Вперше розглянуто переклад як наукову проблему в українському літературознавстві XIX - початку XX ст. Підкреслено важливе значення перекладознавчої думки на всіх етапах розвитку національної літератури (становлення, формування, ствердження та поступу в світовому контексті). Відзначено позитивний вплив великого обсягу перекладознавчого матеріалу (від окремих висловлювань, рецензій, статей до грунтовних праць) на відображення основних етапів літературної критики та подальший світовий розвиток національної літератури. Досліджено еволюцію перекладознавчої думки та встановлено загальнолітературний характер художнього перекладу як літературного зразка, засобу формування естетичного смаку, розвитку мови, джерела ідейно-тематичного, жанрово-стильового збагачення української літератури, її оновлення та модернізації, стимулу для оригінальної творчості (на прикладі літературної діяльності Р.Гонорського, М.Максимовича, П.Гулак-Артемовського, Л.Боровиковського, Є.Гребінки, М.Костомарова, П.Куліша, М.Драгоманова, О.Потебні, І.Франка та Лесі Українки). Обгрунтовано суттєве значення перекладу у формуванні концепції національної літератури, спрямованої на розвиток власних традицій і збагачення їх світовим здобутками. Відзначено функціональність перекладознавчої думки в розвитку літертурознавства, що сприяло поглибленню розуміння завдань та перспектив загального літературного процесу та індивідуальної творчості митця. Встановлено значення перекладу як органічної частини літературознавства.

  Скачати повний текст