Досліжено малорозроблену проблему екзистенційності української малої прози кінця XIX - початку XX ст. у контексті розвитку європейського екзистенціалізму. На підставі вивчення праць Н. Аббаньяно, М. Бердяєва, М. Гайдеггера, А. Камю, Ж.-П. Сартра, М. де Унамуно, К. Ясперса визначено філософсько-естетичні засади екзистенціалізму, проаналізовано форми його художнього вияву в літературі. До наукового обігу введено поняття екзистенційності як визначальної риси української літератури fin de siecle. На матеріалі новелістики В. Винниченка, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, Б. Лепкого, В. Стефаника, М. Черемшини, М. Яцківа досліджено трансформацію розвитку екзистенціальних ідей і специфіку їх втілення в українській літературі зламу віків. Доведено, що екзистенційний світогляд духовно наближений до менталітету українців. Розглянуто основні теми та проблеми екзистенційної новелістики: трагізму людського існування, буття до смерті, самотності митця, специфічного буття жінки, екзистенції дітей. Встановлено, що використання прийомів сну, спогаду, фрагментарності, мозаїчності, художньої деталі, ретроспекції увиразнює найхарактерніші для екзистенціалізму феномени. Висвітлено проблему часовості, досліджено поетику екзистенційного хронотопу. Дані літературні явища проаналізовано в загальноєвропейському контексті, визначено місце українського модернізму в ньому.

  Скачати повний текст