Проаналізовано адміністративно-правове забезпечення діяльності третейських судів в Україні на всіх етапах їх становлення та розвитку як самостійного інституту. Визначено поняття, місце, роль третейських судів у судовій системі України й адміністративно-правове забезпечення їх діяльності. Наведено передумови та пріоритети його запозичення для застосування в Україні. Уточнено структуру третейських судів, визначено коло прав та обов'язків їх суддів, висвітлено напрями удосконалення стану адміністративно-правового забезпечення діяльності, сформульовано пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України "Про третейські суди". Розроблено проект Кодексу етики третейського судді, в якому запропоновано посилити відповідальність суддів. Доведено, що основною метою наукового й інформаційного забезпечення діяльності третейських судів в Україні можна визнати всебічну науково-теоретичну та інформаційну підтримку їх діяльності з боку органів державної влади та недержавних організацій на підставі комплексу організаційних, дослідницьких, нормативно-правових, технічних та інших заходів.

  Скачати повний текст

У дослідженні проаналізовано наукові підходи до визначення дискреційних повноважень як суду, так і владних органів. На підставі компаративістського підходу визначено обмежений та формалізований характер дискреційних повноважень як законодавчо визначених повноважень приймати рішення у межах юридичної норми, порівняно із розсудом, який серед іншого може вчинятися на підставі суджень суб’єкта правозастосування, оцінки виняткових обставин та за відсутності чітко визначених правових підстав. За підсумками наданої критичної оцінки чинного вітчизняного законодавства виявлено неповне нормативне відображення існуючого інституту із врахуванням його практичних аспектів, оскільки його прикладне використання опереджає теоретичне та законодавче підґрунтя. Завдяки дослідженню проблемних аспектів, перешкоджаючих закріпленню цього поняття на рівні нормативно-правового регулювання, аргументовано, що дискреційні повноваження та розсуд дійсно є достатньо спорідненими поняттями, але мають різні за своїм значенням відтінки, які можуть відігравати важливу роль у подальшому становленні цього інституту в українському праві через необхідність врахування основної ідеї судового розсуду щодо можливості суду виносити незалежне та об’єктивне судження під час ухвалення рішень у процесі та за результатами розгляду справи у випадках, які представлені перед ними, маючи дозвіл на розгляд конкретних, іноді унікальних обставин кожного випадку та приймати обґрунтовані і законні рішення, які можуть бути не пов’язані з жорсткими формулюваннями юридичних норм. З огляду на що запропоновано розглядати судову дискрецію (розсуд) як складний інтелектуально-вольовий процес, який вчиняється за допомогою наявної кваліфікації, з огляду на проведений аналіз та власні судження суб’єкта правозастосування, які мають не порушувати права заявники, не суперечити закону та юридичним принципам і зважати на суспільні інтереси. З огляду на проведений аналіз запропоновано власну дефініцію судового розсуду через призму адміністративного судочинства, зокрема, визначено, що розсуд суду – процесуальна можливість або право суду легітимно обирати належний спосіб, форму та порядок дій для відновлення порушених прав та свобод учасників процесу під час вирішення правового спору із дотриманням процесуальних вимог, на підставі власного судження у рамках всебічного, повного, об’єктивного дослідження та оцінки (виняткових) обставин справи, виходячи із правових принципів та загальних засад судочинства^UThe research analyzes scientific approaches to defining discretionary powers of both court and public authorities. Based on the comparative approach, the author defines the limited and formalized nature of discretionary powers as legally defined powers to make decisions within the legal norm, as compared to judicial discretion, which, among other things, can be exercised based on the judgment of the legal subject, assessment of exceptional circumstances, and in the absence of clearly defined legal grounds.Based on the results of the critical assessment of the current national legislation, the author reveals an incomplete normative reflection of the existing institution with due regard for its practical aspects, since its applied use is ahead of its theoretical and legislative basis. Through the study of the problematic aspects which impede the consolidation of this concept at the level of legal regulation, the author argues that discretionary powers and discretion are indeed quite related concepts, but have different shades of meaning which may play an important role in the further development of this institution in Ukrainian law due to the need to take into account the basic idea of judicial discretion as regards the ability of a court to make an independent and objective judgment when making decisions in the course of and based on the results of a court proceeding. With this in mind, the author proposes to consider judicial discretion (discretion) as a complex intellectual and volitional process which is exercised with the help of the available qualifications, taking into account the analysis and the law enforcement entity's own judgment, which should not violate the applicant's rights, not contradict the law and legal principles, and take into account the public interest.The author proposes her own definition of judicial discretion through the prism of administrative proceedings. In particular, it is determined that judicial discretion is the procedural capability or right of the court to legitimately select the appropriate manner, form, and sequence of actions to restore the violated rights and freedoms of the process participants when resolving a legal dispute. This is done while adhering to procedural requirements, relying on the court's own judgment, within the framework of a comprehensive, thorough, and objective examination and evaluation of (exceptional) circumstances of the case. It is guided by legal principles and the general principles of judicial procedure. Unique features of judicial discretion specific to administrative courts have been identified, including: 1) legal grounds for application; 2) a specialized subject within the scope of the powers (functions) of judicial authority; 3) the authority to verify compliance with procedural requirements by public authorities, assess the legality and justification of their decisions, arising from the subject of administrative-legal relations; 4) the procedural nature of judicial discretion; 5) decision-making based on factual circumstances and evidence. The procedural scope of judicial discretion provided by the Code of Administrative Judicial Procedure of Ukraine has been examined in detail, taking into account specific categories of cases and exclusive powers regarding judicial oversight of the enforcement of court decisions.The limits for the exercise of discretionary powers by administrative courts are proposed to include: 1) the tasks and legal principles of administrative judicial procedure defined in Article 2 of the Code of Administrative Judicial Procedure of Ukraine; 2) public interest; 3) the prohibition of discrimination and violations of rights; 4) the limits of jurisdiction (proportionality); 5) the appeal of decisions.It is noted that the development of the institution of judicial discretion is impossible without addressing its corrupt elements, which affect the real outcomes of court decisions and fail to promote the efficient and transparent functioning of newly formed judicial governance bodies. Considering this, innovative mechanisms to counter corruption in the judicial system are proposed, including: 1) the implementation of digital technologies for court management and judicial processes; 2) providing the courts with additional guarantees of independence from political pressure; 3) cooperation with international law enforcement agencies in the implementation of joint effective mechanisms for the extradition of judges who are held accountable for corruption crimes to the territory of Ukraine; 4) active engagement of civil society as an additional means of public oversight in the resolution of cases on the merits or in the obligation for the court to consider the public's position by introducing online voting during the case consideration before making a final decision.