У контексті науково обгрунтованих тенденцій (у прагненні до пізнання Логосу (Нусу), у стані нірвани, єднанні з Дао, слідуванні волі Божій) розвитку гуманістичної спрямованості педагогічної думки через епістему (спостереженя), антропологічну рефлексію у аспекті епох віхових культур Стародавнього світу систематизовано результати педагогічних поглядів щодо створення принципово нової особистісно орієнтованої концепції гуманістичної спрямованості, складовими якої є виокремлене аксіологічне поле цінностей зазначеного періоду, основою якого є абсолютні цінності, а саме: Доброта, Любов, Мудрість, домінантні якості (благоговіння, самопожертва, терпіння, людяність і обов'язок, благородство, совісна воля, тримансть, смиренність, радість, довготерпіння, милосердя, лагідність, братолюбство; прощення, поступлення, повчання, праведність, чеснотність, мовчазність, скромність; знання прекрасного, першосущного, божественного; прощення - поступленя - повчання), методи самопізнання (екзистенційний, епістемологічний, синергетичний), засоби формування якостей: щоденна молитва, віра, богослужіння, покаяння, наслідування заповідей блаженств, споглядання, обряди, медитація. Розкрито профетичний характер гуманістичної спрямованості педагогічних теорій зазначеного періоду, який репрезентує епістемічну проникливість, рефлексивно-креативну компетентність педагога, що здійснюється шляхом самопізнання (пізнання в діалозі, у відображенні духовних цінностей), внутрішнє досягнення (свобода волевиявлення (вільний від гріха)), через синтез ціннісних орієнтацій (принцип суб'єкта (відношення педагога до учнів), принцип цінності (релігійне відношення педагога до Бога) і реалізується у діяльності (у постійній інтерпретації).

  Скачати повний текст