Здійснено історико-філософський екскурс понятійного співвідношення розуму та віри на підставі аналізу поглядів найбільш значущих та відомих в історії філософії особистостей, творчість яких досліджував П.І.Ліницький та вибудував власну філософську систему шляхом розв'язання проблеми антиномічності віри та розуму. Показано, що творчому доробку П.І.Ліницького притаманна традиційна для західноєвропейської філософії гносеологізація та раціоналізація філософської свідомості, але у творчому спадку київського філософа думки представників німецької філософської культури трансформовані через призму української філософської традиції, набули самобутності завдяки своєрідному синтезу з теїзмом, слідуванню ідеї співвідношення розуму та віри як одного з вирішальних принципів у побудові власної філософської системи. Доведено, що гносеологічна позиція П.І.Ліницького з усіма її особливостями та відмінностями, що свідчать про оригінальність мислителя, формувалась у протистоянні вульгарному матеріалізмові та позитивізмові, є помірковано-раціоналістичною, схильною до апріоризму, про що свідчить його висока оцінка умоглядності як основної форми пізнавальної взаємодії суб'єкта з об'єктом. Шляхом детального аналізу соціальних, моральних та естетичних засад поняття віри, на яких базувався П.І.Ліницький, вирішуючи питання про співвідношення понять розуму та віри, доведено, що в його особі українська філософська думка другої половини XIX - початку XX ст. мала високоосвіченого мислителя, який репрезентував своє власне оригінальне розуміння та осмислення найважливіших філософських проблем - онтології, гносеології, філософії історії, соціальної філософії, філософської антропології.

  Скачати повний текст