реалізованості набутих компетентностей й здібностей, своєчасної корекції інтелектуальних, освітніх та життєвих потреб з огляду на набутий індивідуальний досвід, трансформації професійних інтересів в напряму привласнення ознак соціально мобільної та конкурентоспроможної особистості.Під модернізацією підготовки здобувачів вищої освіти на засадах андрагогічного підходу розуміється процес її позитивних змін в напрямувдосконалення та підвищення ефективності на підставі оновлення концептуальних засад (визнання й врахування властивостей здобувачів як дорослих особистостей) та змісту; оздоровлення морально-психологічного клімату (відмови від авторитаризму, домінування) й гуманізації освітньо-наукового середовища згідно андрагогічних принципів; трансформації суб’єкт-об’єктних відносин у варіативні форми суб’єкт-cуб’єктної (партнерської, фасилітативної, творчої) взаємодії; більш інтенсивного використання провідних методів, форм і технологій інноваційного навчання (зокрема, діалогічного, інтерактивного, контекстного, проблемно-евристичного, ситуативного, змішаного, дистанційного), які більшою мірою задовольняють освітні потреби та професійні інтереси, а також враховують індивідуальний досвід та потенційні можливості дорослих.^UIn this thesis work it has been for the first time that an attempt has been made to conduct a systemic research and theoretically substantiate the issue of ntegration of the andragogical approach into the process of training of students at higher educational institutions under conditions of transition onto certain well-structured educational programs; we have also suggested therein a practical solution of the above-mentioned issue which boils down to the substantiation of the model of modernization of training of students at higher educational institutions on the basis of the andragogical approach in the direction of formation of their andragogical culture and also the experimental verification of the impact of the defined andragogical conditions at the phase of its formation.The topicality of the theme of our research has been determined by the necessity of modernization of training of students at higher educational institutions on the basis of its further humanization, personalization, data enrichment and introduction of innovations in conformity with the up-to-date conditions of development of the data-focused society, in particular, reflecting the need for formation of a new generation of teachers who would be capable of planning, designing, methodically maintaining and implementing the andragogical models of teaching which are focused on ensuring more favorable conditions for the acquisition of the general and professional competencies of university or college graduates as well as meeting their increasingly evolving educational and professional needs as being the leading actors of their own personal-professional growth and development.The need for researching the issue in question boils down to the necessity of overcoming certain controversies which take place in the sphere of training of studentsat higher educational institutions: thus balancing between the need for establishment of the andragogical approach within the educational process at contemporary colleges or universities which are largely focused on acquisition and implementation of basic European values as well as on the student-centered education – and its yet under-developed theoretical-methodical fundamentals and ways of its practical implementation; between the necessity in a more advanced personalization in educating the students of the 2nd (Master’s degree) and 3rd (educational-scientific) levels of higher education – and the insufficient level of consideration of the students’ cognitive, individual, social-psychological and age-based peculiarities as of adult individuals, being fully autonomous and independent actors of the educational-scientific environment at contemporary higher educational institutions; between the shortage of colleges and universities in implementation of the innovational andragogical models of education of students and the under-estimation of the significance of training of a special type of teachers-andragogues that are believed to be both actors of a specific andragogical activity and carriers of a particular andragogical culture.In this thesis work we have managed to ascertain that the andragogical approach being a type of the anthropocentric paradigm which is based on a harmonious fusion of humanism (through ensuring a friendly and informal moral-psychological atmosphere based on mutual trust and respect as well as on joined activity, support and accountability of all participants of the educational activity) and the technological awareness (enforced through extensive utilization of both the most up-to-date educational techniques and the most advanced data-sharing, interactive, digital and multimedia technologies).It has also been ascertained that the andragogical approach is a certain type and a specific component of the anthropocentric paradigm which tends to recognize the need in one’s lifelong education by concentrating the efforts of the organizers of the educational process of adult students during implementation of both the formal and the informal types of education based on the stimulation of students’ cognitive activities, the motivation for the personal professional growth as well as the successful careerbuilding by means of a more intensive involvement in situations of the reflexive analysis of a personal self-development path and the degree of realization of the acquired competencies and aptitudes, the timely correction of one’s own intellectual, educational and general life-related needs from the point of view of the personal experience acquired, the transformation of the professional interests in the direction of gaining particular traits which are to be possessed by a socially mobile and competitive individual.