На підставі молекулярно-генетичних досліджень резистентних форм мікобактерій туберкульозу до протитуберкульозних препаратів досліджено проблеми підвищення ефективності проведеної хіміотерапії туберкульозу в Миколаївській області. З'ясовано, що популяція мікобактерій туберкульозу в даній області має унікальні особливості розвитку стійкості до антимікобактеріальних препаратів, що виявляється в рівнях первинної (4,78 %) та набутої (28,18 %) резистентності до протитуберкульозних препаратів; у наявності мутацій в областях генів kat G, inh A, відповідальних за розвиток стійкості мікобактерій до ізоніазиду й етіонаміду; виявлених штамах генетичного сімейства Beijing (18,4 %). Встановлено, що популяція мікобактерій туберкульозу в Миколаївській області характеризується низьким рівнем резистентності до препаратів з групи фторхінолонів (1,0 %). На підставі одержаних результатів показано, що низькі показники ефективності лікування хронічних хворих, які виділяють резистентні штами до ізоніазиду, з використанням у схемі лікування етіонаміду, пов'язані з рівнем поширення штамів, стійких до цього препарату. Виявлено, що аналогічна ситуація виникає під час призначення канаміцину в лікуванні хронічних хворих, які виділяють резистентні штами до стрептоміцину. На підставі порівняльного аналізу результатів діагностики резистентних форм туберкульозу з використанням бактеріологічних і молекулярно-генетичних методів доведено незаперечну перевагу молекулярно-генетичних методів.

  Скачати повний текст