Висвітлено стилістичні критерії виконавської діяльності, які визначаються певними стереотипами двоїстих структур. Останні очевидні у прамисленнєвій "дипластії" (за Б. Поршнєвим), а також в архаїчній дихотомії, які зумовили базисність для міфології та філософії Стародавності, актуалізованих у науковій і художній творчості двоїстих сполучень полярних якостей в XX ст. Наявність двоїчності у психологічній доцільності функціонування вищої нервової діяльності у спеціалізаціях право- та лівопівкульних систем головного мозку пояснює відзначений істориками та культурологами ритм змінності розумових орієнтацій (зокрема, у художній стилістиці епох) і відповідно - фазових послідовностей класичного - акласичного типів. У цьому контексті емпірично прийнято поділ виконавських стилів в антитезах "класичного - акласичного ("романтичного")" має як підоснову багатий культурний досвід і виводимість розумових стереотипів художньої діяльності з міфологічно-філософських підстав творчості. На підставі аналізу творів Л. ван Бетховена, Ф. Шопена, С.В. Рахманінова показано, що функцію "класичного" у них можуть виконувати барочно-класичні (Л. ван Бетховен), класичні-бідермейеровські (Ф. Шопен), романтичні (С.В. Рахманінов) стильові ознаки. Відповідно, у виконавських підходах виявлено акцентовані зазначені базисні для авторів або авторські - стильові якості ("передромантизм" - класицизм у грі творів Л. ван Бетховена, помірний - "шалений" романтизм, символізм, неокласицизм - академічний романтизм під час виконання творів Ф. Шопена, романтизм - неокласицизм у поданні творів С.В. Рахманінова.

  Скачати повний текст