Розглянуто феномен любові як універсальний тип соціальних відношень, виражений у дискурсивному акті. На підставі аналізу дискурсивних практик показано, що любов - явище, для якого характерні соціальні механізми, що мають універсальну антропологічну основу. Запропоновано нову онтологічну модель реальності, яка базується на любові, що об'єднує рівні соціокультурного буття. Доведено, що еволюція людини розумної та властивого їй прагнення до любові органічно взаємопов'язана з еволюцією живої природи. Перехід від неживої природи до духу - це сходження від несвідомої до свідомої духовності людини. Закладений від початку потенціал трансформується в людині від статевої любові до масштабів Всесвіту. Запропоновано структурну модель, що поєднує індивідуальний і соціальний аспекти стосунків любові між суб'єктами. Доведено евристичну та праксеологічну цінність висвітлених теоретичних конструкцій. Запропоновано актуалізувати християнський ідеал любові та створити нову соціо-гуманітарну парадигму - агапе-педагогіку.

  Скачати повний текст