Проаналізовано суспільно-політичну ситуацію 1920-х рр. в аспектах зародження, формування, кристалізації та закономірностей розгортання базових тенденцій постреволюційної епохи у СРСР - демократичної, що співпадала з проголошеним соціалістичним курсом, і авторитарно-бюрократичної, що виявлялася антагоністичною революційному оновленню суспільства. Показано, що кожна з зазначених тенденцій мала історичних носіїв - соціальних сил та політичних угрупувань, що об'єктивно виражали їх інтереси. Зазначено, що основні фігуранти суспільно-політичного протистояння реалізовували специфічні інтереси соціально-політичних сил, зіткнення яких визначило загальні закономірності розвитку СРСР. На підставі комплексного вивчення доведено прогресивний характер суспільно-політичної альтернативи, репрезентованої лівою опозицією у 1920-ті рр. та її лідером Л.Д.Троцьким у 1930-ті рр., відзначено найбільшу послідовність у протистоянні сталінізму (тоталітаризму) та бюрократичному переродженню. Висвітлено такі характерні риси лівоопозиційної програми, як інтелектуалізм і наукову обгрунтованість соціально-економічних і політичних пропозицій, відстоювання демократичних норм ухвалення суспільно-політичних рішень у межах партії та розвиток поглядів окремих опозиційних лідерів у напрямку визнання необхідності глибокої демократизації системи суспільно-політичних відносин, адекватність поглядів на проведення модернізаційних перетворень та соціальний характер економіки, науково-теоретичну обгрунтованість, зокрема застосування діалектичної та конкретно-історичної методології для аналізу та розробки рекомендацій щодо розв'язання складних проблем і вирішення завдань суспільного життя.

  Скачати повний текст