Досліджено характер трансформації ставлення християнства до науки, показано його зміни у процесі розвитку людської цивілізації. Виявлено, що у період середньовіччя склалось специфічне бачення світу, якому були властиві символізм, умоспоглядання та герменевтика, а становлення західного мислення детермінувалось християнським світобаченням. Встановлено, що новоєвропейський період характеризується ньютоново-картезіанським розмежуванням матерії та свідомості, що наклало відбиток на співвідношення релігійного та наукового бачення світу, які були чітко відокремлені й позначені як несумісні внаслідок різних способів пізнання. З'ясовано, що у XX ст. у науковому світобаченні відбулися зміни, які виявлили недосконалість класичної науки, що призвело до формування нової наукової парадигми та розробки теорій, сутність яких схожа з деякими християнськими релігійно-філософськими системами. На підставі порівняння основних віроповчальних концепцій і методів пізнання виявлено існування різних конфесійних шляхів пошуків істини, які постійно змінювались і відзначались різними проявами у ставленні до науки. Показано, що світоглядні засади, догматизовані християнськими конфесіями, передбачають ірраціональне осмислення змісту релігійних текстів, а метафізичне тлумачення "відкриває" шлях до їх людського осмислення, що призводить до трансформації взаємодії світоглядних засад християнських конфесій з наукою у різні історичні періоди. Встановлено, що криза науки у сучасній культурі спричинена тотальною релятивізацією наукового знання, яка обумовлена такими принципами, як децентрованість і онтологічна невизначеність. Встановлено, що модернізація християнства полягає в його адаптації до досягнень науки, що призводить до зростання кризи як у християнстві, так і в науці, сутнісних перекручувань змісту багатьох канонічних текстів і до порушення окремих віровчень.

  Скачати повний текст